Право носіння свастики надати всім червоноармійцям!

НАКАЗ
військам Південно-Східного фронту
№ 213

м. Саратов                                                      3 листопада 1919 року

Затверджується відмітний нарукавний знак калмицьких формувань, згідно доданих креслення й опису.

Право носіння надати всьому командному складу і червоноармійцям існуючих і формованих калмицьких частин, згідно вказівок наказу Революційної військової ради республіки ц.р. за № 116.

                                    Командувач фронтом Шорін

                                    Член Революційної військової ради Трифонов

                                    Врід. начальника штабу Генерального штабу Пугачов

Додаток до наказу військам Південно-Східного фронту ц.р. № 213

ОПИС

Ромб розміром 15 х 11 сантиметрів з червоного сукна. У верхньому кутку п'ятикутна зірка, в центрі – вінок, в середині якого «люнгтн» з написом «Р. С. Ф. С. Р.». Діаметр зірки – 15 мм, вінка 6 см, розмір «люнгтн» – 27 мм, буква – 6 мм.

Знак для командного і адміністративного складу вишитий золотом і сріблом і для червоноармійців трафаретний.

Зірка, «люнгтн» і стрічка вінка вишиті золотом (для червоноармійців – жовтою фарбою), самий вінок і напис – сріблом (для червоноармійців – білою фарбою).

(РГВА ф.107, оп.1, д.104, лл.195 об.196)

У той же час також ось такі нашивки зі свастикою носили бійці з буддистів-калмиків, що відрізнялися особливою військової зухвалістю.

Хто ж такий «Командувач фронтом Шорін», який ввів у радянську військову символіку свастику?

Його послужний список вельми солідний!

Василь Іванович Шорін (26 грудня 1870 (7 січня 1871), Калязін – 29 червень 1938, Ленінград) – радянський воєначальник, командував фронтами Червоної армії під час Громадянської війни.

Закінчив Казанське піхотне юнкерське училище (1892; по 2-му розряду) і Офіцерську стройову школу «успішно». Випущений підпрапорщиком в Юхновський резервний батальйон. Підпоручик (ст. 25.02.1893). Поручик (ст. 25.02.1897). Штабс-капітан (ст. 25.02.1901). У російсько-японську війну 1904-1905 рр. командував ротою. Нагороди: орден Св. Станіслава 2-й ст. (1911); орден Св. Анни 2-й ст. (1912).

У Велику війну вступив на посаді командира батальйону. Був кілька разів поранений. Підполковник (пр. 20.05.1915; ст. 02.02.1915; за відмінності в справах...), 333-й піхотний Глазовский полк. Нагороджений Георгіївською зброєю (ВП 10.06.1915) та орденом Св. Георгія 4-го ст. (ВП 21.08.1915). Полковник (ст. 26.11.1915) в тому ж полку. Командир 102-го Піхотного Вятського полку (1917).

Після Жовтневого перевороту зрадив Присязі і перейшов на бік радянської влади. Був обраний солдатами начальником 26-ї піхотної дивізії (01.1918-04.1918). У вересні 1918 в В'ятці добровільно вступив до Червоної армії і був призначений командувачем 2-ю армією Східного фронту. Провів велику роботу по реорганізації армії і керував її діями в Іжевсько-Воткинській операції 1918 у час весняного наступу військ адмірала Колчака. Нагороджений орденом Червоного Прапора (1919) і почесною революційною зброєю (1919).

З травня 1919 командувач Північною групою Східного фронту, керував проведенням Пермською і Єкатеринбурзькою операцією. З 07.1919 командував Особливою групою Південного фронту (9-а, 10-а, а пізніше і 11-я армії), перетвореною в вересні 1919 в Південно-Східний фронт. У реввійськраду фронту входили С.І. Гусєв, І.Т. Смилга і В.А. Трифонов. Війська фронту успішно діяли під час контрнаступу проти військ генерала Денікіна в кінці 1919 року. У січні 1920 командував Кавказьким фронтом. У 1920 член Сибірського революційного комітету. З травня 1920 по січень 1921 був помічником Головкому Збройними Силами Республіки по Сибіру, ​​керував придушенням антирадянських повстань (Рогова в Прічумишьє, 1920; Народної повстанської армії на Степовому Алтаї, 1920; Західно-Сибірське повстання, 1921) і боротьбою з військами барона Унгерн фон Штернберга. З січня 1922 командував військами Туркестанського фронту, очолював боротьбу з повстанцями, зокрема, в листопаді 1922 року при ліквідації загонів Енвер-паші.

Нагороджений Військовим орденом Хорезмскої народної республіки (1923) і Бухарским Революційним золотим знаком військової відмінності 1-го ст.

У 1923-1925 заступник командувача військами Ленінградського військового округу. У 1925 звільнений за віком в запас з довічним залишенням в списках РККА (Наказ наркома оборони СРСР М.В. Фрунзе №140 від 24.02.1925).

На 1938 проживав у Ленінграді, був головою військово-наукового комітету Леноблради Осоавіахіма.

Заарештовано 24.02.1938. Обвинувачувався за ст. ст. 58-10-11 КК РРФСР. Слідство призупинено 27.06.1938. Переведений «в зв'язку з його хворобою для лікування в лікарню в'язниці ГУГБ». Помер о 3 годині 45 хв. 29.06.1938 від «занепаду серцевої діяльності внаслідок артеріокардіосклероза». Труп направлено в прозекторському Військово-медичної академії. Таємно похований на Богословському кладовищі. Перепохований в 1962. Реабілітований.

Джерела:

• «Военный орден святого великомученика и победоносца Георгия. Биобиблиографический справочник» РГВИА, М., 2004.
• Гражданская война и военная интервенция в СССР. М. 1983.
• Журнал «Разведчикъ» № 1295 от 01.09.1915.
• Журнал «Разведчикъ» № 1367 от 17.01.1917.
• Ладухин В.И. Шорин. – Калинин, 1960.
• РГВА ф.107, оп.1, д.104, лл.195 об.196.
• Степанов А. Красный калейдоскоп гражданской войны. Калмыцкие формирования. 1919-1921 // Цейхгауз. – 1995 - № 4. С. 43.
• Список полковникам по старшинству. Составлен по 01.08.1916. Петроград, 1916.