Минулого тижня грузинські протестувальники прийшли до парламенту країни, протестуючи проти нового закону про «іноземних агентів». Вони несли плакати «Ні російському закону!» та засуджували дух автократії й імперіалізму, який тепер міцно асоціюється з впливом Москви на регіон.
Судячи з усього, закон, проти якого вони виступали, був місцевою ініціативою, щоб дозволити правлячій партії «Грузинська мрія» розправитися з громадянським суспільством і перемогти на майбутніх виборах. Але близькість цієї партії до Москви та схожість із сумнозвісним російським законом проти «іноземних агентів» об’єднали грузинів, які приєдналися до протестів, йдеться у статті The Guardian.
Від Єревана до Кишинева та від Тбілісі до Астани вторгнення в Україну посилило побоювання російської агресії та змусило країни, які вважаються союзниками, принаймні переосмислити роль Москви як стабільного партнера. І це прискорило тенденцію серед молоді, яка народилася після розпаду Радянського Союзу, до активнішої позиції проти російського впливу в регіоні.
Дії Росії мали для неї багато в чому негативні наслідки: Україна отримала безпрецедентну військову допомогу від очолюваної США коаліції; Фінляндія та Швеція подають заявки на членство в НАТО; Захід продемонстрував неочікувану силу духу, накладаючи санкції на Москву та протидіючи використанню російських енергоресурсів.
Серед найближчих сусідів Москви багаторічна робота з виховання політичних еліт, формування залежності від російських гарантій безпеки та прищеплення місцевим жителям ностальгії за Радянським Союзом також була зведена нанівець російською авантюрою в Україні.
"Як ви живете поруч із такою токсичною державою?, – каже Наргіс Кассенова, директорка програми з Центральної Азії Центру російських і євразійських досліджень Девіса Гарвардського університету, говорячи про Казахстан. – Це – складно, тому що вразливість дуже велика, і вона повсюдна. Ми не можемо виїхати з регіону, і нам потрібно вічно жити поруч з Росією. Тому нам потрібно знайти якийсь modus vivendi. Це нелегко, але, можливо, це – хороший шанс розбудувати певний суверенітет і частково відокремитися від Росії".
У 2020 році Владімір Путін домовився про припинення вогню між Вірменією та Азербайджаном у війні за Нагірний Карабах. Врегулювання дало Москві військову присутність у 2 тисячі миротворців і показало Путіна вправним переговорником.
Тепер, коли увага Москви повністю зосереджена на Україні, у вакуумі, що утворився, знову зростає напруженість, а Азербайджан, схоже, підбадьорений бездіяльністю Росії.
З грудня азербайджанські проксі-групи заблокували єдиний сухопутний коридор до Нагірного Карабаху, що призвело до дефіциту продовольства та електроенергії в регіоні. А власний миротворчий контингент Росії, відсунутий на узбіччя і потенційно недостатньо забезпечений, так і не втрутився в ситуацію.
Але Вірменія залишається сильно залежною від Росії в питаннях безпеки, енергетики та торгівлі, яка майже подвоїлася за останній рік. За словами Річарда Гірагосяна, керівника Центру регіональних досліджень у столиці Вірменії Єревані, прямо кидати виклик російському впливу в країні було б "самогубством". Водночас відносини стали значно менш передбачуваними.
"Для Вірменії Росія стала набагато серйознішим викликом, – каже Гірагосян. – Виклик полягає в тому, що Росія стала ненадійним так званим партнером, а Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ) під керівництвом Росії втратила сенс".
У той час як Росія відволіклася від деяких своїх зовнішніх інтересів, вона посилила тиск на інші країни, намагаючись шантажувати їхніх лідерів, щоб домогтися лояльності або навіть спровокувати новий "український сценарій".
Президент Молдови Майя Санду попередила, що Росія планувала державний переворот. "План включає в себе диверсію і військово підготовлених людей під виглядом цивільних, які здійснюють насильницькі дії, нападають на урядові будівлі та беруть заручників", – заявила Санду минулого місяця під час прес-конференції, на якій вона закликала до посилення заходів безпеки.
