«Стала» мета ООН щодо відновлюваних джерел енергії – чиста фантазія, якщо не повне божевілля

Відновлювана енергія не є ані відновлюваною, ані стійкою, і енергетичний перехід до SDG7 лише погіршує проблему енергетичної бідності, пише Рода Вілсон (Rhoda Wilson) на The Expose.

У рамках серії розслідувань Unlimited Hangouts під назвою «Стійке рабство» Ієн Девіс написав есе про неможливу трансформацію енергії. Скорочене есе є великим, тому ми розділили його на дві частини. Це – перша частина. Ми використали ті самі назви розділів у тому ж порядку, що й оригінальне есе. Ви можете прочитати докладне есе Девіса, як має хороші посилання та є дуже інформативним ТУТ.

SDG7 є однією з цілей Порядку денного на 2030 рік. Цільовою датою досягнення цієї мети є, як і можна було очікувати, 2030 рік. Заявленою метою є "абезпечення доступу до доступної, надійної, стійкої та сучасної енергії для всіх".

Документи ООН загорнуті в пишномовну риторику. Це затушовує неприємні аспекти "сталого розвитку". Ми повинні дивитися не лише на те, що було сказано, але й на те, що робиться.

Коли ми уважніше придивимося до зусиль партнерства зацікавлених сторін ООН щодо досягнення SDG7, то побачимо, що вони не лише не вирішують проблеми, які обмежують доступ до енергоресурсів, а навпаки, загострюють ці проблеми своїм так званим сталим розвитком енергетики. Адже, попри свої заяви, вони не беруть на себе жодних реальних зобов'язань щодо "забезпечення доступу до недорогої, надійної, сталої та сучасної енергетики для всіх".

Доступна енергія?

Існує певна дискусія щодо точного значення поняття "сталий розвиток". Багато хто посилається на визначення, наведене в доповіді Брундтланд 1987 року: Наше спільне майбутнє. Але коли ми подивимося на наслідки так званої політики "сталого розвитку", яку на сьогоднішній день проводить світовий політичний і корпоративний клас, то ця концепція "сталого розвитку" зводиться до красивих слів, написаних у вражаючих на вигляд доповідях, і не більше того.

Оскільки економіки всього світу стикаються з тривожним впливом стрімкого зростання цін на енергоносії, здається, що ООН ще дуже далека від досягнення SDG7. Наразі переважна більшість людей у розвинених країнах не можуть дозволити собі сьогоднішні ціни на енергоносії. А перспектива того, що "доступна" енергія стане доступною для людей у країнах, що розвиваються, видається вкрай віддаленою.

Сумнівно, що просте збільшення частки відновлюваної – зеленої – енергії в існуючій мережевій інфраструктурі призведе до зменшення енергетичної бідності. Це особливо актуально у світлі того, що відновлювана енергетика поки що виявилася і дорожчою, і менш надійною, ніж так звана "брудна енергетика".

У глобальному масштабі енергетична бідність потенційно може бути до певної міри зменшена, якщо інвестиції будуть спрямовані на будівництво сучасних та ефективних мікроелектростанцій у регіонах, що наразі відключені від енергопостачання. Система місцевого, децентралізованого виробництва електроенергії також сприяла б перерозподілу економічного зростання і майже напевно зменшила б загальну бідність і нерівність у майновому становищі.

Якщо доступ до "чистої енергії" для всіх і справді є метою, як це стверджується, то ми повинні були б стати свідками значних зусиль з децентралізації виробництва та локалізації енергопостачання. Але цього не відбувається. Замість цього, інвестиції в розподіл енергії переважно спрямовуються на розвиток "розумних мереж".

Міжнародне енергетичне агентство зазначає, що майже всі інвестиції в забезпечення "доступу до недорогої, надійної, стійкої та сучасної енергії" здійснюються в декількох розвинених країнах, економіка яких швидко зростає. Інвестиції в інфраструктурні проекти, електромобілі, виробництво електроенергії з відновлюваних джерел та збільшення потужностей акумуляторних батарей в основному спрямовуються до США, Європи і, зокрема, Китаю.

Споживачі в розвинених країнах також змушені платити вищі ціни на енергоносії, щоб пристосуватися до переходу на нібито відновлювані джерела енергії. Жителі Німеччини, наприклад, роками сплачують додаткову надбавку для фінансування свого "енергетичного переходу".

