Релігія сапієнсів і псевдо-релігійний культ інтелісів (+аудіо)

Аудіоверсія

Попередні статті:

• Політична зоологія: психопати і соціопати в ситуації глобальної кризи
• Homo intelis: людиноподібні надтварини та їх ідентифікація
• Походження Homo intelis, або Проміжна ланка – одкровення Книги Буття

У попередніх статтях ми з’ясували, що в нашому світі співіснують два зовні подібні, але суттєво відмінні біологічні види – Homo sapiens (Носій розуму, «сапієнс») і Homo intelis (Носій інтелекту, «інтеліс»). Сапієнси є людьми, а інтеліси – тваринами з розвиненим інтелектом, тому їх називають надтваринами (superanimals).

Інтеліси є проміжною еволюційною ланкою між тваринами і сапієнсами: спочатку були створені 1) тварини, 2) потім інтеліси, 3) після них – сапієнси. Такого роду покроковість відповідає логіці еволюції. Важливо, що про ці етапи сотворення людини розповідає Книга Буття.

Досвідчені психіатри відрізняють інтелісів від сапієнсів починаючи з дворічного віку, хоча деякі батьки відчувають «щось не те» від самого народження. Маленьких інтелісів психіатри називають дітьми «з рисами безсердечності та байдужості» (callous and unemotional traits) або «дітьми з психопатією» (children with psychopathy).

Інтеліси виразно відрізняються від сапієнсів інакшою будовою головного мозку, що чітко фіксує МРТ. Окрім того, в інтелісів по-іншому працюють нервова та гормональна системи, що визначається тестами на дофамін та адреналін. Також в інтелісів особливе мовлення – вони не розрізняють емоційно нейтральні та емоційно забарвлені слова, наприклад, слова «шкарпетки» і «смерть» викликають у них однакову реакцію.

Головна особливість інтелісів – відсутність третьої сигнальної системи, яка забезпечує зв’язок з духовним світом (через це їх називають «другосигнальними гомінідами»). Будучи втіленою духовною сутністю, сапієнс має зв’язок – сильніший чи слабкіший – з власною духовною сутністю, проявом чого є совість, співчуття, відповідальність, милосердя, творчість. У інтелісів усього цього нема, тому їх поведінка регулюється не голосом совісті, а інстинктами та зовнішніми стимулами – подібно до інших тварин. В результаті у сапієнсів та інтелісів радикально інші уявлення про світ і радикально інші засоби соціальної організації та розвитку.

Світогляд людей: п’ять емпіричних істин

Світогляд – це уявлення про світ і своє місце в ньому. Людський світогляд оснований на довгострокових спостереженнях людей за собою і навколишнім світом. Осмислення всього цього колективного досвіду дозволило сформулювати деякі фундаментальні істини, загально прийняті в людській культурі. Нагадаємо, що слово «істина» походить від кореня *іст – ест – єсть і означає «те, що є», «те, що об’єктивно існує». Правда (пара-віда – «вищі знання») – це знання про істину, прагнення пізнати реальність.

1. Плоть і душа

З раннього дитинства людина починає усвідомлювати, що в неї є плоть (фізичне тіло) і про неї треба дбати. Плоть матеріальна, її можна побачити й відчути на дотик. Ця плоть може відчувати задоволення або страждання. Правильна поведінка спрямована на те, щоб було більше задоволень і менше страждань.

Напрямок правильної поведінки підказують емоції, інтелект, особистий досвід і соціальні норми. Усе це невидиме, його не можна побачити чи взяти в руки, проте від нього залежать задоволення, страждання і саме життя. Цю невидиму частину нашого Я позначаємо словом «душа» або «психіка» – від гелленського ψυχή (читається «псюхе» або «псіхе» – «душа»). Що розвиненіша душа, то виразніша її особистість – те, що відрізняє одну індивідуальність від іншої. «Особистість» – це «особливість» психофізичної істоти.

Душа неспроможна до творчості – її діяльність основана на вроджених або умовних рефлексах, інстинктах, засвоєних зразках, стереотипах, соціальних нормах. Душа займається сприйняттям того, що йде ззовні, його віддзеркаленням, повторенням, засвоєнням, мавпуванням, виконанням. Зокрема, інтелект не творить – він працює на наявних даних та алгоритмах їх обробки.

