Військовий історик Макс Бут: Секретна зброя України – висока військова культура

У своїй колонці для The Washington post американський військовий історик Макс Бут пише про те, як українцям вдалося відкинути російську армію, яка, як багато хто очікував, увійде до Києва через кілька днів після початку війни.

Війна далека від завершення, але перемога України над російськими військами у битві за Київ була епічною на віки. Її пам’ятатимуть поряд з поразкою Іспанської армади в 1588 році, битвою при Йорктауні в 1781 році, битвою при Ісандлвані в 1879 році, битвою в Цусімській протоці в 1905 році та битвою при Дьєнб'єнфу в 1954 році як приклади перемоги слабшої держави над могутнішим супротивником.

Як українцям вдалося відкинути могутню російську армію, яка, як багато хто очікував, увійде до Києва через кілька днів після початку війни?

Велика увага приділялася, і це зрозуміло, високотехнологічним системам озброєння, що постачають із Заходу, як-от зенітна ракета «Стінгер» і протитанкова ракета «Джавелін». Але й у росіян є високотехнологічна зброя. Реальна перевага українців лежить у галузі військової культури, яка, безумовно, є відображенням суспільства загалом.

Усі численні недоліки російських збройних сил були безжально виявлені під час неспровокованого вторгнення в Україну. До них належать корупція, жорстокість, низький бойовий дух, погане планування, погана логістика, погана розвідка, відсутність координації між підрозділами, надмірна централізація та відсутність ініціативи з боку молодших офіцерів і сержантів. Це – не нові проблеми, і вони не будуть виправлені найближчим часом. Справді, стаття, опублікована ще в 1854 році в журналі The Economist і пояснює ранні поразки Росії в Кримській війні, яка також велася в основному в Україні, страшенно нагадує звіт про нинішні військові страждання Росії.

Особливо впадають у вічі дві російські слабкості, відмічені журналом The Economist.

По-перше: "Російські армії часто є арміями лише на папері. Полковники полків та офіцери інтендантства мають пряму зацікавленість у тому, щоб мати якнайбільше на обліку та якнайменше у поході, оскільки вони привласнюють платню та пайок із різниці між цими цифрами".

Друге: "Прості солдати… не мають любові до своєї професії та інтересу до предмета війни". Тому що типовий російський рядовий був "відірваний від своєї сім'ї та своєї землі, змучений батогом, закинутий своїми офіцерами, годувався чорним хлібом, не годувався взагалі, завжди без зручностей, часто без взуття".

The Economist приписував ці патології "неадекватності деспотичної влади". У ньому наголошувалося, що "обман, хабарництво, казнокрадство пронизують все чиновницьке плем’я", що "у цьому, здається, нема ні совісті, ні великого приховування" і що "«повага до істини чи чесності не має жодного стосунку до російського характеру".

Актуальність аналізу The Economist можна пояснити тим, що Росією, як і раніше, керує, як і майже всю її історію, жорстока та корумпована диктатура.

Недоліки державного управління допомагають пояснити сумні результати Росії у конфлікті за конфліктом. Росія програла не лише Кримську війну (1853−1856 рр.), а й Російсько-японську війну (1904−1905 рр.), Першу світову війну (1914−1918 рр.), війну в Афганістані (1979−1989 рр.) і Першу чеченську війну (1994−1996 рр). Її великі воєнні перемоги − в наполеонівських війнах і Другій світовій війні − були досягнуті лише після того, як загарбник виявив неабияку дурість, розсіявши свої сили по просторах Росії, і лише коли Росії надали серйозну допомогу західні союзники.

Після 2014 року Українські збройні сили та держава реформувалися за західним, демократичним зразком. Як зазначає Politico, навчання українців, яке проводили західні військові, та їхній власний досвід боротьби з сепаратистами, яких підтримує Росія на сході, скинули "стару радянську модель керівництва зверху вниз, яка паралізувала російські підрозділи" і "породили нове покоління керівників дрібних підрозділів та унтер-офіцерів, здатних мислити та діяти незалежно".

Тім Джуда з Financial Times пропонує яскравий приклад української винахідливості та ініціативи у битві за Київ. Він описує, як "московським силам завадили… мати з пінополіетилену − українці називають їх кариматами − вартістю лише півтора британського фунта. Ці килимки не дають можливості російським тепловізорним дронам виявляти тепло людини.

„Ми тримали каримат над головою“, − сказав командир батальйону Олександр Коноко, пояснюючи, як уночі його люди непомітно пересувалися невеликими групами. Таким чином, солдати, озброєні протитанковою зброєю, поставленою зі США, Великої Британії та інших країн, могли підкрастися до росіян, випустити свої смертоносні та точні ракети, а потім зникнути.

Згодом росіяни, можливо, зможуть зібрати свіжі сили для ведення бойових дій у районі Донбасу, хоча для цього потрібен певний час, але вони не зможуть змінити свою військову культуру.

Ось чому я очікую, що українці й надалі перемагатимуть у війні, якщо вони продовжать отримувати необхідну їм зброю та боєприпаси із Заходу.

Вища військова культура − секретна зброя України.

Переклад НВ