“Народний Оглядач” вже писав про “Відкритий лист нащадків запорозьких козаків Першому секретарю ЦК КП України В.В.Щербицькому”. Курс теоретичної фізики для університетів українською мовою із вкладеною у нього листівкою я придбав на межі 70-80 років у книгарні на львівському Ринку.

Слід сказати, що навіть у Львові її купив би не кожен студент – у більшості львівських вузів викладачі читали цей предмет (і чимало інших) переважно російською. Привід – навчання іноземних студентів. Проти особливо впертих влаштовували цілі “демонстрації”, які, звісно, попередньо погоджували з партійним начальством. Пам’ятаю, як у Львівському політехнічному інституті студенти з НДР демонстративно залишили лекційну залу, коли лектор відмовився читати курс вищої математики російською.

Коли я відкрив книгу, побачив листівку і почав її читати, то був шокований. Тоді стрімко ширилися чутки про провокації та арешти, розповідали, наче спецслужби розпочали кампанію фізичного знищення потенційних дисидентів та можливих лідерів робітничого руху (Москва побоювалася настання політичної кризи на зразок тієї, що сталася незабаром у Польщі). Вбивства маскували під нещасні випадки – втоплення, дорожні аварії, смертельні виробничі травми або “сердечні напади”, якщо йшлося про літніх людей.

Озирнувшись, я побачив чоловіка у військовій формі, який дивився на мене. Тепер це виглядає трохи смішно, але я всерйоз злякався – поклав книгу на місце, подивився для “конспірації” іншу і пішов геть. Однак листівка не давала мені спокою. Покружлявши з півгодини по Ринку, повернувся до книгарні, переконався, що ніхто за цими книгами не спостерігає, і таки купив тонкий підручник у твердій палітурці.

Я гадав, що листівки є у кожній книжці і спершу хотів купити книг “на всі гроші”, проте виявилося, що листівка була лише у тій, яка лежала зверху. Лист був розтиражований поширеним тоді методом “синьки” – оригінал спершу друкували на прозорому папері (т.зв. “кальці”), а відтак таємно множили на апараті, який був усюди, де працювали з кресленнями й технічною документацією.

Переглянувши листівку, я зрозумів, що її вклали у книжку не в крамниці, ба навіть не у “націоналістичному” Львові – краї листівки були обрізані так само, як і краї книги, а сама вона була щільно допасована, схоже, ще в друкарні. Видавництво було харківське, поліграфія – чернівецька.

Цей текст повністю змінив моє дотеперішнє життя – я зрозумів, що українська справа - аж ніяк не втрачена, що на “русифікованій” Східній Україні є люди, котрі знаходять у собі мужність і розум боротися проти ліквідації українців як нації, ба більше, я побачив, що це їм вдається. Схожий ефект лист справляв на всіх, кому я його показував – і моїх ровесників-студентів, і літніх людей, колишніх вояків УПА. Листівку переписували, її возили як доказ того, що боротьба за Україну не згасла, що є люди, які її продовжують, на Сокальщину й Радехівщину, на Тернопільщину, Франківщину та Волинь.

Зараз у мене немає під руками примірника тієї листівки, зберігся лише текст – бурхливі події 90-х років розкидали мої архіви, частина паперів і бібліотеки зникли у Москві, звідки я був змушений фактично втікати за надмірну, на думку тамтешнього КДБ, активність у “перестроєчних” процесах.

Наприкінці 80-х я вступив до УГС, відтак працював секретарем Політичної Ради Руху в Києві, отож, мав змогу зустрічатися з більшістю колишніх українських політв’язнів, ветеранів дисидентського руху 70-х років. Однак ніхто з них нічого не знав про листівку та її авторів. Вони казали, що національний рух був набагато ширшим, аніж група дисидентів, які змогли в другій половині 80-х вийти живими із радянських тюрем, – передовсім ті, про кого знали на Заході, яких захищали найвищі посадові особи США та країн Європи.

Ще раз звертаюся до всіх, хто щось знає про авторів листівки, із проханням написати мені на адресу
[email protected],
на адресу форуму http://maidan.org.ua/
або ж на адресу
>редакції “Народного оглядача”.

--------------------------------------------------------

Володимир Мартинюк – незалежний журналіст, мешкає у Києві, член київського читацького клубу “Перехід-IV”.