Душа і плоть нерозривно пов’язані, вони складають цілісну психофізичну істоту: разом народжуються, розвиваються, досягають зрілості, старіють і вмирають. Зі смертю плоті відбувається вмирання душі та її особистості. Подібним чином знищення комп’ютера веде до знищення його софту – програмного забезпечення та накопиченої інформації.

2. Совість – голос безсмертного духу

Кожна людина відчуває голос совісті – що вищий розвиток, то виразніше його можна чути. На відміну від інтелекту, який є продуктом психіки і пропонує суто утилітарні рішення, голос совісті наполягає на стратегічних рішеннях. Ці рішення працюють в інтересах довгострокового розвитку і спільного блага разом зі своїми соціумом і природним оточенням. З факту присутності совісті випливає наявність в душі людини вищого Я – духовної сутності вищого порядку. Її називають індивідуальною духовною сутністю або просто духом, гелленською – πνεῦμα (читається «пневма»). Кожна людина є носієм духу. Головними ознаками совісті є співпереживання (емпатія), співчуття, щедрість і вдячність.

Окрім совісті, дух є носієм свідомості, волі, розуму та почуттів людини. Судячи з глибини, масштабності та милосердя його порад, цей дух є надзвичайно досконалим. Що досконаліша система, то більша тривалість її життя, тож із істини досконалості людського духу природно випливає ідея його безсмертя. Термін «безсмертя духу» означає, що людський дух може існувати стільки, скільки захоче – звісно, при умові збереження ним свого високого рівня досконалості.

Почуття – це наче «емоції духу», а розум – це наче «інтелект духу». Тварини не мають почуттів, розуму, волі та свідомості – в них є лише емоції, інтелект та автоматичні програми. Не володіючи свідомістю, тварини не мають цілісного сприйняття реальності і не володіють рефлексією – спроможністю духу спостерігати за діяльністю своєї душі, виступати щодо самого себе в ролі стороннього спостерігача.

Символом безсмертного духу, що живе всередині душі людини, є СЕРЦЕ – в розумінні «духовне серце» (слово «серце» або «сердце» буквально означає «це середина», серцевина, центр). Кожна людина має духовне серце. Вираз «безсердечний» означає «нечулий до інших», «немилосердний», «безсовісний». Тварини не мають духовного серця.

3. Реінкарнація – спосіб розвитку духу

Оскільки плоть людини смертна, а її дух безсмертний, то цей дух розвивається шляхом багаторазових втілень у нову плоть з формуванням нової душі. Цей процес позначається латинським терміном «реінкарнація». Безсмертний дух використовує плоть з її психікою доти, доки вони перебувають у працездатному стані:

• «Ми одіж вдягаєм нову, як стара перетліла,
• І дух із старого в нове поселяється тіло.
• Бо хто народився на світ, той повинен умерти,
• Хто вмер, той відродиться в тілі новому – по смерті».

Бгаґават-Ґіта (Божественна пісня)

Як бачимо, ідея реінкарнації логічно випливає з уявлення про безсмертний дух, голосом якого є совість. Совість виражає інтереси цього безсмертного духу, тому пропонує рішення для його успішного розвитку в палінгенезії – для поліпшення карми і піднесення у щораз вищі простори подій.

Якщо в реальності совісті ми переконуємось завдяки голосу власного духу, то в реальності реінкарнації – завдяки подібності характерів і звичок померлих та новонароджених родичів. Про це можна почитати у статті «Реінкарнація сьогодні: настанови для аріїв».

4. Творчість – властивість лише божественних істот

Четвертою емпіричною істиною є наявність творчості. Кожна людина, з самого народження, прагне творити. Творчість під час роботи або гри приносить людині найбільше задоволення. Саме творчість є причиною неймовірно швидкого розвитку людей в порівнянні з людиноподібними тваринами. Наприклад, якщо еволюція архантропів (2,8 млн. – 350 тис. р. тому) і палеоантропів (250 – 35 тис. р. тому) тривала дуже повільно і її темпи співмірні з розвитком рослинного і тваринного світу, то поява 50 тисячоліть тому людини спричинила вибухові перетворення.

Прояви творчості людина спостерігає не лише в собі, а й у навколишньому світі. Наявність сотвореного всесвіту однозначно вказує на наявність його Творця. Головною якістю Творця всесвіту є прагнення і спроможність творити. Створюючи нові світи, Творець розвивається і неймовірно радіє.

