Росія зобов’язана померти, звільнивши місце для самобутніх російських націй

Відчуття батьківщини. Я добре пам’ятаю, як і яким воно прищеплювалося нам за радянських часів з пелюшок, з жовтенятської зірочки, з першої піонерської лінійки. У розкотистих радянських піснях це відчуття охоплювало і льоди Приполяр’я, і дюни «Прибалтики», і українські степи, і мінарети Бухари, і, звичайно ж, білі списи Кавказу батьківщину товариша Сталіна і милих кіношних грузин. Радянське відчуття батьківщини було універсальним, імперським. Простіше кажучи, безгрунтовним і безнаціональним, як типовий піджак фабрики «Більшовичка».

І треба сказати, що ось таке відчуття батьківщини вдалося насадити в основному серед росіян причому не стільки серед всіх, скільки серед російського населення «середньої смуги» європейської частини РФ. Тобто в просторі, що історично став ядром формування Російської імперії, а після 1917-го центром її більшовицької реставрації.

Не випадково, що Московія до цього дня є осередком імперсько-совкового мракобісся. Звідси воно виходить, подібно до кругів на воді, поступово слабшаючи до заходу. Ось в Україні там воно вже невимірно слабкіше; навіть у Білорусі, не дивлячись на Луку теж, а вже в Балтії так і зовсім його немає, так само як і в країнах Східної Європи.

Тут же, в Московії зона якогось духовного Чорнобиля, російської культурно-історичної аварії. Тут правлять чекісти і непорушно стоять пам’ятники Леніну, до яких правляча партія покладає вінки. Тут як і раніше власовців вважають ворогами, а російське міцно асоціюється з радянським і імперським. Тут містично панують Іван Грізний і Сталін, а свобода і власність майже не цінуються і не поважаються.

Московія це аномальна зона історії. Чим від неї далі, тим життя здоровіше. Навіть зовсім близький пітерський північний Захід це вже зовсім інше, не кажучи про козачі області, Урал, Сибір або Помор’я. Там давно існує особлива ідентичність, яка знаходиться в прямій опозиції до уніфікаторської московитої русскості, яка була і залишається ефективним інструментом імперсько-бюрократичного централізму.

Імперії росіяни потрібні лише як безликий етнічний субстрат, що скріпляє цю «велику державу». Пануюча великодержавна російська ідентичність штучна і химерна. Вона насаджена зверху в процесі «збирання земель». Це псевдоідентичність, створений імперською державою симулякр, що перешкоджає розвитку справжньої російської самосвідомості і націоналізму. У Росії ніколи не було, та і не могло бути, справжнього російського націоналізму, що, до речі, і привело до перемоги більшовиків на відміну від Європи з її розвиненим націоналізмом.

За російську ідентичність намагалися і намагаються видавати то візантійський монархізм, то сталінізм, то путінізм, все, що завгодно, але це завжди той або інший різновид тиранії і ідеологічного обскурантизму, завжди це щось централістське, державницьке і авторитарне, паличне, казенне і тяглове.

Саме поняття російської етнічності Імперія вихолостила в синонім підданства і лояльності, мало не в партійну приналежність. Російський означає православний і монархіст; російський означає радянський, комуніст; нарешті, російський це росіянин, вірний путінєц-мєдвєдєвєц. Поняття російський стало розхожим штампом імперського лексикону.

Нам пора стати «росіянами зокрема». Цей процес етногенезу, вільний від штучних імперських заборон, приведе до виникнення цілого ряду російських націй, що багато в чому відмінні одна від одної і мають особливі імена. Помре Імперія помре і імперська «русскость», така ж штучна, як і сама Імперія. З етнічної протоплазми, якою сьогодні є російський народ, сформуються повноцінні нації з власними державами

Імперія в особі своїх апологетів не може запропонувати росіянам нічого, окрім «плавильного казана». Націонал-демократія ж проголошує відмову від Імперії ради становлення цілого сузір’я самобутніх російських націй.