У попередніх статтях ми з’ясували, що кожна людина належить до одного з 16 соціотипів – типів інформаційного метаболізму. Кожен соціотип найкраще знається на одному з 16 аспектів (секторів) загального інформаційного потоку, тобто найкраще володіє однією з 16 психічних функцій. Ця експертна функція називається «головною» або «першою», вона визначає сенс існування соціотипу та його життєві принципи.
Коли особа отримує або продукує інформацію, відповідну своїй головній функції, то вона почувається впевнено і самодостатньо: на кожне запитання має кілька відповідей, а кожне завдання може вирішити кількома способами. По своїй головній функції особа діє потужно й ефективно, легко й невимушено, ніби граючись – це для неї природовідповідна діяльність. Активність головної функції приносить її носію задоволення.
Ми також знаємо, що окрім «головної» (першої) психічної функції, соціотип має «інструментальну» (другу), «демонстративну» (третю) і «вразливу» (четверту) функції. Кожна з них на порядок слабкіша за попередню.
Перша і четверта функції займають полярні позиції. Головна (перша) функція може діяти в чотирьох вимірах, тобто на всіх чотирьох рівнях складності:
4) цілісні (експертні) творчі дії.
3) ситуативні (нестандартні) творчі дії,
2) нормативні (стандартні) дії,
1) автоматичні (інстинктивні) дії.
Натомість вразлива функція (четверта, «точка найменшого опору») може ефективно робити лише те, що глибоко засвоєно на рівні особистого досвіду і доведено до автоматизму. Якщо ж автоматичні навики відсутні, то дії мають випадковий, хаотичний характер. Нерідко, потрапляючи по цій функції в зовсім нову ситуацію, особа взагалі не знає, що робити, відтак переживає стан психологічного ступору. З цієї причини активність по четвертій функції, яка виходить за межі добре відпрацьованих автоматичних дій, приносить страждання.
Отже, перша функція – це задоволення, четверта функція – це страждання.
Якщо в одного соціотипу певна психічна функція є головною, а у другого та ж сама функція – вразливою, то між ними виникають стосунки «тихого конфлікту».
«Тихий конфлікт» суттєво відрізняється від «гучного конфлікту», який виникає між соціотипами зі стосунками альтерего. У стосунках альтерего більш-менш зрозуміло, хто кому і які зачіпає болючі місця, тому стосунки «гучного конфлікту» час від часу навіть корисні для тренування і мобілізації. Натомість при «тихому конфлікті» обом сторонам просто дуже погано – з невідомих для них причин. Розгляньмо це на прикладах.
Ось «Миротворець» (етико-інтуїтивний інтроверт) і «Контролер» (логіко-сенсорний інтроверт). Один для одного є альтерего (другим Я) – свого роду «суворим ідеалом». Головна (4-рівнева) функція одного тисне на демонстративну (2-рівневу) функцію другого – це викликає конфлікт і мобілізацію. Інструментальна (3-рівнева) функція одного відверто зачіпає вразливу (1-рівневу) функцію другого – це примушує обох різко збільшити психологічну дистанцію і розбігтися на безпечну відстань.
Тим не менше, обидві сторони «гучного конфлікту» можуть усвідомити його причини, висловити незадоволення і про щось домовитися. Цьому сприяє й те, що протилежні соціотипи (альтерего), маючи протилежні функції «логіка-етика» і «сенсорика-інтуїція», мають певні підстави для порозуміння. Передусім тому, що обидва володіють такими спільними основними ознаками як «інтроверсія–екстраверсія» і «рішучість–гнучкість». У нашому випадку «Миротворець» і «Контролер» обидва є рішучими інтровертами – і це вже дає підстави до мінімального порозуміння.
У стосунках «тихого конфлікту» усе значно гірше.
Найголовніше у цих стосунках те, що експертні (найсильніші) функції обох учасників взаємодії тиснуть на вразливі (найслабкіші) функції один одного. Головна (перша) функція не залишає вразливій (четвертій) функції жодних шансів для опору. З причини тотальної, беззаперечної переваги, перемога головної функції досягається без опору – вразлива функція просто «відключається». Звідси й назва – «тихий конфлікт».
Для прикладу розгляньмо стосунки між логіко-сенсорним екстравертом (Адміністратором, ЛСЕ) та інтуїтивно-етичним інтровертом (Ліриком, ІЕІ).
У «Адміністратора» головною функцією є «логіка чесної праці», для якої принциповими цінностями є кодекс честі, справедливість, дотримання слова, чесне вироблення спільних правил та їх ретельне виконання. Натомість у «Лірика» «логіка чесної праці» є точкою найменшого опору. Він взагалі не розуміє, що таке правила і кодекс честі. Тож коли «Адміністратор» йому про це говорить, «Лірик» вважає, що той з’їхав з глузду або «витає в небесах» у повному відриві від реальності. Коли ж «Адміністратор» тицяє «Лірика» носом у правила і домовленості, той впадає у стан ступору.
З другого боку, у «Лірика» головною функцією є «інтуїція суперечностей», яка дозволяє йому бачити в людській душі найменші слабкості, дефекти, вразливості. Натомість «Адміністратор» майже не розбирається в цих аспектах. Зате він глибоко переконаний, що чесність і відповідальність є природними для будь-якої нормальної людини. Тож коли «Адміністратор» стикається з відвертим ігноруванням правил (що характерно для «Лірика»), то просто втрачає дар мови.