ЗМІ підтримуваного Росією сепаратистського регіону Придністров'я стверджують, що була зірвана спроба вбивства його лідера, а США також попередили, що "російські гравці, деякі з яких мають зв'язки з російською розвідкою, намагаються організувати та використовувати протести в Молдові як основу для розпалювання сфабрикованого повстання проти молдовського уряду".
Росія використовує "енергетичну залежність, церковну залежність, засоби масової інформації, застосовуючи гібридну агресію", – каже Юліан Гроза з Інституту європейської політики та реформ у Кишиневі. "З початку війни минулого року всі ризики для безпеки, що походять з Росії, зростають. Імперіалістичні амбіції Росії, очевидно, стосувалися не лише України, але й посилення контролю та розширення свого впливу, в тому числі в Молдові".
Хоча так було і до війни, за його словами, зараз загрози "українського сценарію" надходять безпосередньо від високопоставлених російських чиновників, а не лише від пропагандистів у ЗМІ.
Як відзначили він та інші експерти, використання Росією ресурсів дорого обійшлося Москві, відштовхнувши від неї частину тих, хто симпатизував Росії, переконавши Молдову зменшити свою залежність від російського газу, попри високі витрати, і посиливши увагу правоохоронних органів до політичних сил в країні, таких як олігарх-утікач Ілан Шор, чиї політичні цілі, схоже, збігаються з московськими.
У більш широкому сенсі, російська стратегія змістилася в бік тактики сильної руки, а не більш витончених способів поширення впливу.
"Росії довелося все більше і більше відходити від стратегії використання м'якої сили та важелів впливу ... вона ніколи не була настільки м'якою, але їм не потрібно було весь час покладатися на примус", – каже Боб Дін, молдовський експерт, старший науковий співробітник аналітичного центру Clingendael Institute. – "У Молдові вони підтримували зв'язки з багатьма політиками, вони мають значну присутність у ЗМІ, ретранслюють багато російського контенту, і серед значної частини населення існувала справжня прихильність до Росії".
"Все це дуже швидко зменшується через агресію проти України", – сказав він, зазначивши, що Росія скористалася своїм контролем над газовими потоками та погрожувала політичною нестабільністю натомість.
У Центральній Азії, до якої входять деякі з найбільш відданих партнерів Москви, війна також вплинула на імідж Росії, сказав Темур Умаров, співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир, який базується в столиці Киргизстану Бішкеку.
"Для деяких людей [Росія] здавалася відносно стабільною – тепер її сприймають більше як непередбачувану країну, яка більше не є зразком для наслідування, якому всі хочуть наслідувати", – сказав він. За його словами, розрив поколінь у поглядах на Росію був особливо помітним, оскільки молоді люди «багато розмірковують про історію своїх країн».
Водночас він додав, що політичне керівництво зберегло величезний елемент довіри російським політичним елітам, і він не бачить змін (в політичному істеблішменті).
"Ми бачимо, що країни дуже прагматичні та використовують поточні економічні зміни для власного блага", – сказав він, вказавши на зростання експорту з Казахстану та Киргизстану до Росії, а також угоди щодо газової співпраці з Казахстаном та Узбекистаном.
Лідери країн, які ще більше залежать від Москви, такі як Таджикистанський Емомалі Рахмон, висунули емоційні вимоги щодо більшої «поваги», включаючи увагу з боку Путіна та інвестиції.
"Оскільки західний напрямок для Росії закритий, їх більше цікавить Центральна Азія, – сказала Кассенова. – Ми бачимо набагато більше уваги з боку Росії, більше візитів на високому рівні до всіх держав Центральної Азії. Їхній світ, де вони можуть працювати та щось робити, звузився. А Центральна Азія – це те місце, де вони можуть працювати", – сказала вона.
