Розподілений постіндустріальний монастир: осередки, вари, екополіси

Слово «монастир» складається з двох коренів: *мон – усамітнений, цілісний, самодостатній, єдиний; *стер – стрімкий, міцний, сильний.

Визначальними ознаками монастиря є:

1) духовна єдність,

2) спільна діяльність,

3) самоврядування за власними правилами,

4) виокремлена територія.

Монастирі відігравали велику роль у доіндустріальній формації. Постіндустріальна формація відтворює особливості доіндустріальної формації на вищому рівні еволюційної спіралі. Тому логічно припустити відродження феномену монастирів на передовій світоглядній і технологічній базі.  

– Чи справді нині з’являється потреба в постіндустріальних монастирях?

Безумовно, адже при переході від старої до нової формації неминуче розділення людей на «вчорашніх» і «завтрашніх». Для того, щоб старе життя не гальмувало розвиток, «нові люди» прагнуть дистанціюватися від старого болота і зосередитися на розвитку. Зародки нової формації потребують вільного простору.

– В чому полягає цей розвиток?

Йдеться про плекання культури постіндустріального суспільства, в якому людина є вільною і самодостатньою. Вищим рівнем цієї культури є ідея перетворення людини на фізично безсмертну боголюдину згідно з заповіддю Ісуса Хреста:

«Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії стократно одержите і життя вічне успадкуєте» (Мт 19.28–29).

«Ті ж, що удостояться осягнути нової епохи, вмерти вже не можуть, тому що вони є рівними ангелам і є синами Бога – воскресіння діти сущі» (Лк 20.34–36)».     

Окрім духовних мотивів, до об’єднання спонукають чисто практичні потреби, наприклад, ведення постіндустріального бізнесу або забезпечення життя на старості, адже нинішня пенсійна система перебуває на порозі краху.  

– Це ж треба десь побудувати ці монастирі?

Монастир – це передусім система комунікацій. Сучасні інформаційні технології забезпечують перші три умови монастирської організації: духовну єдність, спільний бізнес і самоврядування. Цього досить для заснування «віртуального монастиря». Проте для реального монастиря потрібний власний фізичний простір.

– І де ж його взяти?

Якщо члени «віртуального монастиря» володіють територією, то вона стає частиною реального розподіленого монастиря.

Найпростіше, якщо «монах» живе сам: тоді його житло – це його постіндустріальний «скит». Якщо ж однодумцями є ціла сім’я, то осередком розподіленого монастиря є її міська квартира чи сільська хата. В міру поширення ідеї Великого Переходу кількість таких осередків швидко зростатиме.

– Які ознаки того, що сімейне житло є осередком монастиря?

Це ті ж самі чотири ознаки, наведені вище. Якщо всі члени сім’ї дотримуються арійського світогляду, займаються спільною діяльністю і самовдосконаленням, підтримуючи один одного, то це вже осередок монастиря. Якщо ж усі вони перебувають у Просторі волі, то їх житло – це осередок Царства божого.

– Це мінімальна реалізація ідеї постіндустріального монастиря. Що далі?

Якщо така дружна сім’я має садибу чи міні-готель, спрямований на розвиток людини згідно з заповідями Ісуса Хреста, то це вара. Назва походить від першого поселення «нових людей», що його заснував легендарний Ной–Рама–Яма–Їма–Зіасудра–Ману.  

Вищою реалізацією ідеї постіндустріального монастиря є екополіс, але це питання середньострокової перспективи. На нинішньому ж етапі цілком реальним є створення віртуального монастиря з реальними осередками у вигляді міських квартир та садиб зеленого туризму.

– Як створити такий постіндустріальний монастир?

Монастир починається зі статуту, тобто системи законів і правил.