Цей вплив підвищення цін на енергоносії найгостріше відчувають найбідніші та найуразливіші верстви населення, особливо пенсіонери. Нема жодних ознак того, що ці вищі ціни знизяться після завершення "енергетичного переходу".

Енергетична бідність продовжуватиметься. Зусилля "сталого розвитку", які нібито покликані зменшити енергетичну бідність, не тільки не приносять користі, але й поглиблюють її.

Надійна енергетика?

На сьогоднішній день відновлювана енергетика не здатна повністю забезпечити ні промисловість, ні будь-яку іншу "енергоємну" галузь в жодній країні. Європейські виробники відновлюваної енергетики тимчасово закривають або ліквідують свої виробничі потужності через зростання цін на енергоносії.

Проблема полягає в тому, що продукція європейських виробників сонячних панелей і вітрогенераторів не може генерувати стабільну енергоємність, яка їм потрібна. Вони навіть не можуть генерувати достатню кількість відновлюваної енергії, щоб суттєво субсидувати вартість енергії для власних виробничих ліній.

Європейська Комісія розробила так званий "план" REPowerEU для вирішення проблеми порушення ланцюга енергопостачання, яке, за твердженням Комісії, було спричинене війною Росії в Україні.

Таке твердження є нещирим. Набагато ймовірніше, що значне скорочення і потенційне припинення поставок енергоносіїв з Росії є переважно результатом участі ЄС у режимі санкцій, запроваджених США проти російського уряду. І навіть поза впливом цих санкцій, підвищений рівень перебоїв у постачанні енергоресурсів до Європи значною мірою є результатом навмисної політики ЄС.

Але ризик припинення постачання традиційних російських енергоносіїв до Європи – ніщо у порівнянні з ризиком переходу на нібито "надійну" відновлювану енергетику.

Європейська енергетична проблема виникла ще до війни в Україні. Поки що поспішний перехід на відновлювану енергетику пов'язаний з труднощами. Наприклад, реалізація урядом Німеччини політики енергетичного переходу (Energiewende) призвела до значного збільшення вартості енергоносіїв для німецького споживача та підірвала енергетичну безпеку країни. Нещодавні проблеми з російськими поставками загострили існуючу проблему.

Наразі частка відновлюваної енергетики у внутрішньому енергетичному балансі Німеччини становить 31% від загального обсягу споживаної енергії. На жаль, відновлювані джерела енергії є ненадійними.

Energiewende призвела до того, що німецьке населення зіткнулося з нестабільністю енергосистеми, і Німеччина наразі намагається виробляти достатню кількість енергії в зимовий період.

Для того, щоб задовольнити основні енергетичні потреби країни, уряд Німеччини був змушений за рахунок значних додаткових витрат знову відкрити вугільні електростанції, які раніше були закриті. Одним із наслідків відновлення попиту на вугілля в Німеччині стало те, що енергетична компанія RWE демонтувала свою вітрову електростанцію поблизу міста Лютцерат з метою розширення вугільної шахти Гарцвайлер.

Інші аспекти політики Energiewende також не мають сенсу. Дивно, але у квітні минулого року "Великодній пакет" реформ зобов'язав Німеччину перейти до 80% відновлюваної енергетики до 2030 року. Однак у березні 2021 року – майже за рік до російської військової кампанії в Україні – Федеральна рахункова палата Німеччини опублікувала доповідь, яка попереджає про небезпеку продовження "енергетичного переходу".

У тій доповіді міститься заклик до уряду Німеччини визнати, що прагнення до так званого "сталого розвитку" не лише збільшує вартість енергії для найбідніших німецьких домогосподарств і малих та середніх німецьких підприємств, але й ставить під загрозу здатність країни виробляти надійну енергію, необхідну для її функціонування.

Загадка зеленого водню

Одним із рішень "пасхального пакету" німецьких політиків для вирішення проблеми "зеленої" енергетичної безпеки, яку він створив, є активізація використання електростанцій, що працюють на біомасі. Це означає переорієнтацію сільськогосподарського виробництва продуктів харчування на виробництво первинної енергії в умовах глобальної продовольчої кризи.

Вчені Імперського коледжу Лондона ("ICL") розробили моделі, щоб запевнити політиків Європейського Союзу та Великобританії, що в Європейському Союзі є достатньо "сталого потенціалу біомаси, доступного для використання".

