На пароплаві “Клавдія Єланська” пані Антоніна разом з головою Національно-культурною автономії українців обалсті Наталею Литвиненко-Орловою та юним членом мурманської української громади Сашком Шумлянським відвідала Соловецькі острови.

З особливою увагою делегація оглянула експозицію-пам’ятку Соловецького табору особливого призначення (“СЛОН”) і розшукала кам’яну брилу, що колись покоїлась над прахом останнього кошового Запорізької Січі (Нової) Петра КАЛНИШЕВСЬКОГО – людини, котра об’єднала три століття української історії: народилася в XVII, жила у XVIII та померла у ХІХ століттях.

Нажаль, тепер ця унікальна пам’ятна брила є лише оглядовим експонатом на терені невеличкого музейного некрополя, а сам прах легендарного кошового покоїться на старому монастирському цвинтарі, який у 1938 році був зруйнований більшовиками. Щоправда, на місці старого цвинтаря і досі помітні рештки стародавньої церкви, а також вціліло декілька аналогічних надгробних брил.

Учасники поїздки побували біля башти “Сушило”, під муром якої знаходиться холодна келія, в якій відбував покарання наш легендарний кошовий. З зовнішнього боку башти при самій землі було чітко видно три таких келії. Певно, що якась із них – і є та сама…

Українською калиною та землею, що пані Антоніна привезла з України, освятили брилу та всі три келії через маленькі загратовані (але без скла) віконця. Розвіяли землю і на старому цвинтарі.

Під час Служби Божої в одній із церков Соловецького монастиря були запалені скоботні поминальні свічі: і по нашому легендарному Калнишу, і по невинно убієнним і закатованним нашим землякам. (В музейній експозиції “СЛОНа” нажаль відшукали тільки чотири світлини: Є. Плужника, В. Підмогильного, М. Зерова та Л. Курбаса). Але знаємо, що їх, невинно убієнних і закатованних, було дуже і дуже багато… Вічна їм пам’ять!

У Мурманську відбулася творча зустріч Антоніни Листопад з українцями міста. Пані Антоніна поділилася враженнями про поїздку, прочитала свої поезії, а також – тільки-но написані віршовані нотатки.

Після Мурманська пані Антоніна відбула в місто Петрозаводськ, щоб вклонитись могилам в сумнозвісному урочищі Сандормох.


Антоніна Листопад. “МОЯ СВІЧКА”

Дорога – дололит.
Дорога – горловина.
Ми всі – одна роса.
Ми всі – єдина Пам’ять.
Везу на Соловки лиш гілочку калини.
І ще – свою сльозу, яка розтопить камінь.
Дорога – через яр.
Дорога – через крівцю.
Тут - єднокровність спить.
Тут – оживає глина.
Везу на Соловки насіння чорнобривців.
Засію острів весь.
Хай пахне Україна!
Дорога полину.
Дорога – синьольону.
Є вишитий рушник.
На хрест і на сторожу.
Везу на Соловки Почаївську Ікону.
Початок і кінець, і середину Божу.
Дорога ця – печаль.
Дорога ця – і пісня.
Ми всі серед вогню.
Ми всі посеред льоду.
Ще свічку запалю
Душі своєї, звісно, -
На вічне на життя
Негаснучого Роду.


---------------------------------------

Об’єднана прес-служба Федеральної національно-культурної автономії “Українці Росії”, Об’єднання українців Росії та Бібліотеки української літератури в Москві

Тел./факс +7 095 118-9192
Тел. +7 095 737-8834
E-mail: [email protected]
Web: www.webcenter.ru/~libukr