Шлях Бенедикта: криза християнства, творча меншість і веселі католицькі гобіти

Як же в такому випадку віруючі повинні адаптуватися до суспільства, яке не тільки не підтримує їх, а найчастіше ставиться до них навіть вороже?

У своїй книзі 1981 року «Після чесноти»  Аласдер Макінтайр (Alasdair MacIntyre) попереджав, що нездатність Просвітництва забезпечити обмежуючу, авторитетну мораль, яка б замінила  християнсько-аристотелівську мораль, що відкидається, завела сучасний Захід в глухий кут.

Він порівняв наше століття з епохою розпаду Римської імперії. Папа Бенедикт XVI також проводив таке порівняння.

Старі віруючі, писав Макінтайр, повинні відреагувати на це. Що означає: перестати намагатися «зміцнити імперію», а замість цього побудувати «місцеві форми спільнот, в яких культура, інтелектуальне і моральне життя зможуть вижити в новому столітті обскурантизму, що вже настав». Макінтайр зробив вагомий висновок, заявивши, що Захід чекає «нового і, безсумнівно, дуже відмінного Святого Бенедикта».

Макінтайр обрав в якості зразка Бенедикта, тому що винахідлива реакція святого шостого століття на релігійний розкол мала безліч історичних наслідків. Засновані ним чернечі спільноти швидко поширилися по всій Західній Європі, і за кілька наступних століть створили основу для відродження цивілізації на Заході.

Що б сказав сьогодні новий святий Бенедикт? Що б найкращим чином могло забезпечити стійкість християнства і його довголіття? Християнам потрібно пройти досить довгий шлях, щоб знайти подібну ситуацію: за деякими оцінками, Європа зараз більш секуляризована, ніж будь-коли з часів імператора Костянтина Великого у третьому столітті.

Те, що я називаю «Шляхом Бенедикта» - це вибір, який робить все більша кількість християн, що живуть на Заході в епоху секуляризації: вони будують місцеві спільноти, як до цього закликає Макінтайр.

Ви не повинні бути відлюдниками, як монахи, щоб вчитися устрою і практиці життя бенедиктинців. Ранні бенедиктинці були прикладом того, що історик Арнольд Тойнбі (Arnold Toynbee) назвав «творчою меншістю» - маленькою групою, сформованою всередині суспільства, яка творчо реагує на кризу таким чином, що це служить загальному благу.

Папа Бенедикт XVI тверезо оцінював похмурі перспективи європейського християнства. Посилаючись на аналіз Тойнбі, він закликав католицьку паству «усвідомити себе творчою меншістю, яка несе спадщину цінностей, що не є анахронізмом, який уже віджив своє, а, навпаки, вельми живою і актуальною реальністю».

Це не похмура порада, що викликає тривогу. Принаймні, так не вважають ті, хто знайомий з Тіпі Лоскі (Tipi Loschi), веселою спільнотою сімей італійських католиків, що живуть в Сан-Бенедетто-дель-Тренто, невеликому містечку на узбережжі Адріатики.

У своєму католицизмі вони йдуть проти загальної культури, але не войовничо. Вони надихаються прикладом двох англійських католиків, яких вони вважають своїми героями: Г. К. Честертона і Дж. Р. Р. Толкіна.

Школа спільноти називається «Вільною школою імені Г. К. Честертона» (Scuola Libera G.K. Chesterton), а самі Тіпі Лоскі уявляють себе «гобітами в англійському графстві».

Веселі католицькі гобіти в літньому таборі

Ці християни не бояться тривалих перешкод, з яким стикнулося християнство на Заході. Вони сповнені світла, надій і радості.

Я запитав Марко Семаріні (Marco Semarini), який очолює це співтовариство, юриста середнього віку, в чому їх секрет. «Ми нічого не винаходили, - розповів він. - Ми лише заново відкриваємо традицію, яка існувала під замком в старому ящику. Ми просто про неї давно забули».

Якщо невелика італійська паства, яка живе на скелі з видом на Адріатику, може поритися в крамниці християнських старожитностей і заснувати християнську спільноту на писаннях святого Бенедикта, творах Честертона і Толкіна, то хто наважиться стверджувати, що в запорошених завалах скарбниці британського християнства нема зерен релігійного воскресіння?

Як писав Честертон у «Вічній людині»: «Християнство багаторазово гинуло і знову воскресало, адже в ньому був Господь, який знав, як вийти з могили» – пише Род Дреер.