Cвіт нагадує період холодної війни, але менші держави стають впливовішими – The Independent (Британія)

З ослабленням пандемії в Європі та Північній Америці світ виглядає готовим повернутися до геополітичної боротьби останніх років, пише Владислав Інозємцев у "Independent".

Схоже, що вже близько двох десятиліть великі держави йдуть до зіткнення. Сполучені Штати вийшли з Договору щодо протиракетної оборони у 2002 році та з Договору про ракети середньої й меншої дальності у 2019 році, пославшись в обох випадках на порушення цього договору Росією. Росія спочатку припинила своє членство в Договорі про звичайні збройні сили в Європі у 2007 році, а потім повністю вийшла з нього у 2015 році. Москва вторглася в Україну у 2014 році, після чого слідом за Вашингтоном розірвала Договір про відкрите небо. 

США, Росія і Китай (які видання називає наддержавами) виділяють дедалі більше грошей на військові цілі. У незмінному доларовому вираженні, починаючи із 2001 року, їхні оборонні бюджети зросли у 1,6, 2,6 та 5 разів відповідно.

Гонка озброєнь знову виходить в космос, створені гіперзвукові ракетні комплекси, китайський флот став найсильнішим в Азії.  І Москва, і Пекін підтримують свої маріонеткові режими: від невизнаних держав на Донбасі та Абхазії до Венесуели, від Пакистану до М'янми. 

Росія і Китай зробили сміливі претензії на сусідні землі в Східній Європі та у Південно-Китайському морі.

Найбільша проблема, з якою стикається світ в наші дні, – відчайдушна відсутність довіри. Всі великі держави поводять себе непередбачувано, вважають, що інші мають проти них змову. До небагатьох гарантій ставляться серйозно; глобальна політика стане регіоналізованою, а лідери розмовлятимуть тільки зі своїми вірними друзями.

Сьогодні світ нагадує роки "холодної війни", коли західні та комуністичні лідери часто зустрічались та інтенсивно співпрацювали, тоді як саміти між Сходом та Заходом траплялись рідко.

Протягом кількох місяців, на думку експертів, все може змінитися. Майже відразу після переїзду в Білий дім президент Джо Байден продовжив ще на п'ять років договір між США та Росією про скорочення стратегічних озброєнь 2010 року, підписаний тоді президентами Бараком Обамою та Дмитром Медведєвим.

Байден висловив своє бажання "деескалації" відносин з Росією, оскільки зараз готується перший з 2018 року саміт між американським та російським лідерами. На початку літа, як очікується, відбудеться зустріч двох лідерів десь у Європі (вчора Фінляндія підтвердила готовність прийняти саміт Байдена і Путіна – прим. моя, О.К.)

У статті відзначається китайський економічний вплив, який зростає в Казахстані, змушуючи багатьох місцевих відчувати себе незручно щодо майбутнього країни.

Також  у статті приділено багато уваги Казахстану та Нурсултану Назарбаєву, який, цитую: "зробив з колишньої російської колонії та автономної республіки СРСР сучасну казахстанську державу. За майже 30 років, що минули після розпаду Радянського Союзу, Казахстан є частиною трансатлантичних / європейських організацій. Зараз Казахстан є єдиною країною Центральної Азії на пострадянському просторі, яка постачає більш ніж половину свого експорту до Європейського Союзу".

Назарбаєва називають Ден Сяопіном Центральної Азії, а місто Нур-Султан – домом для зустрічей і переговорів на високому рівні (як приклад наводять перші саміти між іранськими дипломатами та їхніми колегами, які нарешті призвели до угоди JCPOA про ядерну програму Ірану у 2015 році). Так званий "Астанський процес" об'єднав конкуруючі сирійські політичні фракції у пошуках мирного завершення місцевої громадянської війни.

Видання пише, що найкраще було б провести саміт між Путіним і Байденом у Нур-Султані, розташованому поруч як з Китаєм, так і з Росією, одночасно надіславши чіткий сигнал про те, що в самому серці Азії є земля, де західні лідери почуваються комфортно і впевнено. Три виклики – зростаючі імперські прагнення Росії, глобальний підйом Китаю та загрози безпеці, що випливають із мусульманського світу, – усі вони можуть бути вирішені в пострадянській Центральній Азії.

У міру зміщення геополітичного центру ваги у світі на схід геополітика XXI століття буде відрізнятися від геополітики XX століття. Як писав індійсько-американський політичний мислитель Параг Ханна близько десятиліття тому, ми живемо у світі, де баланс між великими державами вирішально залежить від політичної прихильності менших держав.