Дмітрій Васильєв закінчив театральну школу при МХАТ, кілька років працював в цьому театрі актором, пішов звідти, з його слів, після скандалу з Олегом Єфремовим. Знімався в кількох фільмах, найвідоміша його роль – Столипін в стрічці Сергія Герасимова “Лєв Толстой” (1964). Багато років працював фотожурналістом. Наприкінці 70-х зійшовся з гуртком Іллі Глазунова, з яким згодом також посварився. Від 1984 р. почав приймати участь в діяльності аматорського історико-літературного патріотичного товариства “Память”.

Знаменитим Васильєв став після скандального літературного вечора “Москва, как много в этом звуке”, що відбувся в ДК Горбунова 4 жовтня 1985 р. з нагоди руйнування архітектурного обличчя столиці РФ. Тоді ж з вуст поета Андрєя Чернова і пролунала характеристика Васильєва як “фашиста”, яка надовго закріпилася у суспільній свідомості. Кілька перестроєчних років навколо “Памяті” циркулювали різноманітні чутки, що підігрівалися пресою та напіввійськовою формою членів організації. Розповідали і про загони штурмовиків, і про підготовку погромів.

Однак вже на початку 90-х стало зрозуміло, що за Васильєвим жодної реальної сили немає. Він пересварився з іншими відомими російськими націоналістами, передусім з А.Баркашовим, і фактично відійшов у тінь.

Останнє десятиліття Васильєв та очолювана ним “Память” перебували на узбіччі політичного життя федерації: участь у виборах до Думи (1995), до Московської міської думи (1997) та у виборах мера Москви (1999) Васильєв отримував мізерну кількість голосів. А останніми роками про діяльність "Памяті" взагалі не було чутно – вона існувала лише номінально.

Прихильники напевно побачать містичний сенс у співпадінні дати смерті Васильєва з річницею страти царської родини. (Полит.Ру)