Студент помер через кілька годин після ковід-вакцинації: сумне «дежа вю»

Дуже тяжка, дуже сумна ситуація – смерть київського студента Володимира, який нещодавно помер за кілька годин після щеплення від ковіду. Я щиро співчуваю батькам Володимира. Не дай Боже нікому опинитися в ситуації, в якій опинилися вони, пише Сергій Дібров на Думській.

13 років тому мені довелося спілкуватися з батьками іншого хлопця, Антона з Краматорська. Ситуації, що були тоді й є зараз, дуже схожі: Антон теж помер через кілька годин після необов’язкового і начебто добровільного щеплення.

Але ж від того легше не стає.

Навіщо у 2008 році вакцинували Антона – я знаю. Тодішній головдержсанлікар казав відверто: «Ми повинні перевірити вакцину на нашому населенні».

А навіщо вакцинували Володимира? 19-річні хлопці без катастрофічних вад здоров’я майже не мають шансів померти від COVID-19. А ще важливішим є те, що внаслідок вакцинації ці шанси не зменшуються.

Мені тут вже кажуть: «А скільки у нього було шансів захворіти, заразити батьків, бабку, дідуся? Або взагалі незнайомих людей з високим ризиком тяжкого перебігу?»

Хвилиночку!

Що ж то виходить: ми сьогодні ризикуємо життями дітей лише для того, щоб, можливо, завтра теоретично врятувати життя когось іншого?

Так, інколи в житті такі ситуації бувають, на війні, наприклад. Але в такому випадку про це треба повідомляти: «Діти, ми ставимо ваші життя під загрозу для того, щоб, можливо, врятувати старших».

Можливо.

Але лише у випадку, якщо вакцинація ефективно і значно зменшує ризики передачі інфекції від вакцинованого іншим людям.

Наразі про існуючі щеплення від COVID-19 таке казати не можна. А це означає, що той «захист інших» існує лише в чиїйсь уяві, тому смерть Володимира була цілком даремною.

Зараз, коли на порядку денному стоїть масова вакцинація підлітків та дітей, треба ще раз, два рази, сто разів зважити ризики. Тому що ризик смерті від ковіду у дітей мінімальний, а ризик тяжких ускладнень після щеплення – істотно зростає. І зовсім не факт, що ці щеплення для дітей безпечніші за цю хворобу.

Ще одне питання – стосовно доцільності.

Антон, який помер у 2008 році, був імунний. Він отримав два планові щеплення проти кору, і третя доза була дня нього не показана. Він отримав її всупереч нормативним документам, всупереч настановам виробника вакцини, всупереч рекомендаціям фахівців ВООЗ та з інших країн. В нього розпочався шок, врятувати його не вдалося. Зв’язок смерті Антона зі щепленням встановлений судово-медичною експертизою.

Зараз в Києві я бачу цілком аналогічну ситуацію – спочатку щеплення, а потім шоковий стан, який швидко розвивався. І я не буду здивований, якщо з’ясується, що він раніше перехворів і мав потужний імунітет і без цього щеплення.

А ще я не здивуюся, якщо завтра у смерті Володимира звинуватять лікаря, який зробив щеплення. Скажуть, наприклад, що він погано здійснив огляд. Коли затвердженого порядку огляду не існує, так казати можна завжди.

Я не здивуюся, якщо завтра посадовці будуть розповідати, яких хворим хлопчиком був Володимир, які патології в нього були і які діагнози ставили. Я не здивуюся, якщо у його смерті звинуватять батьків або його самого.

Я таке бачив десятки разів на власні очі. А ось чого ніколи не бачив – чесного розслідування з відповідними висновками.

«Додаткові річні смерті вам нічого не кажуть?» – питають зараз у мене. – Кажуть. Їх у нас забагато. І збільшувати їх число, в тому числі за рахунок дітей, зовсім не обов’язково.

Вічна пам’ять, Володимире…