“Донька руського царя приходить у цю країну з величезною пишнотою, з верблюдами, навантаженими розкішним одягом, коштовними каменями і взагалі незліченним багатством”, - написано в давніх німецьких хроніках про появу 12-літньої Євпраксії в Саксонії. Цю дитину було видано заміж за маркграфа Генріха Штадена з умовою, що вона житиме до повноліття в родині нареченого. Київський князь Всеволод Ярославич, керуючись вищими державними інтересами зміцнення зв’язків із Європою, скалічив життя рідної доньки.

Після перебування в домі Штаденів Євпраксію було віддано до монастиря, де вона одержала освіту і виховання. Звідти вийшла католичкою на ім’я Адельгейда і вступила до шлюбу. Та заміжжя її з маркграфом було недовгим – через рік, у 1087 році, Генріх Штаден помер. Недовго пробула вдовою Адельгейда, через два роки вона – дружина імператора священної Римської імперії Генріха ІV. Ініціатором одруження був імператор. Історики коментують цей факт здебільшого так: Генріх ІV прагнув мати підтримку могутнього роду Штаденів і виношував ідею союзу з Києвом, якому відводив важливе місце в здійсненні своїх планів панування над усією Європою.

Однак Київ не виправдав його сподівань: посланець Генріха навіть не був прийнятий на найвищому рівні. А шлюб із Адельгейдою став невдалим. І винним у тому виявився сам імператор: він, людина аморальна і розбещена, жорстко поводився з дружиною, намагався втягти її в оргії, що творилися в стінах імператорського палацу. Німецькі хронологи добре знали про всі ті речі, але не могли навіть описувати все, щоб “не зазнати руйнівної сили розтління”. Вони обходилися здебільшого загальними словами: Генріх намагався зробити з дружини повію. Євпраксія Адельгейда зненавиділа чоловіка і почала боротьбу за свою гідність.

За допомогою маркграфині Тосканської, що ворогувала з Генріхом ІV, Євпраксія втекла з-під варти. Вона написала скаргу на свого чоловіка Папі Римському. У 1095 році відбувся собор-з’їзд вищого духовенства, на якому виступила Євпраксія. Вона на всю Європу заявила, що імператор Генріх ІV давно втратив людську подобу і потонув у хвилях блуду та всіх можливих гріхів.

Після собору Євпраксія переїхала до Угорщини, де не так давно її тітка Анастасія (донька Ярослава Мудрого) була королевою, а на той час померла. Але колишній імператриці тут виявили аж надто холодний прийом: її вважали неймовірно великою грішницею. Євпраксії не знайшлося місця на угорській землі. Психологічно виснажена, змучена душею шукала вона собі розраду і ні в чому не знаходила. Нарешті в 1099 році в Угорщину прибули посли від київського князя, які забрали Євапраксію додому, де вона не була 17 років.

Однак у Києві також був холодний прийом, рідне місто сторонилося княжни, вважаючи її безнадійно оскверненою. Доведена до відчаю, вона прийняла постриг і пішла в монастир. Життя втратило для неї будь-який сенс, і через три роки в монастирських стінах Євпраксія зустріла свою смерть. Літописець повідомив про цей факт стримано...

Тихо і майже непомітно для сучасників відійшла з цього світу багатостраждальна руська княжна, яка заслуговувала кращої долі, аніж та, що їй уготував високими політичними міркуваннями батько.

Про драматичну долю Євпраксії Павло Загребельний написав прекрасний роман, винісши ім’я героїні у назву твору. Подейкують, що чимало режисерів давно заміряється на створення однойменного фільму. Що ж, “крутих” сюжетів у нашій історії багато - було б бажання їх шукати.