Портал AR25.ORG і стартап «Нація-25»: новий етап розвитку «Народного Оглядача». Підтримуємо енергією! 

Android

Android

Android

Android

За 100 років, що минули, з аморфного населення України, яке складалося у великій мірі з українського етносу, розбавленого чужинницькими етносами внаслідок переселень з інших теренів Російської імперії та смешених шлюбів, так і не сформувався український етнос, готовий структуруватися в українську націю. Хоча такі потужні інтелектуали, як Міхновський-Донцов-Сциборський-Шептицький і сформували теоретичні підвалини українського націоналізму та позитивного християнства, а Коновалець і Мельник доповнили теоретичні засади практичною організаційною роботою.

Незважаючи на потужну військову підтримку України з боку Австро-Угорської імперії, Німеччини та Польщі, національно-визвольні змагання були програні завдяки пасивності, а то і прямої зради більшості населення України.

Можливості звільнення від московсько-більшовицького рабства, які виникли з початком Німецько-радянської війни у 1941 році, коли природнім і ситуційним союзником України був Третій Райх, знову не були використані внаслідок тих же самих причин - завдяки пасивності, а то і прямої зради більшості населення України.

Вибори-2019 року підтвердили жорстоку реальність 1917-1920 рр.: з аморфного населення України, яке складається у великій мірі з українського етносу, розбавленого чужинницькими етносами, так і не сформувався український етнос, готовий структуруватися в українську націю.

Більше того, переважна більшість виборців зрадила національні інтереси України і: а) взагалі не взяла участі у виборах президента країни (38%, "Сірий сектор"); б) проголосувала за некомпетентну людина, яка є етнічно чужою і, крім того, настроєною вороже до української державності (73%, "73-й квартал").

Реальність сьогодення - наявність 15% адекватно мислячих людей, яким близькі і дорогі національні інтереси України; які готові відстоювати шлях України до незалежності, добробуту, в товариство європейських народів і в НАТО.

Сподіватися, що з 85% населення раптово "прозріють" і почнуть структуруватися в українську націю окремі групи - ілюзорні, оскільки практично всі підтримали кандидата в президенти з чужинницького етносу. Більше того, фактично майже всі прихильники Тимошенко, Ляшко та інших кандидатів на пост президента зрадили своїх "лідерів" і масово дезертирували в стан кандидата Зеленського.

В умовах т. зв. "демократії", а фактично "охлократії", на виборах все вирішує чиста арифметика!

Ситуацію можна було врятувати двома шляхами:

1. Прийняттям Верховною Радою України Закону про перенесення президентських і парламентських виборів на 2021 рік у зв'язку з військовою агресією Росії. Одночасно проголосити на всій території країни надзвичайний стан з обмеженням діяльності політичних партій та громадських організацій; введенням контролю над засобами масової інформації.

2. Проголошенням військового стану на території країни, у зв'язку чим вся повнота влади переходить до Президента, як Головнокомандувача ЗСУ, та Ради Національної Оборони України. Термін повноважеь Верховної Ради продовжується до 2021 року; але її діяльність обмежується законодавчою роботою в сфері господарчою діяльності. Кабінет міністрів вводить певні обмеження для росту цін, щоб захистити малозабезпечених громадян. Діяльність політичних партій та громадських організацій обмежується; вводиться контроль над засобами масової інформації.
***

Констатую також, що на сьогодні "українського націоналізму" в реальності не існує. Це показали як хід виборчої кампанії, коли "націоналістичні організації" разом з "єдиним кандидатом" дружно змагалися в очорненні діючого президента Петра Порошенка, так і результати голосування за "єдиного кандидата від націоналістів" Кошулинського.

Реальністю є те, що Петро Порошенко виявляється єдиною надією розумно мислячих 15% електорату! Фактично, якби Порошенко, програвши вибори заявив, що він покидає політику, то ми б залишилися в жорстокому програші, без надії на майбутнє!

Фактично, зараз Порошенко і Турчинов, досвідчені політики і люди, які у драматичний час - після втечі Януковича і російської агресії, - відновили управління державою і зберегли Україну, є тими єдиними політичними лідерами, які гуртують навколо себе реальні 15% населення, що зберегли порядність, ідеали і віру в щасливе майбутнє України.

Також ми маємо потужну духовну силу - Православну Церкву в України, яка переживає період становлення і розбудови після кількох сотень років духовного панування Московської Церкви.

Особливо треба відзначити Синодальне управління військового духовенства (СУВД). Від початку неоголошеної російсько-української війни й дотепер від Православної Церкви України наших військових на Сході підтримує близько 600 капеланів, 222 з яких призначені на штатні посади.

Саме військові капелани допомагають знайти відповіді за допомогою Cлова Божого. Вони – сильні духом просвітники, які є для воїнів як священиками, так і вірними друзями, які готові підставити плече та духовно захищати наших героїв. Вони – завжди поруч, вислухають і дадуть пораду. Для українських воїнів є тим промінчиком надії, що відкриває шлях до Бога.
***

Таким чином, наші завдання, у світлі "нової реальності" полягають в тому, щоб знайти своє місце в державотворчому процесі розбудови Української Держави; щоденно реальними діями сприяти цьому процесу!

P.S.
Це моя особиста позиція, яку я, користуючись своїми конституційними правами на свободу слова, і оголошую.

Виходячи з тези:

та виходячи з політичної реальності українського сьогодення, необхідно дослідити соціотипи наступних політичних лідерів:

Радянська Росія
- Володимира Ульянова-Лєніна;
- Йосипа Сталіна;
- Лева Троцького;

[i]Україна 1917-1920 рр.[/i]
- Андрія Шептицького;
- Павла Скоропадського;
- Симона Петлюри;
- Євгена Коновальця;
- Андрія Мельника;
- Степана Бандери;

Італія
- Беніто Муссоліні;

[i]Німеччина / Третій Райх[/i]
- Адольфа Гітлера (вже є)!

[i]Іспанія[/i]
- Франсіско Франко;

США (1920-1945 рр.)
- Франкліна Д. Рузвельта;

[i]Великобританія (1912-1945 рр.)[/i]
- Вінстона Черчілля;

[i]США (повоєнні роки)[/i]
- Джона Кеннеді;

[i]Куба [/i]
- Фіделя Кастро;
- Ернесто Че Гевари;

СРСР (повоєнні роки)
- Микити Хрущова;
- Леоніда Брєжнєва;

США (з початку 1980-х років)
- Рональда Рейгана;
- Дональда Трампа;

Україна (після 1991 р.)
- Леоніда Кравчука;
- Леоніда Кучми;
- Віктора Януковича;
- Віктора Ющенко;
- Петра Порошенка.