Наші інтереси:
Стежимо за подіями, які можуть вплинути на поведінку нашого ворога.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
"Росія втратила м’яку силу": як війна в Україні дестабілізує старих радянських союзників – The Guardian
Категорія:
Світ:
Минулого тижня грузинські протестувальники прийшли до парламенту країни, протестуючи проти нового закону про «іноземних агентів». Вони несли плакати «Ні російському закону!» та засуджували дух автократії й імперіалізму, який тепер міцно асоціюється з впливом Москви на регіон.
23031301.jpeg
Судячи з усього, закон, проти якого вони виступали, був місцевою ініціативою, щоб дозволити правлячій партії «Грузинська мрія» розправитися з громадянським суспільством і перемогти на майбутніх виборах. Але близькість цієї партії до Москви та схожість із сумнозвісним російським законом проти «іноземних агентів» об’єднали грузинів, які приєдналися до протестів, йдеться у статті The Guardian.
Від Єревана до Кишинева та від Тбілісі до Астани вторгнення в Україну посилило побоювання російської агресії та змусило країни, які вважаються союзниками, принаймні переосмислити роль Москви як стабільного партнера. І це прискорило тенденцію серед молоді, яка народилася після розпаду Радянського Союзу, до активнішої позиції проти російського впливу в регіоні.
Дії Росії мали для неї багато в чому негативні наслідки: Україна отримала безпрецедентну військову допомогу від очолюваної США коаліції; Фінляндія та Швеція подають заявки на членство в НАТО; Захід продемонстрував неочікувану силу духу, накладаючи санкції на Москву та протидіючи використанню російських енергоресурсів.
Серед найближчих сусідів Москви багаторічна робота з виховання політичних еліт, формування залежності від російських гарантій безпеки та прищеплення місцевим жителям ностальгії за Радянським Союзом також була зведена нанівець російською авантюрою в Україні.
"Як ви живете поруч із такою токсичною державою?, – каже Наргіс Кассенова, директорка програми з Центральної Азії Центру російських і євразійських досліджень Девіса Гарвардського університету, говорячи про Казахстан. – Це – складно, тому що вразливість дуже велика, і вона повсюдна. Ми не можемо виїхати з регіону, і нам потрібно вічно жити поруч з Росією. Тому нам потрібно знайти якийсь modus vivendi. Це нелегко, але, можливо, це – хороший шанс розбудувати певний суверенітет і частково відокремитися від Росії".
У 2020 році Владімір Путін домовився про припинення вогню між Вірменією та Азербайджаном у війні за Нагірний Карабах. Врегулювання дало Москві військову присутність у 2 тисячі миротворців і показало Путіна вправним переговорником.
Тепер, коли увага Москви повністю зосереджена на Україні, у вакуумі, що утворився, знову зростає напруженість, а Азербайджан, схоже, підбадьорений бездіяльністю Росії.
З грудня азербайджанські проксі-групи заблокували єдиний сухопутний коридор до Нагірного Карабаху, що призвело до дефіциту продовольства та електроенергії в регіоні. А власний миротворчий контингент Росії, відсунутий на узбіччя і потенційно недостатньо забезпечений, так і не втрутився в ситуацію.
Але Вірменія залишається сильно залежною від Росії в питаннях безпеки, енергетики та торгівлі, яка майже подвоїлася за останній рік. За словами Річарда Гірагосяна, керівника Центру регіональних досліджень у столиці Вірменії Єревані, прямо кидати виклик російському впливу в країні було б "самогубством". Водночас відносини стали значно менш передбачуваними.
"Для Вірменії Росія стала набагато серйознішим викликом, – каже Гірагосян. – Виклик полягає в тому, що Росія стала ненадійним так званим партнером, а Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ) під керівництвом Росії втратила сенс".
У той час як Росія відволіклася від деяких своїх зовнішніх інтересів, вона посилила тиск на інші країни, намагаючись шантажувати їхніх лідерів, щоб домогтися лояльності або навіть спровокувати новий "український сценарій".
Президент Молдови Майя Санду попередила, що Росія планувала державний переворот. "План включає в себе диверсію і військово підготовлених людей під виглядом цивільних, які здійснюють насильницькі дії, нападають на урядові будівлі та беруть заручників", – заявила Санду минулого місяця під час прес-конференції, на якій вона закликала до посилення заходів безпеки.
ЗМІ підтримуваного Росією сепаратистського регіону Придністров'я стверджують, що була зірвана спроба вбивства його лідера, а США також попередили, що "російські гравці, деякі з яких мають зв'язки з російською розвідкою, намагаються організувати та використовувати протести в Молдові як основу для розпалювання сфабрикованого повстання проти молдовського уряду".
Росія використовує "енергетичну залежність, церковну залежність, засоби масової інформації, застосовуючи гібридну агресію", – каже Юліан Гроза з Інституту європейської політики та реформ у Кишиневі. "З початку війни минулого року всі ризики для безпеки, що походять з Росії, зростають. Імперіалістичні амбіції Росії, очевидно, стосувалися не лише України, але й посилення контролю та розширення свого впливу, в тому числі в Молдові".
Хоча так було і до війни, за його словами, зараз загрози "українського сценарію" надходять безпосередньо від високопоставлених російських чиновників, а не лише від пропагандистів у ЗМІ.
Як відзначили він та інші експерти, використання Росією ресурсів дорого обійшлося Москві, відштовхнувши від неї частину тих, хто симпатизував Росії, переконавши Молдову зменшити свою залежність від російського газу, попри високі витрати, і посиливши увагу правоохоронних органів до політичних сил в країні, таких як олігарх-утікач Ілан Шор, чиї політичні цілі, схоже, збігаються з московськими.
У більш широкому сенсі, російська стратегія змістилася в бік тактики сильної руки, а не більш витончених способів поширення впливу.
"Росії довелося все більше і більше відходити від стратегії використання м'якої сили та важелів впливу ... вона ніколи не була настільки м'якою, але їм не потрібно було весь час покладатися на примус", – каже Боб Дін, молдовський експерт, старший науковий співробітник аналітичного центру Clingendael Institute. – "У Молдові вони підтримували зв'язки з багатьма політиками, вони мають значну присутність у ЗМІ, ретранслюють багато російського контенту, і серед значної частини населення існувала справжня прихильність до Росії".
"Все це дуже швидко зменшується через агресію проти України", – сказав він, зазначивши, що Росія скористалася своїм контролем над газовими потоками та погрожувала політичною нестабільністю натомість.
У Центральній Азії, до якої входять деякі з найбільш відданих партнерів Москви, війна також вплинула на імідж Росії, сказав Темур Умаров, співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир, який базується в столиці Киргизстану Бішкеку.
"Для деяких людей [Росія] здавалася відносно стабільною – тепер її сприймають більше як непередбачувану країну, яка більше не є зразком для наслідування, якому всі хочуть наслідувати", – сказав він. За його словами, розрив поколінь у поглядах на Росію був особливо помітним, оскільки молоді люди «багато розмірковують про історію своїх країн».
Водночас він додав, що політичне керівництво зберегло величезний елемент довіри російським політичним елітам, і він не бачить змін (в політичному істеблішменті).
"Ми бачимо, що країни дуже прагматичні та використовують поточні економічні зміни для власного блага", – сказав він, вказавши на зростання експорту з Казахстану та Киргизстану до Росії, а також угоди щодо газової співпраці з Казахстаном та Узбекистаном.
Лідери країн, які ще більше залежать від Москви, такі як Таджикистанський Емомалі Рахмон, висунули емоційні вимоги щодо більшої «поваги», включаючи увагу з боку Путіна та інвестиції.
"Оскільки західний напрямок для Росії закритий, їх більше цікавить Центральна Азія, – сказала Кассенова. – Ми бачимо набагато більше уваги з боку Росії, більше візитів на високому рівні до всіх держав Центральної Азії. Їхній світ, де вони можуть працювати та щось робити, звузився. А Центральна Азія – це те місце, де вони можуть працювати", – сказала вона.
Стежимо за подіями, які можуть вплинути на поведінку нашого ворога.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков