Шок постіндустріального майбутнього: як знайти своє місце у новому світі

У сімдесятих роках великий футуролог Елвін Тоффлер змалював характерний для того часу глобальний розподіл праці: 70% населення працюють в аграрній промисловості, 25% займаються індустріальним виробництвом, і лише 5% заробляють на життя своїм розумом.

Основна відмінність інтелектуальної праці від аграрної або індустріальної в тому, що тут продуктом є інформація. За оцінкою футуролога, в майбутньому роль інформації буде тільки зростати, а сама інформація стане головним продуктом.

Також Тоффлер зауважив, що крім вузького прошарку інтелектуальних трудівників, який присутній у всіх розвинених суспільствах, спостерігається тенденція виникнення міст, де переважають працівники розумової праці: Санта-Моніка (Каліфорнія), Нью-Йорк, Токіо, Кембридж (Массачусетс), Лондон. Саме про жителів «міст майбутнього» футуролог написав: «Ці першопрохідці, часто неусвідомлено, сьогодні живуть так, як інші будуть жити завтра».

Минуло сорок років, і можна тільки дивуватися, наскільки пророчими виявилися прогнози, дані ще в сімдесятих. На сьогоднішній день більше половини жителів землі живуть в містах, а частка зайнятих в інтелектуальному праці збільшилася до 25%.

Заробляти, не виробляючи матеріальні блага, а займаючись лише інформаційним обміном, – це вже не виняток, а норма. Ось тільки наш мозок не може розвиватися так само стрімко, як суспільство в цілому.

Тоффлер не дарма назвав свою епохальну роботу «Шоком майбутнього». Ті виклики, які нам пропонує новий час, не так легко подолати з наскоку. Зростання ролі інтелектуальної праці породило дві, здавалося б, взаємовиключні проблеми:

• По-перше, суспільство в цілому поки що не виробило правила і культуру постіндустріальної економіки, воно не встигає адекватно реагувати на всі виклики глобального інформаційного середовища.
• По-друге, ті, чий мозок дійсно може обробляти колосальні масиви інформації на належному рівні, часто не можуть реалізувати себе, дотримуючись норм і статутів індустріального та аграрного суспільства.

Щоб вирішити проблеми інформаційного суспільства, потрібні нові соціальні і державні інститути

Про першу проблему добре висловився біолог Річард Докінз, розмірковуючи, чому у жирафа шестиметровий язик: так склалося історично, язик жирафа ріс разом з його шиєю. Так і суспільство десять тисяч років жило аграрним виробництвом: традиції, ментальність і навіть фізичні якості людства підбудовувалися під соціальні потреби. Перехід від аграрної культури до індустріальної тривав не одне століття, і не пройшов безболісно: релігійні гоніння на вчених, повстання луддитів (борців з технікою), метаморфози сімейних і моральних інститутів. Досі можна почути міркування, що аграрний період – «золотий вік людства», на зміну якому прийшла сталева Каліюга.

Перехід же від індустріального до інформаційного виробництва стався всього за десятиліття, тому даний шок майбутнього виявився ще сильнішим. Тепер релігія визначається перевагами індивіда, а не середовищем, в якому він виріс. Тепер ми більше платимо за послуги, а не за товари. Інститут сім'ї, моральності і навіть держави все менше є обов'язковим і все більше рекомендаційним. А обробка інформації стала критичною для підтримки життєздатності системи в цілому.

Інформації настільки багато, що для її обробки тепер потрібні вузькоспеціалізовані експерти. Їх частка ринку не менше чверті від всього виробничого процесу. У сучасному світі вони подібні до будівельників доріг і кораблів, без яких в середньовіччі була неможлива торгівля і міжнародний культурний обмін. Ось тільки людей, які могли б бути інформаційними експертами, все ще не більше 5% від загальної кількості населення.

Друга проблема полягає в тому, що люди, які мають всі задатки інформаційних експертів, часто не отримують можливості розвивати свої здібності. Суспільство, яке поки не змогло пристосуватися до зростання обсягів інформації, не створило і умов для виховання експертів. Університети виявилися не готові до вирощування людей, які сприймають інформацію як динамічну субстанцію, а не як «священне» незмінне знання. Більше того, за відсутності сталої інформаційної культури, потенційні експерти і самі можуть не знати про своїх видатні здібності.

Виходить, що для вирішення головних проблем інформаційного суспільства нам потрібні нові соціальні і державні інститути. Нам потрібно створювати традиції і умови, при яких суспільство закрило б потреби в інформаційних технологіях і змогло виявляти, а також розвивати відповідних експертів.

Залишається лише сподіватися, що нові інформаційні інститути будуть створені самими ж експертами. А для цього вони повинні зрозуміти своє призначення і зайняти вагому позицію в суспільстві.

Наприклад, визнаний інформаційний експерт Юлія Мостова бачить вирішення постіндустріальних проблем так: «Професійне тестування дітей, яке зможе допомогти їх зорієнтувати не туди, куди батьки захотіли, а туди, куди веде їх талант, вже рятує суспільство. Уявіть собі, якби цей фактор був врахований. Скільки б ми отримали ефективних і щасливих людей!»

Дійсно, щоб зрозуміти, чи є ви одним з тоффлеровських «людей майбутнього», розроблені методики психологічної діагностики, здатні за кілька годин дати науково обґрунтовану відповідь, до якого типу мислення ви відноситесь: аграрного, індустріального чи інформаційного.

І якщо ви опинилися в 5% інформаційних експертів, то доведеться взяти на себе відповідальність, що саме ви є двигуном сучасної цивілізації, що без вас майбутнє не виникне.

Як би важко вам не було серед людей з архаїчним мисленням, ви не повинні зламатися під натиском основної маси, а, навпаки, повести її за собою. Адже якщо ми сьогодні не впораємося з викликами майбутнього, то завтра регрес може не тільки повернути людство до індустріального або аграрного суспільства, а й зовсім загнати нас в «затишок» печер, до спокійних і статичних «золотих часів» мисливців і збирачів.