Повне взаємне нерозуміння і несприйняття посилюється тим, що «Адміністратор» є «рішучим» і «екстравертом», натомість «Лірик» – «гнучким» і «інтровертом». У них нема спільної жодної з основних ознак соціотипів.
У результаті «Адміністратор» і «Лірик» сприймають один одного як «інопланетян», вихідців з іншого світу. Це вже не просто протилежність, властива для згаданих вище відносин альтерего, – це дещо більше. Це потойбічність.
«Потойбічні» соціотипи не можуть навіть сформулювати причину їхнього конфлікту, адже видимої боротьби нема. Зате є взаємне повне придушення і «закатування в асфальт». Тому на запитання «Чим він тобі не подобається?» можна почути відповідь: «Не знаю. Він просто п’є мою кров».
Якщо стосунки «гучного конфлікту» можна використати для тренування своїх слабких функцій, то з «тихим конфліктом» це майже неможливо – потойбічні соціотипи просто не розуміють, що відбувається.
Для кращого розуміння будь-якого явища корисно знати його крайні прояви, протилежні стани, полярність: добро і зло, теза і антитеза, друг і ворог, задоволення і страждання. А чи існують протилежні психічні функції? Як ми вже з’ясували, найвищим проявом протилежності є потойбічність, тому доцільно говорити про потойбічні психічні функції.
– Як їх визначити?
Дуже просто: потойбічні психічні функції – це головні функції потойбічних соціотипів, тобто соціотипів зі стосунками «тихого конфлікту».
З другого боку, потойбічними є головна (перша) і вразлива (четверта) психічні функції соціотипу. Наприклад, у «Адміністратора» потойбічними функціями є «логіка чесної праці» та «інтуїція суперечностей».
Отже, маємо 8 пар потойбічних психічних функцій і, відповідно, 8 пар потойбічних (тихоконфліктних) соціотипів:
Легко побачити, що потойбічні соціотипи належать до «протилежних квадр» – четвертої і другої, першої і третьої.
1. Відтепер легко визначити свого потойбічного (тихо-конфліктного) – ним є той, у кого головною (першою) функцією є твоя вразлива (четверта) функція.
2. Зрозуміліша природа «гучного» і «тихого» конфліктів.
3. Все пізнається в порівнянні: завдяки порівнянню зі своєю радикальною протилежністю, краще пізнаємо сутність кожної психічної функції.
Опановуємо знання психосоціальної типології та інтертипних стосунків.
Коментарі
Дуже цікаво!
Як ви вже здогадалися, описане в цій статті є важливим соціопсихологічним компонентом нашої загальної стратегії. У наступній статті буде дещо конкретніше.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Я ЛІІ (Аналітик), впізнав по опису СЕЕ (Покровитель) свого друга, з яким добре ладили (можливо через те, що виконували різні функції в загальній неприбутковій справі і не заходили на "теретирою" іншого).Так було, як буде побачимо. Тепер буде важко відрізнити,чи не вплинуло прочитання цієї статті на подальші події.
Цікаво, якщо усвідомлювати можливі ризики у відносинах - це допоможе їх уникнути, чи "тихий конфлікт" неминучий у потойбічних (тихоконфліктних) соціотипів.
Усвідомлення ризиків дозволяє уникати небезпечного зближення. За умови
контролю "психологічної дистанції" конструктивна співпраця можлива з будь-якими соціотипами.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
По ходу нашого дослідження будемо уточнювати назви функцій. Так, "логіку чесної праці" можна назвали "логікою співпраці", а "конкретну логіку" - "логікою контролю".
Перша має горизонтальний характер (взаємовигідна взаємодія), друга - вертикальний (панування і підкорення).
Все, що робиться з власної волі, – добро!
нові соціонічні терміни
Дякую, пане Ігорю, за цікаву статтю.
Наскільки я розумію, відбувається процес оновлення визначень, термів класичної соціоніки.
Ось що я побачив.
Головною (програмною) функцією соціотипів Підприємець (ЛІЕ) та Адміністратор (ЛСЕ) за «старою» термінологією є ділова (екстравертна) логіка.
В статті вводяться нові терміни, які розділяють програмну ділову логіку на «логіку чесної праці», притаманну Адміністратору (ЛСЕ), та «логіку оборудок», властиву Підприємцю (ЛІЕ). Правильно?
Після цього логічно припустити, що соціотипи Адміністратор та Підприємець є антиподами?
Один прагне чесно працювати, а інший схильний до шахрайства?
Чи можливо організувати на форумі тему по обговоренню соціонічних нововведень, наприклад, «Оновлена соціоніка» чи «Новітня соціоніка»?
Чи це краще робити в коментарях до відповідних статей?
Так, ми йдемо до глибокого переосмислення соціоніки. Можливо, це вже треба й називати по-іншому. У 1997 році я застосував назву "психоінформатика", проте можливо, що нині знайдемо адекватнішу назву.
Хай там як, а це буде підрозділ соціальної психології.
Будь-які функції в тій чи іншій мірі є протилежними, наприклад, біла і чорна сенсорика, або сенсорика та інтуїція, логіка і етика тощо.
Обговорення краще робити під конкретними статтями або писати власні статті. Життя показало, що форум не користується популярністю.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Зрозуміло. Дякую.