Творення нового є надзвичайно складною діяльністю, до неї спроможні лише істоти божественного рівня. Наявність у людині творчого початку говорить про те, що людина є втіленим богом, який є частинкою соборної особистості Бога-Творця. Цього внутрішнього бога люди називають «іскрою Божою», а для його позначення використовують символіку внутрішнього сонця. Якщо символом духу є духовне серце, то символом бога – внутрішнє сонце. Дух є оболонкою для цього внутрішнього бога, душа – оболонкою для духу, а плоть – оболонкою для душі. Тому традиційні ікони зображують на грудях боголюдини серце, з центру якого виходять сонячні промені. Таке зображення внутрішнього сонця символізує людину з божественною свідомістю – людину, яка усвідомлює себе боголюдиною. Іншим символом внутрішнього бога є свастика (свастя, сварга), звідси вираз, що свастика – це «солярний символ». Вочевидь, йдеться про те, що свастика є символом внутрішнього сонця і позначає внутрішнього бога.

5. Соціальні регулятори: совість, закони, правила

Людина є соціальною істотою, відтак її виживання і розвиток тісно пов’язані зі станом її соціуму – з його соціальним ладом. Соціальний лад регулюється внутрішніми і зовнішніми чинниками: внутрішній регулятор – совість членів соціуму, зовнішній – закони і правила соціуму.

Закони – це заборони, які визначають те, чого не можна робити (слово «кон» означає «межа»). Закони захищають від помилкових дій – подібно як дорожні або мостові огородження захищають від нещасних випадків. Закони мають обов’язковий характер, їх порушення веде до страждань – подібно до законів природи.

Правила – це настанови про те, що корисно робити для досягнення цілі. Зазвичай правила мають рекомендаційний характер, наприклад, правила здорового харчування.

Закони обов’язкові для всіх, натомість правила люди можуть використовувати на власний розсуд.

Закони і правила основані на колективному досвіді, в тому числі на духовному, здобутому під час попередніх втілень.

У здорових людських спільнотах головним регулятором є внутрішній регулятор, тобто совість. Зовнішній регулятор – закони і правила – має допоміжний характер. Що вищий розвиток людей, то менша потреба в законах і правилах, наприклад, боголюдина взагалі їх не потребує. Тому спільноти, що керуються совістю, мають мало законів, зате постійно витворюють нові правила.

Природною формою самоорганізації людей є «спільна справа» – це коли люди вільно об’єднуються заради спільного блага, яке є умовою особистого блага. Державною формою такої самоорганізації є республіка, інші назви – «суспільна справа», «річ посполита», «сокупія», «скуфія».

Загальна групова стратегія людей як виду полягає в тому, щоб посилювати зв’язок з власними духовним і божественним Я, тобто розвивати розумову та магічну спроможність, активізувати індивідуальну і колективну творчість. Опанування внутрішнього духовно-божественного космосу є запорукою розкриття прихованого потенціалу інтелекту і плоті. Для всього цього треба формувати вільне суспільство.

Світогляд інтелісів та їх життєва стратегія

У надтварин зовсім інша природа, інший мозок, інша фізіологія і, відповідно, інший світогляд. Погляньмо на нього через призму описаних вище п’яти людських істин.

1. Бідні емоції, фрагментарне мислення

Плоть надтварин дуже подібна на людську, тому для ідентифікації «сапієнс чи інтеліс» необхідні спеціальні інструменти, передусім томографи та аналізатори крові. Мають бути і простіші методи, проте їх ще треба знайти й дослідити. Врешті-решт, психіатри вміють виявляти інтелісів без жодної апаратури.

Для психіки інтелісів характерна дуже збіднена емоційність: вони можуть відстежувати і мавпувати людські емоції, але самі не спроможні їх відчувати.

Їхній інтелект відрізняється від людського своєю фрагментарністю, суперечливістю й відсутністю цілісності. Наприклад, вони можуть пам’ятати масу розрізнених фактів, але неспроможні дати їм адекватну інтерпретацію і вписати в цілісну, логічно несуперечливу модель.

Нерідко виникає враження, що вони погано пам’ятають минуле, навіть зовсім недавнє. Наприклад, сьогодні вони можуть стверджувати те, що заперечували вчора чи навіть годину тому. Але це відбувається не через погану пам’ять, а через відчуття неважливості минулого. Важливе тільки те, що відбувається тут і тепер. Майбутнє також мало важливе, горизонт планування у них доволі короткий.

