Російський економіст Іноземцев: Європейці обдурили Україну з санкціями

— Багато економістів вважають, що західні санкції мають, швидше, символічний ефект на російську економіку, що її проблеми викликані іншими причинами. Насамперед самою моделлю. Ви згодні? Або тут усе-таки має місце комплекс чинників?

— Дивіться, санкції є трьох видів. Перші — суто символічні — спрямовані проти приватних осіб. Вони взагалі ні про що. Другий рівень — галузеві санкції. Через них у Росії є певні проблеми, особливо у військовій галузi. Але там теж є якісь лазівки, тому що йдеться про укладання нових контрактів, а старі фактично діють.

Є санкції, які стосуються устаткування, яке застосовують у нафто- і газовидобутку. Вони такого ж типу: не можна постачати обладнання для розробки родовищ на шельфі та в арктичних широтах, але його і так ніхто не використовуватиме при ціні в 40 доларів за барель. Тому, в принципі, ці санкції теж мало на що впливають.

Істотно впливають фінансові санкції. Особливо спочатку вони були дуже болючими, адже російські компанії останні 10 років звикли користуватися західними банками. Це звучить дико, але станом на 1 квітня 2014 року російські компанії мали більше зобов’язань перед західними фінансовими інститутами, ніж перед вітчизняними.

І це зрозуміло: в російському банку вони могли взяти кредит у рублях під 12-14%, а в західному — під 3,5-5% у доларах, який, до речі, був стабільний упродовж шести років. Тому всі великі компанії брали кредити на Заході. Потім було введено санкції. Борги ж, ясна річ, потрібно було повертати. Додаткових джерел не було. Російські банки давали дуже дорогі кредити. І бізнес рік-півтора після введення санкцій приходив до тями. За цей час було виплачено близько 200 млрд. доларів (трохи менше третини боргу російських компаній).

На Заході зрозуміли, що російські компанії обслуговують борги. У деяких випадках трохи розтягнули за часом, переглянули ставки, але ситуація стабілізувалася. З’явилася інша проблема: проектів, які приносили б хороший дохід, через кризу стало дуже мало. Зараз прибуток від нафтової галузі та металургії накопичується в банках, але віддати його вони нікому не можуть, тому що страшно — проекти часто збиткові. Фактично зараз у російських банках лежить удвічі більше грошей, ніж навесні 2014 року. Таким чином, насправді грошей в економіці багато. Проблема не в тому, в кого б їх залучити, а в тому, кому їх дати.

Тому зараз, як мені здається, санкції абсолютно ні на що не впливають. Вони, звичайно, психологічно тиснуть, але об’єктивно економіка адаптувалася. Інша справа, що внутрішня модель ніколи не була орієнтована на бізнес.

Але, думаю, головна проблема полягає навіть не в моделі, а в наф­ті. Візьмемо всі причини кризи російської економіки за 100%. Так ось: низькі ціни на нафту — 60%, модель управління економікою — 35%, а санкції — 5%. Європейці, чесно кажучи, дуже лукаві. Вони вас дещо обдурили: ввели санкції, які не завдають Росії особливого збитку, щоб їх не можна було звинуватити в тому, що вони не підтримують Україну. 

— Я вас правильно зрозуміла: можна сказати, що дно кризи в Росії пройдено?

— Ні, я б так не сказав. Мені здається, криза в Росії розвиватиметься поступово. Спочатку, припустимо, економіка падає на 3%, потім вирівнюється. Але відбувається накопичення проблем. Наприклад, у цьому році загальний спад, думаю, становитиме 0,7%. Але при цьому спаді держава вкачає в економіку 2,5 трильйона рублів із резервів. Одна оборонка отримала додатково трильйон. Трильйон — це 1,5% ВВП у поточному році. Зараз відбувається вирівнювання економіки на тлі того, що держава продовжує використовувати резерви.

Водночас багато підприємств працюють у мінус. Однак власники розуміють: якщо зараз закритися, то їхнє місце займуть конкуренти, тому вони чортихаються, але продовжують фінансувати збитковий бізнес. Це може тривати півроку-рік, але навряд чи три. Тому мені здається, що зараз ми вийшли не так на дно, а на деяку греблю, після якої буде падіння. В цілому рух має тенденцію до спаду, але дуже м’якого. Це таке накопичення втоми.

— Як у Радянському Союзі?