Біомаса вважається "зеленим" первинним джерелом енергії. Але розрахунки, на яких базується це припущення, не враховують енергетичні витрати на вирощування сільськогосподарських культур (кукурудзи, сої, цукрової тростини тощо), а також на збирання, транспортування та, зрештою, перетворення цих культур на придатне для використання біопаливо. Коли ці енергетичні витрати додаються, енергія з біомаси має більший "вуглецевий слід", ніж еквівалентне викопне паливо.

У комп'ютерних моделях ICL "відновлюваний" низьковуглецевий водень використовується для "передових технологій термохімічного перетворення біопалива" для перетворення зібраної біомаси на біопаливо, з якого можна виробляти електроенергію для всієї транспортної мережі Європи.

Що створює ребус

ICL припускає, що електроенергія, вироблена вітром і сонцем, може виробляти достатньо "відновлюваного водню" для виробництва біопалива, яке забезпечить Німеччину, Великобританію і решту Європи паливом, необхідним для живлення всіх легкових автомобілів, фургонів і вантажівок.

Чому б просто не використовувати електроенергію, вироблену вітром і сонцем, для зарядки електромобілів (ЕМ) безпосередньо і уникнути голоду (спричиненого переведенням врожаю з продовольства на паливо), а також безглуздої вирубки дерев?

Проблема енергоємності

Перша проблема – недостатня щільність енергії. Щільність енергії – це "кількість енергії, яка може бути збережена в даній системі, речовині або області простору".

Хоча біопаливо, особливо біодизель, є однією з найбільш енергоємних форм нібито "зелених" джерел енергії, він не настільки енергоємний, як викопне паливо.

Водень є енергоємним джерелом, але сонячна, вітрова та інші форми "відновлюваної" генерації електроенергії мають надзвичайно низьку енергоємність. Сумнівно, що можна виробити достатню кількість "відновлюваного водню", щоб забезпечити енергію, необхідну для термохімічного перетворення біопалива в будь-яких необхідних масштабах.

Для того, щоб задовольнити лише поточні потреби у водні, не використовуючи нічого, окрім "зеленого водню", потрібно було б у двісті разів збільшити "відновлювану енергетику", присвячену виключно його виробництву.

Загалом, відновлювані джерела енергії, такі як сонячна та вітрова енергія, виробляють електроенергію від 10% до 30% свого функціонального терміну служби. Ці нестабільні коливання потужності відновлюваних джерел енергії регулярно призводять до того, що деякі регіони – наприклад, штат Каліфорнія – змушені вимикати сонячні потужності в пікові години. У випадку Каліфорнії, вона змушена платити іншим штатам за розсіювання надлишкової енергії через їхні електромережі, щоб уникнути перевантаження власної.

Як і в Німеччині, ці проблеми з нестабільним енергопостачанням у поєднанні з інвестиційними субсидіями призвели до різкого зростання вартості енергії для каліфорнійських споживачів.

Проблема зберігання енергії

Друга проблема, яка виникає лише тоді, коли сонячно або швидкість вітру ідеальна, – як зберігати отриманий надлишок енергії. Неконтрольовані стрибки енергоспоживання спричинили відключення електроенергії та припинення роботи кондиціонерів в Каліфорнії у розпал літа 2020 року. Щоб впоратися з такими піковими навантаженнями в глобальному масштабі, потрібно повністю перебудувати електромережі в кожній країні світу.

Як і в Каліфорнії, німецька електромережа не справляється зі стрибками потужності від вітрових та сонячних електростанцій, які під час таких стрибків часто відключаються з метою запобігання.

Зрозуміло, якби ці сплески можна було б якимось чином зберігати, це було б великим кроком у вирішенні проблеми ненадійності відновлюваних джерел енергії.

На жаль, достатнє зберігання неможливе за допомогою існуючих технологій, особливо, враховуючи нинішній дефіцит доступних ресурсів. Таким чином, без значного збільшення виробництва атомної енергії пропонований світ надійної відновлюваної енергетики є смішною нездійсненною мрією.

Проблема одноразових відходів

Третя проблема – утилізація відходів відновлюваної енергетики. Значна частина відходів насправді не є "відновлюваною". Так звані відновлювані джерела енергії виробляють в 300 разів більше відходів, ніж аналогічна атомна станція для того, щоб виробити таку ж кількість енергії. Крім того, відновлювані джерела енергії потребують більш ніж у 400 разів більше землі, ніж атомні електростанції для досягнення еквівалентного обсягу виробництва.

Багато сонячних панелей, які були вперше встановлені на початку 2000-х років, мають термін експлуатації від 20 до 30 років, і зараз потребують утилізації. Спеціальні заводи з переробки сонячних панелей можуть витягувати цінні елементи, такі як срібло і мідь, що містяться в них, але більша частина матеріалу спалюється в цементних печах. Це – неймовірно енергоємний процес. Додаткова енергія буде необхідна для спалювання приблизно 78 мільйонів метричних тонн сонячних панелей до 2050 року. Сонячні панелі не можна безпечно викидати на звалища, оскільки вони містять небезпечні рівні свинцю, кадмію та інших токсичних хімічних речовин.

«Чиста» сонячна енергетика

Проблема недостатності ресурсів

Хоча всі ці проблеми не є такими, що їх не можна побороти, але є набагато серйозніша перешкода. Наскільки відомо, на планеті нема навіть близько достатньої кількості ресурсів для побудови пропонованої "сталої" енергетичної інфраструктури.

Уряд Великобританії, який став першим урядом у світі, що взяв на себе зобов'язання щодо політики "нульвих викидів" парникових газів (ПГ) в середині 2019 року, оголосив про заборону продажів бензинових і дизельних автомобілів до 2030 року і перехід на 100% парк електромобілів.

Професор Річард Херрінгтон є автором листа до парламентського Комітету з питань зміни клімату Великої Британії, в якому він окреслив ресурси, необхідні для переведення на електромобілі лише існуючого парку легкових та вантажних автомобілів Великої Британії.

Команда вчених-дослідників Геррінгтона підрахувала кількість рідкоземельних металів та інших металів, а також додаткові ресурси і потреби в енергії, які необхідно забезпечити для реалізації плану уряду Великої Британії:

Для заміни всіх транспортних засобів, що базуються у Великобританії сьогодні, на електромобілі [...] знадобиться [...] майже удвічі більше загального річного світового виробництва кобальту, майже все світове виробництво неодиму, три чверті світового виробництва літію і 12% світового виробництва міді. [Це вимагатиме від Великобританії щорічно імпортувати еквівалент всієї річної потреби європейської промисловості в кобальті. [. . .]

Якщо цей аналіз екстраполювати на нинішню прогнозовану оцінку двох мільярдів автомобілів у всьому світі [...] річне виробництво неодиму та диспрозію має збільшитися на 70%, тоді як виробництво кобальту має зрости щонайменше в три з половиною рази. [. . .]

Потреба в енергії для видобутку і переробки металів майже в 4 рази перевищує загальне річне виробництво електроенергії у Великобританії. [...] Це має серйозні наслідки для виробництва електроенергії у Великобританії, необхідної для підзарядки цих транспортних засобів. Використовуючи цифри, опубліковані для поточних електромобілів [...], це вимагатиме збільшення виробництва електроенергії у Великій Британії на 20%.

Розрахунки Геррінгтона не враховували додаткову енергію, необхідну для виробництва сонячних панелей, а також вітрових і гідроелектростанцій, які були б потрібні для виробництва необхідних додаткових 20% від загального обсягу виробництва енергії у Великобританії просто для зарядки запропонованого парку електромобілів у Великобританії.

Коли американські вчені провели критичний огляд сценаріїв глобальної декарбонізації, щоб з'ясувати можливість досягнення SDG7, то поглянули за межі трансформації транспорту та враховували загальний попит на енергію, необхідну для всіх інших аспектів нашого життя.

Якщо планета справді прийме на себе зобов’язання щодо пропонованої енергетичної трансформації SDG7, проблема енергоємності та щільності, властива відновлюваним джерелам енергії, означатиме, що людству в глобальному масштабі потрібно буде виробляти значно більше енергії.

Це – чиста фантазія, якщо не повне божевілля, уявити собі, що світ на сьогоднішній день володіє або технологією, або ресурсами для виробництва необхідної йому енергії з "відновлюваних джерел енергії". Проте уряди в усьому світі до останнього намагаються реалізувати цю, здавалося б, самогубну місію.

Незважаючи на ці неспростовні факти, риторика повинна бути іншою. Національні уряди та міжурядові органи ніколи не наважуються говорити правду про те, що вони насправді задумали.