Відсутність цілісного розуміння інтеліси компенсують механічним запам’ятовуванням великої кількості даних. Для людей «знання деяких принципів легко компенсує незнання деяких фактів». У інтелісів інший підхід: «Незнання принципів компенсується знанням багатьох фактів». З принципами у них справді важко, проте вони можуть засвоювати деякі шаблони і потім їх механічно застосовувати у відповідних – або невідповідних – ситуаціях.

2. Комплекс неповноцінності, манія величі

Подібно до інших тварин, інтеліси не є втіленими духовними сутностями, тому в них нема проявів духу – совісті, свідомості, розуміння добра і зла, емпатії, співчуття, творчості. Перебуваючи серед сапієнсів, інтеліси виразно відчувають цю свою несхожість, відмінність, інакшість. Це приводить до наступних наслідків:

1. Інтеліси відчувають свою ущербність та «ненормальність» – і це їх травмує.

2. Для відчуття комфорту вони тяжіють до собі подібних і взаємодіють з ними за допомогою різноманітних «тусовок», «клубів», «парадів» і «фестивалів».

3. Взаємодія зі своїми приводить їх до переконання, що це вони нормальні, натомість навколишні люди – ненормальні, а їхні розмови про совість – це лицемірство і божевілля. Інтеліси вважають, що ця «ненормальна більшість» утискає і пригнічує «нормальну меншість».

4. Для компенсації відчуття меншовартості інтеліси переконують себе, що вони є елітарною меншістю, яку «не розуміють» і «не чують». Це породжує в них уявлення про свою вищість і обраність. Світогляд власної елітарності та обраності повертає їх в зону психологічного комфорту. Інтелісам подобається вважати, що вони не подібні на інших через те, що перебувають на вищій сходинці еволюції. Через це люди їх «не розуміють».

3. Одноразове життя

Подібно до інших тварин, у інтелісів відсутній дух, спроможний до перевтілення. Після вмирання плоті особистість також вмирає, тому уявлення про одноразове життя цілком природне для інтелісів і відповідає істинному стану речей. З цього уявлення логічно випливає бажання інтелісів взяти все можливе від поточного життя – отримати максимум вражень і задоволень, все перепробувати – здорове і збочене, законне і незаконне. У цій справі всі засоби вважаються виправданими і справедливими. Насильство, крадіжка, сваволя, маніпуляції, обман, беззаконня – усе вважається прийнятним, якщо веде до досягнення мети або задоволення поточних бажань.

4. Мавпування

Відсутність творчості надтварини компенсують мавпуванням, тобто копіюванням зовнішньої форми без розуміння суті. Безсовісне «передирання» всього, що потрапило під руку, у них вважається справою природною, нормальною, похвальною. Власне, це вони й називають творчістю. Звинувачення у плагіаті вони сприймають як щось потойбічне, цілком надумане й нелогічне. Для того, щоб їхня псевдо-творчість виглядала оригінальною, інтеліси використовують два головні прийоми.

1. Спотворення: щось видалити, щось деформувати, щось взяти з іншого зразка і механічно притулити до існуючого.

2. Перевертання: поставити з ніг на голову, замінити «плюс» на «мінус», а початковий напрям – на протилежний, представити відверте безглуздя як глибинну мудрість.

Зокрема, усе мистецтво інтелісів тримається на цих «трьох китах»: мавпування, спотворення, перевертання. Люди розуміють, що це не мистецтво, тому інтеліси називають його «сучасним мистецтвом».

Оскільки інтеліси неспроможні творити, то їхня енергія нерідко спрямовується на руйнування. Зі слів соціалізованих інтелісів («просоціальних психопатів»), руйнування людського життя приносить їм задоволення і розглядається як акт творчості.

5. Диктатура – єдино можлива форма соціальної організації

Правила й закони існують для інтелісів лише доти, доки вони підтримуються зовнішньою силою. Як тільки вона зникає чи слабне, то будь-які угоди та обіцянки негайно перетворюються на порожні папірці. Такі невидимі поняття як «чесність» і «відповідальність» вважаються проявом дурості та наївності. Внутрішній регулятор у вигляді совісті не працює з причини її відсутності. Зовнішні обмежувальні принципи – суспільні норми – вважаються надуманими і безглуздими.

