Українські революційні події насичені цікавими феноменами та багатьма ноу-хау. Одним з найпомітниших феноменів є делікатність протесту стосовно приватної власності та людської гідності. На цей час в Києві постраждав один єдиний приватний бутік, що опинився в зоні протистояння, та не принижено жодного співробітника карних органів.
Крім того, було розбито пару вітрин у Львові, і ці вітрини належать мафіозно-провладному бізнесу. І це все у той час, як протестувальників вбивають, катують, викрадають, нищать їхнє рухоме і нерухоме майно, усіляко принижують їхню людську гідність. Це дивно, чи не так? Дивно, особливо для європейської публіки, котра чудово знайома з вандалізмом протесту, підпалами приватних магазинів та автівок, розбиванням вітрин, поліцейських мармиз, тощо.
Нагадую - все, що було спалено або розтрощено за цей час в Україні, так чи інакше має відношення лише до каральних державних органів і жодним чином не стосується особистого.
Відомо, що переважна більшість європейських вуличних заворушок з підпалами і трощенням приватної власності, так чи інакше, мають соціалістично-анархічне забарвлення і відповідні гасла. Якщо називати речі своїми іменами, то часто це прості і очевидні погроми. Якщо говорити ще відвертіше – лівацькі погроми. Що поробиш, це стара європейська традиція. Традиція, котра можлива лише в спільноті, що історично не відчула на собі весь темний жах справжнього, доведеного до ідеалу, лівого експеременту у найтяжчий з можливих форм, що зветься “розвинутим соціалізмом”. Саме тому українськй протест має не соціалістичне забарвлення, а національне, в політичному сенсі цього слова.
Деякі західні спостерігачі за українськими подіями, з кумедним і зрозумілим жахом вишукують в натовпі українських протестувальників неонацистський елемент, чим вельми тішать нас, українців. Вони бачать, що кістяк силового протистояння із знахабнілою владою складають члени стихійного “Правого сектору” та футбольні фанати, і їм одразу ввижаються страшні есесівцці на чорних конях нацизму.
В той час як ліві сили в Україні вкотре довели свою фантомність та загадковість, бо все на що вони здатні, це організувати круглий стіл з обговореннями. А от коли виникла потреба в реальному фізичному захисті простих громадян від мафіозних силових структур, вони продемонстрували повну імпотенцію та навіть відсутність.
Що ж, такою є специфіка українського протесту – він не тільки соціальний, але і національний. При тому мова тут йде, звичайно, про політичну націю, а не про етнічну приналежність. Якщо ви думаєте, що в Україні лютують нацисти, то підіть і роскажіть про це моїм еврейським друзям, котрі носять на барикади “Правому сектору” бутерброди та чай, допомогають транспортом та дровами, скидаються грошима на теплі речі, та жбурляють коктейлі молотова в мафіозну поліцію разом з ними.
Один мій товариш, абсолютно типовий київський еврей, поділився зауваженням – “за останній час на барикадах я познайомився з багатьма чудовими хлопцями, і знаєте, чомусь вони виявилися “фашистами” та “нацистами”. Тим часом інший мій друг еврейського походження, активіст протесту, почав з гордістью промовляти гасло “Слава нації!”.
Чому? Тому що всі ми, люди різного походження та різних національностей, відчули себе єдиною командою, соратниками, політичною громадою, котра здатна разом повстати проти свавілля, і скинути із себе ці залишки радянських кайданів - соціалістичну безвідповідальність та наївність. Зважаючи на те, що в Україні куються нові форми протесту і постає нова, відповідальна багатомільйонна спільнота, можна сказати, що сама термінологія “праве-ліве” є застарілою, та такою, що не здатна передати суть того, що коїться.
Так, через міцну народну відразу до соціалістичного досвіду, люди, що б’ються на смерть із владою, визначають себе як “Правий сектор”. Але на справді, це є “Сектор громадянської гідності та людського права на свободу”.
Всі ми – українці, євреї, росіяни, вірмени, молдавани, білоруси та інші, є українцями в широкому, політичному сенсі цього слова. Ми ведемо національно-визвольну боротьбу від пострадянського впливу Кремля, боротьбу за власну громадянську приватність, якщо ви мене розумієте.
Отже просимо не застосовувати до нас застарілих кліше і трухлявих політичних схем минулого. Ми є народ!
Так, можливо вас, за старою звичкою, до смерті перелякала фотографія з місця подій, на якій протестувальник б’ється з поліцією, тримаючи в руках фанерного щита, на котрому намальовано неприємний символ? Так от що я вам скажу - забороніть підлітку малювати свастику, і він її обов’язково намалює, навіть якщо зранку йому йти з батьками до сінагоги, бо це форма протесту проти актуальної системи. Порушувати заборони – доля вільних людей.
П.С. Прямо зараз, щойно я дописав цей текст, протестувальники прибирають в приміщені "Укрдому" після штурму! Це за межами фантастики! Великий нарід.
