Правденко

Жив на світі убогий юнак на прізвисько Правденко. І заповідали йому батьки по правді жити, бо правда завжди одна.

Пішов той юнак до училища вчитись, щоб потім у найми податись. А ще навчався там іний юнак від заможних батьків на прізвисько Кривденко, бо все він кривдою здобував. І кривда була йому до вподоби. Постійно норовив учителів обхитрити і однокласників обдурити. І дуже хвалився про те, який він кмітливий і спритний, як викручується з найскрутніших ситуацій. А Правденко, знай, старається: книги читає, програми складає, до іспитів готується. Потім же працювати доведеться. Ось і настав час вирішального іспиту.

Кривденко приходить до Правденка й питає:

— То як екзамен складатимемо: знаннями чи хитрощами?

— Знаннями, звісно! — каже той.

— Та хіба розумно так старатись, якщо можна хитрощами усе швидше вирішити?

Пішов старанний учень першим, на всі питання відповів, завдання виконав, тож отримав зразкову оцінку. А наприкінці іде хитрий: крутив-каламутив, але якось і він склав той іспит. А як саме йому то вдалось, достеменно тільки йому відомо і, може, ще вчителю.

Отримали вони документи, що можуть працювати наймитами, стали місце праці шукати. Ось і взяли обох працювати в одну й ту саму контору. Правденко все за інструкціями виконує, а Кривденко шукає, де б щось украсти в господаря. Пропрацювали вони там сім років. Заможний собі автомобіля придбав, а убогий тілько одяг, щоб до праці ходити.

Вирішив тоді він самому господарем стати, щоб самостійно ґаздувати і статків набувати. Пішов до контори, де реєструють підприємців, отримав відповідне свідоцтво та й почав господарювати. Але вчився він на наймита, то будучи підприємцем, працював і думав так, як наймит. Тож минув рік, аж ось приходить до нього Кривденко. Та й каже:

— Давай грошей!

— Йди геть лиходію, — відповідає Правденко.

— Який же я лиходій? Я — інспектор! — так, наче обурюється той і показує документи.

Довелось віддати гроші. Тож той прибуток, котрий Правденко отримав за рік, весь втратив.

Шукав Правденко далі правди. Аж трапився йому один чоловік, котрий каже, що все у світі гра і він знає, як у цю гру виграти. І може навчити за помірну плату. Заплатив йому убогий і чоловік каже: “іди до грального закладу, роби ось так і отримаєш прибуток”. Зробив те убогий і втратив свої гроші. А той чоловік, що нарадив це, десь зник. Чи мав він якесь відношення до Кривденка, то ще треба з’ясувати.

 А Правденко змалку пам’ятав триєдину заповідь:

 1) Бога люби понад усе.

 2) Себе люби, як бога.

 3) Ближнього люби, як себе.

Тому, навіть, у скрутних ситуаціях зберегав надію на краще. Усі втрати сприймав спокійно: вірив, що здолає труднощі. Опанувавши свої почуття, він почав діяти розсудливо. Зайнявся пошуком причин того, що відбувається.

Якось дізнався він, що одна заможна жінка сильно захворіла і лікарі уже відмовились її лікувати, втративши надію на одужання. Тож вирішив Правденко спробувати, а чи знайде він причину хвороби і чи допоможе її зцілити? Прийшов до неї і каже:

— Знаю, що твоє попереднє лікування було марним, але дозволь мені тобі допомогти. Якщо, допоможу тобі, віддаси мені те і те.

Погодилась жінка. Почав Правденко дізнаватись, як жила та хвора: що їла, що пила, як працювала і розмовляла. І побачив, що їжу вона їсть дуже дорогу і вишукану, але наче мертву. Тож наказав він їй відтепер споживати тільки свіжі харчі, а на додачу ще 7 абрикосових насінин і при цьому примовляти: “завжди є чиста, промениста, очищаюсь”. І справді, через кілька днів хворій стало краще, а згодом і зовсім одужала. Після того вона дуже гарно віддячила Правденкові.

Ось він задумався, як розпорядитись тими коштами, які він заробив за лікування. Помітив він, що люди важко працюють на будівництві: пилу там багато і бруду. І працівникам завше треба квапитись, а від того якість погіршується. Як би так зробити, щоби важка робота робилась правильно і з дотриманням вимог? Та на це хіба що робот здатен! Отже вирішив Правденко придбати спеціяльного робота, а для нього склав відповідну програму. Працював той робот так, що предмети, котрі він виготовляв, самі росли, наче рослини. Спочатку глечики та мисочки, потім столи і шафи, згодом цілі будинки виростали. Аж після того забогатів Правденко, коли почав людям меблі і будинки продавати. Йшли роки: у всьому мудрий Правденко знаходив утіху: у праці і в родині. Аж ось помітив, що люди стали менше купувати будинків і меблів для дому. Знову зайнявся пошуком причини, бо це вже стало для нього правилом.

Дізнався, що покупцям потрібно мати вдосталь грошей, щоб усе те купити, а гроші кудись зникають. Почав дізнаватись, куди гроші зникають. Довелось навіть досвічених розвідників наймати, щоб вони те дізнали. Прийшли розвідники і доповідають, що гроші держава отримує з-за океану, але при цьому велика їх частина зникає дорогою: то усушка, то утруска, то ще якась відмовка. Але найцікавіше, що значна частина тих грошей, що надійшли, знову за океан повертається і ще й з лихвою... А причетний до цього усього Кривденко — давній знайомий Правденка.

Довго зважував своє рішення Правденко, а таки відважився. Зібрав він товаришів і каже: "Запровадьмо власні гроші, годі з-за океану їх тяжко привозити. Тоді і буде достаток в нашій країні". Погодились товариші, вийшли вони до усього народу на майдан і ретельно розтлумачили, звідки беруться гроші і чому зникають кудись. І про таємні операції Кривденка розповіли.

Здійнялась тоді велика буря з блискавками і громом. А по тому погодились громадяни Правденка гетьманом обрати, а Кривденка зачинили у клітці довіку.

Ось і казочці кінець, а хто здійснить — молодець!