Він один з тих рідкісних українських учених середнього і старшого віку, які завдяки доброму знанню англійської мови вирвалися з цупких обіймів московських суспільно-політичних понять і вносить до сфери Українських гуманітарних наук західноєвропейські поняття. У цьому його можна було б поставити молодим нашим суспільствознавцям за приклад, коли б не сумнів: він захищає українців на міжнародному рівні чи європейську космополітичну течію в Україні?

На жаль, не пригадую, хто в громадській сутолоці всунув мені в руки книжку Грицака повище вказаної назви. Я поклав її на тумбочку біля ліжка, щоб увечері переглянути зміст. Виявилося, це не монографія, а збірник статей, як він каже есеїв. Цей жанр мені не вельми подобається, бо це не суцільний виклад теми, а відповідь на швиидкоплинне життя, що може означати недостатнє заглиблення у суть історичного процесу і, як за звичай буває, з чималою кількістю повторень. З таким упередженням познайомився з двома передмовами й почав читати першу статтю «Як викладати історію України після 1991 року». І, знаєте, не міг відірватися до якоїсь іншої справи доки не прочитав усю книжку. У ній 20 есеїв. Деякі викликали питання, сумніви чи й обурення. Деякі радували, але всі позначені активністю позиції, залученням сили-силенної європейських авторів і полемічною пристрастю.

Той факт, що чимало тез і тлумачень фактів я категорично не сприймаю, не стримує мене заявити, що збірник статей Грицака виводить дискусію про нашу національну долю на новий рівень, а саме: виводить її з-під московського ідеологічного домінування і вводить Україну в європейський суспільно-політичний ареал дискусій як незалежного інтелектуального суб’єкта. Українським інтелектуалам потрібно сперечатися й дискутувати, щоб виробляти національний погляд на світ, виробляти на тлі міжнародного різномаїття своє українське обличчя.

Молоде покоління розумних українців вивчає європейські як і турецьку мови й візьметься за вивчення швецьких, турецьких та інших іноземних архівів і дасть нові знання нашої минувшини. І тоді, озброївши себе й націю, буде спроможне творити національну ідеологію на ширшій науковій базі і кваліфіковано відстоювати національні інтереси України. Старші покоління не могли здобути таких знань, бо жили під тотальною московською цензурою, а молодші в умовах самостійної демократичної України мають такі можливості, отже й зобов’язані піднести свій інтелектуальний рівень до розуміння глибинних інтересів нації.

Читати повністю ТУТ