Тоді що може бути регулятором у спільноті надтварин?

По-перше, це рефлекси, інстинкти та програми, закладені у психіку з перших днів життя шляхом ретельної дресури.

По-друге, це детальні настанови і заборони на всі випадки життя, порушення яких призводить до неминучих покарань, втрати «бонусів» або смерті.

Таким чином, єдиним способом організації надтварин є сувора диктатура з жорсткою субординацією, постійним і всеохопним «промиванням мізків», дресурою, тотальним контролем, системою точних інструкцій, законів, винагород та покарань. По суті, це організація цирку з видресируваними тваринами.

Ефективність такої інтеліс-організації доведена в американських центрах реабілітації неповнолітніх психопатів, тобто зіпсованих інтелісів. Її описав уже знайомий нам професор кафедри психології Університету Нью-Мексико доктор Кент Кіл (Kent A. Kiehl) у книзі «The Psychopath Whisperer: The science of those without conscience, 2014» (Шепіт психопата: наука про тих, хто не має совісті). Ця книга видана українською мовою під назвою Кент. А. Кіл. Психопати. Правдива розповідь про людей без жалю, без совісті, без каяття (Київ: Центр учбової літератури. – 2019, 2021). Правильна організація психопатів описана в розділах «Переваги в’язниці» (с. 203) і «Декомпресійна камера» (с. 253). Головний метод «терапії» – дресування з точною системою дрібних винагород і покарань.

Тримати інтелісів в організованому стані може лише авторитетний тиран, тому організація інтелісів неможлива без поклоніння і покори. «Мир інтелісів» – це тиранія. З погляду інтелісів, слова «тиранія» і «порядок» є синонімами.

Найкращий варіант для розвитку інтелісів полягає в тому, щоб мати добрих, милосердних і дбайливих керівників, а такими можуть бути лише люди. Проте в сучасних умовах, коли людське управління інтелісами відсутнє, групова (видова) стратегія інтелісів реалізується шляхом перехоплення управління людьми, насадження притаманної інтелісам відвертої диктатури, розширення засобів стеження, контролю і промивання мізків.

Релігія людей

Релігія являє собою систематизований світоглядний концентрат, пристосований до практичного застосування. На це вказує саме слово «релігія», яке походить від «ре-лига»: «ре» – повторення, «лига» – зв’язок. Тому слово «релігія» буквально означає «відновлення зв’язку». Йдеться про відновлення зв’язку з власною божественною сутністю – зі своїм внутрішнім богом, а через нього – з Творцем Всесвіту. Релігія – це теорія і практика розширення людиною своєї духовної свідомості з наступним здобуттям божественної свідомості та перетворенням на боголюдину.

Релігія є культом, тобто «тим, що культивується, плекається». Прикладами є «культ здоров’я», «культ краси», «культ сім’ї». Релігія плекає (культивує) відновлення людиною зв’язку з внутрішнім богом. Якщо нема внутрішнього бога, то це не релігія, а псевдо-релігійний культ, тобто імітація (мавпування) релігії.

Релігіями – в точному сенсі цього слова – є відизм («відання», «культ знань»), брахманізм і аріянство, тому що в них є колективна божественна сутність Творця Всесвіту («Брахма»), яка складається з індивідуальних божественних сутностей. Частина цих божественних сутностей втілюється в земному світі й набуває людської форми з усіма її тимчасовими обмеженнями. Подолання цих обмежень і набуття божественної свідомості веде людину до щастя. Ісус Хрестос оновив первинну релігію, показав людям шлях боголюдського перетворення і підтвердив його особистим прикладом.

Релігія – це чинник людської еволюції. За допомогою релігії людина і суспільство отримують доступ не лише до вищих знань («паравіди», правди), а й до невичерпної енергії власного божественного джерела. Що кращий доступ до цієї божественної енергетики, то більше можливостей наповнення власного енергетичного (ефірного) тіла і оновлення плоті згідно з наявним інформаційним шаблоном. Релігія відкриває шлях до вічної молодості та фізичного безсмертя: «Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії у сто разів більше одержите і життя вічне успадкуєте» ( Матвій 19.28–29).

Відповідно, у людських спільнотах головним засобом підвищення життєспроможності та досягнення щастя є посилення зв’язку з власним духом і внутрішнім богом. Головним суспільним регулятором є совість (со-вість, спільна свідомість), тому людська стратегія самоорганізації основана на розвитку совісті. При цьому зовнішні закони і правила відіграють важливу, але допоміжну роль. Закони і правила вказують, як діяти у стандартних ситуаціях. Голос духу вказує, як творити в нових обставинах. Релігія – це постійна творчість, постійне вдосконалення, постійне перетворення себе і суспільства.

Згідно з аріянством, головними чинниками еволюції є індивідуальне єднання з внутрішнім богом і формування гармонійних громад. Це виражено у двох головних заповідях аріянства (релігії аріїв), проголошених Ісусом Хрестом:

«Люби господа, бога ТВОГО, всім серцем твоїм, усією душею твоєю,  всією силою твоєю і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: люби ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді нема» (Матвій 22.34–39, Марко 12.28–31, Лука 10.25–26). 

Поясненню цих двох головних заповідей присвячена більша частина Доброї Новини, де Ісус розповідає про те, як ставати боголюдиною і якою має бути громада ближніх. Релігійні люди об’єднуються у правильно організовані громади однодумців, громади об’єднуються в церкву, церква формує народну державу – духовну республіку.

Псевдорелігійний культ інтелісів

Що можна сказати про релігію інтелісів? Поміркуймо про це.

Почнімо з того, що в інтелісів засадниче не може бути релігії, тобто «відновлення зв’язку», адже не можна відновити зв’язок з тим, чого нема. Релігія недоступна інтелісам фізіологічно. Проте вони дивляться на людей і бачать продуктивну силу релігії, тому намагаються її змавпувати. Для цього інтеліси формують ідеологію і псевдорелігійний культ. Нагадаємо, що культ – це те що культивується, плекається, просувається.

Як ми вже говорили, релігія спрямована на розвиток духу і зв’язок з богом. У інтелісів нема духу, тому в їхній пседорелігії нема і не може бути ні індивідуального внутрішнього бога, ні Бога-Творця. Проте в них є психіка, яка проявляє себе передусім через інтелект, адже емоції в надтварин дуже збіднені. Відтак припускаємо, що в ідеології інтелісів має бути розвиток інтелекту і претензія на особливу інтелектуальність.

Головними мотиваторами інтелісів є домінування над іншими і отримання задоволень. Ось як про це пише жінка-інтеліс, професор права Джеймі Ребекка Лунд (Jamie Rebecca Lund) у своїй книзі «Сповідь соціопата» (M. D. Tomas. Confessions of a Sociopath: A Life Spent Hiding in Plain Sight, 2013): «У моїх міркуваннях ви не знайдете моральної оцінки – все обмежується співвідношенням витрат і прибутку. Насправді всі соціопати без винятку одержимі владою, борються з нудьгою і шукають задоволень. У моїх історіях завжди йдеться про те, яка я розумна і як добре обіграла ту чи іншу ситуацію». У цій книзі авторка сховалась під псевдонімом «M. D. Tomas» і не сподівалась, що її викриють, тому висловлювалася цілком відверто. Насправді це сповідь не соціопата (соціально зіпсованої людини), а психопата (інтеліса, надтварини), адже в неї було нормальне дитинство, зате її дід був психопатом. Психопатія – це генетичне. Про те, що авторка є класичним психопатом, розповідається у передмові до її книжки. Уся книжка є самовихвалянням авторки і вивищенням біологічного виду інтелісів.

Виходячи з того, що ми вже знаємо про психопатів, в тому числі від них самих, ідеологія інтелісів має культивувати відчуття власної інтелектуальної вищості, безжальність до людей та стратегію їх підкорення. Для того, щоб інтеліси могли панувати над людьми, людей треба максимально ослабити і опустити на рівень нижче інтелісів. Оскільки головною перевагою людей є голос духу і основана на ньому людська солідарність, то цей голос треба максимально заглушити, а ще краще – зробити фізично недоступним за допомогою генетичного перетворення людей.

Характерною особливістю психопатів є схильність до маніпуляцій і обману. Природно, що ці компоненти мають бути присутніми в їхній ідеології – і мають культивуватися. При цьому постійно пам’ятаємо, що «ідеологія використовується психопатами як маска для приховування істинних, психопатичних мотивів» – зауважує вже відомий нам дослідник Анджей Лобачевський у «Політичній понерології».

Сучасною формою псевдорелігійного культу інтелісів є трансгуманізм (від лат. trans — крізь, через, за; лат. humanitas — людяність). Трансгуманізм заперечує існування Бога, свідомості, вільного вибору. Людина розглядається як бездуховний біоробот, керований лише інтелектом. Для посилення інтелекту і навіть його заміни пропонується ідея «штучного інтелекту». Успіхи в його створенні більш ніж скромні, тим не менше штучний інтелект у трансгуманізмі перетворено на об’єкт поклоніння.

У цій ідеології нема безсмертного духу, проте визнається існування психіки. Трансгуманізм обіцяє своїм прихильникам вічне життя їхньої психіки у формі майбутнього штучного інтелекту. Для вдосконалення плоті пропонується генетична модифікація, а також застосування різноманітних імплантів, чипів, датчиків. У цілому йдеться про поєднання людини з машиною, що, по суті, є опусканням людини до рівня машини і перетворення її на «живу гайку».

Трансгуманісти активно просувають технології стеження, контролю, обмеження народжуваності (депопуляції), вакцинації (засіб підриву плодючості) та «промивання мізків», а також закликають до експансії людства в космос. Керувати ослабленим людством має технократична еліта, озброєна інформаційними технологіями та засобами маніпуляції.

По-суті, людина з совістю, вільною волею та іншими якостями розглядається інтелісами як ненормальна. Для приведення її до стану нормальності треба ампутувати все «зайве», що виходить за межі уявлень та можливостей інтелісів.

Не важко побачити, що попередником трансгуманізму є іудаїзм та похідні від нього іудохристиянство та іслам. У всіх цих «авраамічних» віровченнях нема духу і його розвитку через реінкарнацію. Натомість є душа та її особистість, яка після смерті потрапляє в небесний рай, по-сучасному – в віртуальний світ. В іудаїзмі душі людей після смерті тимчасово зберігаються в шеолі (душесховищі), а після приходу месії (іудейського царя-помазаника) їхні тіла будуть відновлені. Далі відбудеться «страшний суд», за вироком якого слухняні виконавці іудейського закону будуть вічно панувати над іншими народами, а неслухняні будуть укинені в «геєну огненну» (єрусалимське сміттєспалище) для вічних страждань.

На відміну від релігії людей, яка пропонує виконання двох головних заповідей (люби внутрішнього бога і люби свого ближнього), іудаїзм вимагає виконання 613 законів, з яких 248 є настановами, а 365 – заборонами. Ідея елітарності реалізована в культивуванні ідеї «богообраності» та докорінної відмінності іудеїв від інших людей.

Так що трансгуманізм є сучасним продовженням давнього іудаїзму. Але якщо в іудаїзмі верховним керівником і об’єктом поклоніння є родоплемінний егрегор на ім’я Ієгова, то у трансгуманізмі цю роль виконує глобальний штучний інтелект – так званий «цифровий Левіафан».

Висновки

1. У сапієнсів та інтелісів суттєво відмінні світогляди, що спричинено їх докорінно відмінною природою та фізіологією.

2. Концентратом та активним рушієм людського світогляду є релігія, сучасною реалізацією якої є аріянство. У інтелісів роль релігії виконує псевдорелігійний культ, сучасною реалізацією якого є трансгуманізм.

3. Трансгуманізм – це антитеза щодо релігії. Призначення антитези полягає в тому, щоб протидіяти тезі – і в такий спосіб стимулювати її розвиток вшир і вглиб.

4. Головна мета аріянської релігії полягає в піднесенні людини до рівня боголюдини. Головна мета трансгуманізму – в опусканні людини до рівня машини.

5. Ключовою відмінністю між релігією людей і псевдорелігійним культом інтелісів є ставлення до палінгенезії-реінкарнації.

6. Головний світоглядний конфлікт сучасності полягає в протистоянні аріянства і трансгуманізму. Раніше ми його позначали терміном «війна людей і роботів», але не знали, що все це відбудеться в такому дивному вигляді.

7. Трансгуманістична антитеза створює людям жорсткі стимули для солідарності, постіндустріальної самоорганізації та розкриття внутрішнього духовно-божественного потенціалу.

Продовження у статті: Генетика психопатів, або Чому в людей народжуються тварини: долаємо помилкові стереотипи

Doors - People are strange