Потреба написання цієї статті виникла внаслідок бурхливого обговорення теми «Хто є українцем і як це визначити». Йшлося про те, що народ – це біосоціальний організм, який, подібно до людини, має дух, душу і плоть. Дух народу – це його воля до життя, душа (психіка) – це мова і спосіб життя, плоть – це генофонд.

Відтак робився висновок, що належність до Українського народу визначається духовною, психічною і генетичною спорідненістю:

– на духовному рівні люди визнають себе українцями і підтверджують це діями на користь української справи;

– на психічному рівні українці розмовляють українською мовою;

– на генетичному рівні українці мають спільного предка, навіть якщо є мулатами чи метисами.  

Проти цього різко виступив Микола Пономаренко (22 Листопад, 2014 - 18:07) і заявив, що для приналежності до українського народу достатньо духовної єдності: «Всі люди належать до різновиду Гомо Сапієнс! Невже тоді треба відкинути мовні і генетичні ознаки? ТАК, абсолютно відкинути! Бо то є ознаки тваринного рівня розвитку! Лише через ЄДНІСТЬ ДУХОВНУ ми можемо досягти Людського рівня розвитку».

Протилежну позицію зайняв Вакула Коваль (22 Листопад, 2014 - 21:07): «На мою думку, спадковість найважливіша. Ті одиниці дуже гарних іноземців, що могли б прикрасити наш народ, хай не зраджують своїх і прикрашають своїх. Кому потрібні зрадники?»

Щоб дійти істини, погляньмо на людину. Вона є триєдиною істотою, тобто має дух, душу і плоть. Щоб було зрозуміліше, це подібно до людино-машинної системи, яка має оператора («дух»), програмне забезпечення («душа») і апаратуру («плоть»).

Що буде, якщо в людини ослаблений дух? Вона не має власної волі, тож перестає бути людиною і перетворюється на «розумну тварину». Це як комп’ютер без оператора.

Що буде, якщо в людини ослаблена психіка? Вона психічно хвора і недієздатна, подібно до комп’ютера з зіпсованими програмами.

Що буде, якщо у людини ослаблена або знищена плоть? Вона не працездатна або взагалі мертва і нагадує оператора з поламаним комп’ютером.

Це означає, що людина є повноцінною тільки тоді, коли в неї здорові дух, душа і плоть. Тобто всі три складники є однаково важливими, адже відсутність одного з них приводить до того ж самого результату – нездатності діяти як людина.

Подібна ситуація з «Людиною великою», тобто народом. Ослаблення духу перетворює його на безвольного раба, занепад рідної мови і застосування чужої робить його нерозумним і недієздатним, а погіршення генофонду веде до фізичного виродження і вимирання. Тому народ, подібно до окремої людської особини, також є триєдиною істотою, життєспроможність якої визначається здоров’ям усіх трьох складників. Ослаблення будь-якого з них веде до того ж самого результату – втрати життєспроможності й неминучого вибуття з еволюційних перегонів. Для еволюції байдуже, з якої причини народ перестав існувати: від слабких духовно-вольових якостей, втрати мови чи генетичного зіпсуття.

До речі, на порушенні триєдиного балансу основуються бойові стратегії. Сенс у тому, що для вибивання народу з еволюційних перегонів достатньо зосередити увагу на одному компоненті і викликати легковажне ставлення до іншого. Наприклад, підняти ажіотаж щодо духовності і на цьому тлі ослабити увагу до расової гігієни. Або надмірно зосередитися на цілком правильних євгенічних заходах, але злегковажити мовною політикою.

Звідси випливає, що позиція Миколи Пономаренка є абсолютно деструктивною: його надривні заклики до абстрактної духовності готують повний провал в царині мовної і расової політики, отже ведуть українців до катастрофи.

Свої заклики до ігнорування української мови і генетики Микола Пономаренко аргументує досвідом держави Ізраїль. У ізраїльтян справді є чому повчитися.   

По-перше, це держава єврейського народу, а не «громадян всіх національностей», як зараз в Україні.

По-друге, громадянами можуть бути тільки духовні євреї, що визнають своєю релігією іудаїзм, щиро переймаються долею Ізраїлю, є носіями єврейської генетики (мають родичів євреїв) і володіють івритом (хоча б на рівні курсів інтенсивного вивчення).

По-третє, щоб неєврею стати євреєм, треба вивчити єврейські історію і звичаї, здійснити обряд ритуального омивання (чоловіки мають здійснити обрізання), вивчити іврит, прийняти іудаїзм і отримати у рабинів підтвердження щодо щирості свого долучення до єврейства.  

По-четверте, як публічно заявив головний рабин Росії Берл Лазар, навіть міжетнічні змішування богопротивні, а що вже говорити про міжрасові.  

Я ж пропонував, як видно зі статті «Хто є українцем і як це визначити», значно простіші речі:

1) щире визнання свого українства, підтверджене діями;

2) володіння українською мовою;

3) наявність європейського антропологічного типу, а якщо людина має змішане походження (потомок міжрасового шлюбу), то документальне підтвердження наявності українського предка.

Микола Пономаренко це вважає «фашизмом» (тобто, в його розумінні, чимось антилюдським), «расизмом» (це ще жахливіше) і «лже-українством», натомість свою власну позицію вважає проявом високої духовності. Це або повна відсутність логіки, або банальне невігластво, або свідома деструкція.   

Що стосується протилежної сторони дискусії, а саме Вакули Коваля, то він наполягає на тому, що українцем можна вважати тільки людину європейського антропологічного типу. Натомість жоден явний метис не може бути українцем, навіть якщо він є видатним українським націоналістом і прекрасно володіє українською мовою. Для таких людей пропонується статус «духовного українця».

Думаю, що це прийнятний підхід, хоча його недоліком є відсутність точної межі між «чистим» і «не чистим» європейцем. Справа полегшується тим, що видатні україномовні метиси зустрічаються доволі рідко, тому подібні випадки можна розглядати в індивідуальному порядку.        

Image