— Я ніколи не порівнюю Росію з Радянським Союзом, тому що моделі абсолютно різні. У Радянському Союзі була планова економіка. Там черевики розподіляли, черги біля магазинів стояли на кілометр. У Росії такого немає. Просто загальна ситуація виглядає так, що точок зростання не видно.

Насправді вивести російську економіку з кризи відносно легко. Можна скинути частину податків, поки ще є резерви, дати хоча б мінімальні гарантії по кредитах для великого бізнесу, не зносити кіоски в Москві, залишити людей у спокої, давши їм можливість заробляти. Це величезна самозайнятість, величезний стимул. У 90-ті роки цим займалися мільйони людей. Це не є добре, не є красиво. Але це варіант виходу з кризи: якщо не можете людям платити, то дайте їм заробляти. Але нічого цього не робиться. Оскільки Путін абсолютно не довіряє приватному бізнесу і не хоче з ним рахуватися, то рух униз триватиме.

— До речі, багато хто називає недавній арешт міністра економічного розвитку Росії Олексія Улюкаєва ударом по ліберальному крилу?

— Не думаю. Казус Улюкаєва — це наслідок проблем у відносинах між урядом (Дмитром Медведєвим та Ігорем Шуваловим) і «Роснєфтью» (Ігорем Сєчиним).

— Ви «Башнєфть» маєте на увазі?

— Ні, «Башнєфть» — це лише епізод. Проблема в тому, що є установка продати саму «Роснєфть» (19,6%). Це питання стоїть на порядку денному більше року. Була вказівка уряду зробити це до кінця 2016 року. Сєчин у 2014 році вже відбивався від цього доручення. І, треба визнати, успішно. Але зараз грошей у казні мало. І «Роснєфть» таки хочуть продати. Але кому? Російські компанії не хочуть її купувати, тому що розуміють: все одно не зможуть впливати на процеси. Власне, такої ж думки й іноземні інвестори. І в Сєчина з’явилася думка: викупити, по суті, власні акції, щоб від нього відчепилися.

Там дуже складна схема володіння, є державна прокладка — суто номінальна фірма «Роснєфтєгаз». І частину дивідендів можна використовувати, щоб викупити власні акції. Але є одна проблема: якщо ви продаєте собі 20% акцій, то вони виводяться з голосуючих. Коли «Роснєфть» купила в 2013 році ТНК-ВР, частину було заплачено грошима, а частину — обмінними акціями.

З цього обміну в ТНК-ВР виявився 21%. Якщо приберете 20%, частка ТНК-ВР стає блокуючою. Тобто іноземці зможуть заблокувати будь-яке важливе рішення «Роснєфтi». Коли це стало зрозуміло, єдиним шансом стало знову заблокувати приватизацію, але, судячи з усього, не вийшло. Арешт Улюкаєва — сигнал «відчепіться від мене з вашими ідеями, відкладіть приватизацію на рік-два, зараз не до того».

— Що скажете з приводу проекту російського федерального бюджету на 2017 рік? Наскільки він реальний, наскільки антисоціальний?

— Він реальний. Але є проблема: у росіян є дуже дивна ідея фікс робити бюджет на три роки. Наприкінці 2008 року в них ця ідея з’явилася. Це був цілковитий провал, тому що в середньому доходи відхилялися приблизно на 30% то вгору, то вниз. Минулого року вперше уряд зрозумів, що курс скаче жахливо, і вони прийняли бюджет на один рік. А тепер знову вирішили на три. Ну не можна приймати бюджет, який буде посміховиськом через два роки — жодна цифра не зійдеться. Але якщо розглядати тільки перший рік бюджетного періоду, то великих проблем я не бачу.

Природно, наші ліберали кажуть, що бюджет жахливий, що немає грошей на розвиток, що дуже мало йде на освіту, все більше на військову галузь. Так, це пріоритети Путіна. Так було і так є. І вони їх профінансують. Резервний фонд iще не порожній. Зрештою в уряду залишається дуже хороший ресурс. Вони можуть знижувати курс рубля. Треба визнати, уряд зараз цим не користується, рубль відпущено у вільне плавання, але завжди можна втрутитися.

— Наскільки я розумію, рубль зараз відносно стабільний.

— Так, але насправді це тимчасово. Є сигнали, які свідчать про те, що курс може й далі знижуватися. Думаю, Новий рік ми зустрінемо на позначці 67 рублів, а пізніше наблизимося до 70.