Комуністична партія України, вочевидь, готується відіграти роль аварійного клапана у перегрітому котлі народного невдоволення нинішньою владою. Такий висновок напрошується навіть після не дуже ретельного, а цілком поверхового аналізу дій та заяв лідерів КПУ в останні місяці. Комфортно сидячи у владній парламентській коаліції, українські комуністи, тим не менш, аж ніяк не бажають, щоб громадськість ідентифікувала їх із сателітами Януковича. Мета такої позиції може бути лише одна – у жодному разі не дозволити, аби на майбутніх виборах до місцевих рад у жодному разі більшість не взяли патріотично налаштовані політики.

Цілком зрозуміло, що поведінка комуністів нинішній владі вигідна з усіх боків. Партія Регіонів, котра неприховано копіює політичну модель розвитку путінсько-медведєвської Росії, власне, була б не проти мати саме таку опозицію, у порівнянні з якою інші політичні сили видаватимуться у новинах підконтрольних ЗМІ як щось дрібне і маргінальне. Власне, у Росії сьогодні, окрім КПРФ та ЛДПР, жодних опозиціонерів у Держдумі просто немає. І це дуже зручно для авторитарної держави.

Самі очільники КПУ також, мабуть, не марять іншим прийдешнім, окрім ролі захисників трудящих перед великим капіталом, тобто саме тих захисників, які зручно усілися на високі посади та щоразу говорять, що не мають жодного стосунку до всього того безладу, який спостерігається у країні. Але для того, аби омріяне стало реальністю, треба ж заручитися підтримкою значної частини виборців. Принаймні, на російськомовному півдні та сході, бо про західний електорат комуністам вже й мріяти годі.

Отож, передвиборчу агітацію КПУ вже розпочало найактивнішим способом. Лише у липні цього року Петро Симоненко та його послідовники зробили чимало заяв та дій, які, загалом були б характерними хіба що для партії, що знаходиться у жорсткій опозиції. Зокрема, Симоненко вкотре виступив із вимогою ввести податок на багатство. Вочевидь, ця ідея могла б бути підтриманою у люмпенізованих колах змучених від злиднів українців, котрим уже байдуже, що в них нічого немає і, схоже, не буде, а важливо, аби інші, борони Боже, не жили у достатку. Симоненко не марно називає площу помешкання у 200 кв. метрів, після якої варто з власника брати окремий податок. Це ж не ті палаци, що у Конче-Заспі та інших «царських селах» - це площа аж ніяк не найбільшої сільської хати в Галичині, у якій живе звичайний середній клас. Тим не менш, гасло «грабуй награбоване» ніяк не відстає від комуністів навіть у третьому тисячолітті. І кожного, хто хоч трохи піднявся над злиднями, ліваки оголошують якщо не ворогом, то таким членом суспільства, з якого потрібно брати якнайбільше.

В іншій своїй заяві Симоненко зобов’язався захищати права найманих працівників. А ще – виступив проти підвищення пенсійного віку. Крім того, комуністи мають намір, за їх словами, «перекрити» кредитування підприємств, які мають борги із заробітної платні. Далі партія обіцяє допомогти пролетарям «вибивати» зарплатні борги. Вона ж критикує новий податковий кодекс, має неоднозначну позицію стосовно політичної реформи п’ятирічної давнини. Словом, майже з усім, що стосується внутрішньої політики, комуністи з теперішньою владою категорично не згідні. Тож, виникає запитання, а що вони роблять у владній коаліції? І актуальність цього питання лише зростає ісля таких акцій, які, приміром, КПУ проводило днями у Криму під гаслом: «Регіони обіцяли – обдурили!».
Читати далі