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Семесюк: Найпомітнішим феноменом Майдану є делікатність щодо приватної власності та людської гідності
Світ:
Спецтема:
Українські революційні події насичені цікавими феноменами та багатьма ноу-хау. Одним з найпомітниших феноменів є делікатність протесту стосовно приватної власності та людської гідності. На цей час в Києві постраждав один єдиний приватний бутік, що опинився в зоні протистояння, та не принижено жодного співробітника карних органів.
140127-maydan-2.jpg
Крім того, було розбито пару вітрин у Львові, і ці вітрини належать мафіозно-провладному бізнесу. І це все у той час, як протестувальників вбивають, катують, викрадають, нищать їхнє рухоме і нерухоме майно, усіляко принижують їхню людську гідність. Це дивно, чи не так? Дивно, особливо для європейської публіки, котра чудово знайома з вандалізмом протесту, підпалами приватних магазинів та автівок, розбиванням вітрин, поліцейських мармиз, тощо.
Нагадую - все, що було спалено або розтрощено за цей час в Україні, так чи інакше має відношення лише до каральних державних органів і жодним чином не стосується особистого.
Відомо, що переважна більшість європейських вуличних заворушок з підпалами і трощенням приватної власності, так чи інакше, мають соціалістично-анархічне забарвлення і відповідні гасла. Якщо називати речі своїми іменами, то часто це прості і очевидні погроми. Якщо говорити ще відвертіше – лівацькі погроми. Що поробиш, це стара європейська традиція. Традиція, котра можлива лише в спільноті, що історично не відчула на собі весь темний жах справжнього, доведеного до ідеалу, лівого експеременту у найтяжчий з можливих форм, що зветься “розвинутим соціалізмом”. Саме тому українськй протест має не соціалістичне забарвлення, а національне, в політичному сенсі цього слова.
Деякі західні спостерігачі за українськими подіями, з кумедним і зрозумілим жахом вишукують в натовпі українських протестувальників неонацистський елемент, чим вельми тішать нас, українців. Вони бачать, що кістяк силового протистояння із знахабнілою владою складають члени стихійного “Правого сектору” та футбольні фанати, і їм одразу ввижаються страшні есесівцці на чорних конях нацизму.
В той час як ліві сили в Україні вкотре довели свою фантомність та загадковість, бо все на що вони здатні, це організувати круглий стіл з обговореннями. А от коли виникла потреба в реальному фізичному захисті простих громадян від мафіозних силових структур, вони продемонстрували повну імпотенцію та навіть відсутність.
Що ж, такою є специфіка українського протесту – він не тільки соціальний, але і національний. При тому мова тут йде, звичайно, про політичну націю, а не про етнічну приналежність. Якщо ви думаєте, що в Україні лютують нацисти, то підіть і роскажіть про це моїм еврейським друзям, котрі носять на барикади “Правому сектору” бутерброди та чай, допомогають транспортом та дровами, скидаються грошима на теплі речі, та жбурляють коктейлі молотова в мафіозну поліцію разом з ними.
Один мій товариш, абсолютно типовий київський еврей, поділився зауваженням – “за останній час на барикадах я познайомився з багатьма чудовими хлопцями, і знаєте, чомусь вони виявилися “фашистами” та “нацистами”. Тим часом інший мій друг еврейського походження, активіст протесту, почав з гордістью промовляти гасло “Слава нації!”.
Чому? Тому що всі ми, люди різного походження та різних національностей, відчули себе єдиною командою, соратниками, політичною громадою, котра здатна разом повстати проти свавілля, і скинути із себе ці залишки радянських кайданів - соціалістичну безвідповідальність та наївність. Зважаючи на те, що в Україні куються нові форми протесту і постає нова, відповідальна багатомільйонна спільнота, можна сказати, що сама термінологія “праве-ліве” є застарілою, та такою, що не здатна передати суть того, що коїться.
Так, через міцну народну відразу до соціалістичного досвіду, люди, що б’ються на смерть із владою, визначають себе як “Правий сектор”. Але на справді, це є “Сектор громадянської гідності та людського права на свободу”.
Всі ми – українці, євреї, росіяни, вірмени, молдавани, білоруси та інші, є українцями в широкому, політичному сенсі цього слова. Ми ведемо національно-визвольну боротьбу від пострадянського впливу Кремля, боротьбу за власну громадянську приватність, якщо ви мене розумієте.
Отже просимо не застосовувати до нас застарілих кліше і трухлявих політичних схем минулого. Ми є народ!
Так, можливо вас, за старою звичкою, до смерті перелякала фотографія з місця подій, на якій протестувальник б’ється з поліцією, тримаючи в руках фанерного щита, на котрому намальовано неприємний символ? Так от що я вам скажу - забороніть підлітку малювати свастику, і він її обов’язково намалює, навіть якщо зранку йому йти з батьками до сінагоги, бо це форма протесту проти актуальної системи. Порушувати заборони – доля вільних людей.
П.С. Прямо зараз, щойно я дописав цей текст, протестувальники прибирають в приміщені "Укрдому" після штурму! Це за межами фантастики! Великий нарід.
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля