З картинами Богдана Бучковського познайомився нещодавно, на художній виставці «Український степ», яка була розгорнута в Дніпровському Будинку мистецтв (куратор проекту відомий мистецтвознавець – Олена Годенко). Переважна більшість робіт представлених на оглядини становили твори написані митцями – учасниками жовтневого пленеру 2017-го року. Пленер проводився поблизу річки Саксагань П’ятихатського району Придніпров’я. Особливу увагу привернули картини написані молодим художником, зокрема – «Курган в степу».

Роздивляючись малярський твір, що наповнений колоритом степу і якимось направду глибинним підтекстом, може, то дух сивої давнини…  З пам'яті виринули такі знакові рядки Анатолія Щербатюка: « Я чекаю зими. Зимою, коли встановляться перші морози і сніг притрусить ті кілька дерев в полі, що їх видно з мого вікна, я заховаю вулики в темник і матиму чистий, рівний і білий як той сніг, спокій. І як приємно мені буде увечері, притуливши ноги до теплої груби, дивитись туди, В СТЕП, ДЕ ВИДНІЄТЬСЯ ГОРБ МОГИЛИ, а на ньому дві крислаті білі груші, дички. Могилу ту видно навіть місячної ночі, в час безмовний і невловимий, передсвітанковий час відходу ночі, що на нього чатують півні: село ще спить, але вони вже гучно і відкрито вітають новий день, вітає один, перший – інші підхоплюють і передають той хрипкий клич і він перекочується засніженим сонним селом, і чують його також лиси в полі…».

Коли в дію вступають асоціації, хіба пора року має значення?...

Отож, мова піде про окремі риси творчості Богдана Бучковського. Був вільним слухачем Дніпровського художньо – театрального коледжу, відділення дизайну. Так трапилося, що одна зустріч багато чого змінила в житті Богдана, але яке то знайомство, і з ким! Художник оповідає : «Найбільше потрясіння – це знайомство з Володимиром Макаровичем Падуном, який зауважив, - переходь на відділення живопису, та якомога частіше ходи на етюди. Мій перший Вчитель, то митець і педагог з великої букви, продовжувач українських традицій в малярстві. Основа – Петриківський джерельний розпис (покоління майстрів розпису з родин – Білокінь, Павленко, Соколенко, Панко, Пата)…Таким чином я і став студентом живописного відділення, і перевели мене з 1-го курсу на 3-й, жалкую про це, бо варто проходити повний курс навчання. Володимир Макарович почав поволі розкривати мені секрети знакової системи наших пращурів, тлумачив про символи чоловічого і жіночого начала, якщо їх з’єднати, - вимальовується хрест, народження дитини…».

Картина «Оберіг» малярським письмом оповідає про вище мовлене… Знаний митець Анатолій Фурлет відзначав цю роботу Богдана.

Під час ознайомлення з живописом видатного художника Придніпров’я і України Володимира Падуна, самі по собі вриваються поетичні рядки:

«…І ночі зоряні в сльозах проходять, проминають

І лиця темні відкинутих богів

Дивляться і вимагають, кличуть, і ніби вертають…»,-

М. Волошин – Кирієнко (переклад мій, А.Б.).

Міти, символи, метафори, алегорії, алюзії, їх у достатку, явних і прихованих, вони живуть у картинах художника. Видатний мислитель віку минулого Г. Гурджиєв писав: « «Міти» і «символи» призначені для того, щоб досягати в людині найвищих центрів, котрі функціонують у вищих станах свідомості. Ціль сконцентрована в тому, щоб передавати недоступні для інтелекту ідеї, при тому передавати таким способом, щоб неможливо було тлумачити їх невірно. «Міти» призначені для вищого центру чутливості, «символи» - для вищого мисленнєвого центру. Саме тому всі спроби зрозуміти або пояснити «міти» і «символи» при допомозі звичайного розуму або за допомоги формул і висловів, які узагальнюють їх зміст, приречені з самого початку….».

Богдан Бучковський у процесі пошуку себе у малярстві віднаходить «свої» кольори, що дуже важливо для митця. Живить його творчість живопис високих взірців, - Анрі Матісса, Поля Гогена, Ганни Собачко – Шостак. Його картини свідчать, що художник розуміє значення думки, котра належить професору А. Каррелю, біологу з інституту Рокфеллера в Нью – Йорку: « Треба бути дуже наївним, щоб повірити в те, що кимось протоптаний шлях є добрий і для нас…

Не можна спиратись на старі ідеології, що виросли на сентиментальности. Треба дивитись на таку людину, якою вона є, а не вбачати в ній ідеальної людини, видумки 18-го століття. Треба відродити поняття раси, що має перед собою велетенські можливості».

Відновлення української раси в Україні має дуже велике значення. Митці у цій великій справі можуть і повинні відіграти не останню роль. Адже раса – це збірнота людей, що мала довге минуле із спільними традиціями, звичаями і спільними думками. Відтак, одна раса різниться від іншої не так антропологічно, як передусім – духовними чинниками. Відмінність найбільша полягає в значенні історичному і психологічному…

Художник пригадує певні епізоди своєї участі в пленері пізньої осені  - 2017: «…Річка Саксагань, правда степу малувато і сіра погода. Зате річка гарна і соковите спілкування з митцями – колегами, і з місцевим людом. Сторож прорік: « А художники, то натуралісти…». У картинах пленерних бажана присутність місцевого колориту. Давид Бурлюк зберіг же в душі дух степу ( дитинство відомого художника і поета пройшло на Херсонщині)…».

В 2014 році картина живописця «Вже від землі відірвався літак» була представлена на виставці приуроченій 200 - річчю з Дня народження українського генія, відбулася ця архіважлива подія в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві.  Ця робота сусідила поруч з твором відомого митця Олександра Дубовика. В цій роботі використано письмо – і чорним по червоному, і червоним по червоному… Митець розповідає: « Десь за півроку після виставки зателефонували мені з Києва, запитували, чи дам згоду аби ця картина була відправлена до китайської столиці, там заснували Музей – галерею Тараса Шевченка. Дав згоду. Картини окремих інших художників з цієї виставки за погодженням з ними поїхали до Канади».

Посеред багатьох не тривіальних за змістом, так і по способу написання картин важко оминути – «Хата баби Костирки». Богдан потрапив у село Широке Верхньодніпровського району, там надибав віднедавна закинуту хатину, намалював її. Що трапилось потім, розповідає художник: « Іду, несу картинку, жінка позаду волає, - стій! Виявилося, то сусідка прощеної бабусі, вона сповістила, що доля старенькій жінці випала гіркувата. Після почутого написане набуло для мене ще більшу осмисленість. Вечірній сум…, а сам собі нагадую одне з повчань Володимира Падуна, - живопис мав би бути по настрою мажорним, проте не завше вдається писати саме так…».

Мені до вподоби означення долі дане езотериком В. Московченком: «Доля – не наперед визначена «лінія», а «дерево» можливих шляхів ( у сучасній фізиці є близьке поняття «фазового простору»)». Богдан Бучковський попри молодий вік, як і раніше його навчитель Володимир Падун, любить і цінує свободу. А свобода якість здебільшого духовна, а не психічна чи фізична. Людина є вільною тоді, коли живе повноцінним духовним життям. Віра теж має бути, бо як же без неї… І як писав молодий даровитий поет – холодноярець з Києва Павло Щириця:

«Віриш у себе часом настільки

Що вірять інші

Одноупертих може нас кілька

Все ж не найгірших…».

Андрій Будкевич – Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.