Суперечності в Євангелії – доказ фальсифікації Доброї Новини: наочні порівняння

Для кращого сприйняття, речення, які є вставками, будуть подаватися звичайним шрифтом, а які є оригінальним текстом – жирним.

1. Вставки: особливий акцент

1.1. Мир

«Не думайте, що я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов я принести на землю, а меч...» (Мт 10.34).

Ця вставка повністю суперечить іншим словам Ісуса, які, щоправда, також є вставкою:

«Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі...» (Мт 5.25).

А також цим фразам, які є оригінальним текстом:

"Як Я любив вас, так любіте й ви один одного! По тому всі знатимуть, що ви мої учні, коли матимете любов один до одного" (Ів 13.34-35).

«Входячи ж у дім, вітайте його, кажучи: Мир дому цьому! І як той дім достойний, хай ваш мир зійде на нього; а як недостойний, хай ваш мир до вас вернеться» (Мт 10.12-13).

"Сказав я вам це, щоб ви мали мир у мені" (Ів 16.33).

1.2. «...і голосу його ніхто не буде чути на майданах?»

«...і голосу його ніхто не буде чути на майданах» (Мт 12.19).

«І куди Він тільки приходив, у села, чи міста, чи в слободи, клали на майданах хворих і просили Його, щоб їм можна було бодай доторкнутися краю його одежі; і хто тільки торкались Його – ставали спасенними і одужували» (Мк 6.56).

«Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх громадах, проповідуючи Євангеліє... та вигоюючи всяку хворобу й недугу. Він, бачачи натовпи народу, милосердився над ними» (Мт 9.35-36)

«Того дня Ісус вийшов з дому і сів край моря. І зібралася коло Нього така сила народу, що Він увійшов у човен і сів у ньому, а ввесь народ стояв на березі. Він повчав їх багато у притчах» (Мт 13.1-3).

«Прибувши в свою батьківщину, Він навчав їх на їхньому зібранні...» (Мт 13.54).

«Вийшовши, Ісус побачив силу народу і змилосердився над ними та вилікував їхніх недужих» (Мт 14.14).

«Коли він увійшов у храм і почав навчати...» (Мт 21.23).

«Коли Ісус переплив човном знову на той бік, народ прийняв Його, бо всі Його чекали» (Ів 8.40).

«Зійшовши з ними, Він став на рівнім місці; була там велика сила його учнів, і великі натовпи людей, довідавшись про те, що діяв, прийшли до Нього – з Галілеї і з Юдеї, з Єрусалима, з Ідумеї та й геть із Зайордання, і з околиць Тира та Сидона. Вони прийшли слухати Його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись» (Мт 12.15, Мк 3.7-8, Лк 6.17-18).

1.3. «Кожне місто чи дім, розділені в собі самому, не встоїться»

«Я прийшов розлучити чоловіка від його батька, дочку від її матері і невістку від її свекрухи. І ворогами чоловіка будуть його домашні» (Мт 10.35-36).

«Ісус сказав їм: Кожне царство, розділене в собі, запустіє, і кожне місто чи дім, розділені в собі самому, не встоїться» (Мт 12.25).

«Коли яка родина розділена сама в собі, не може та родина встоятись» (Мк 3.25).

Детальний розбір вставки Мт 10.35-36 подано окремою статею.

1.4. Ісус мав де прихилити голову

«Ісус каже до нього: Лисиці мають нори і птиці небесні – гнізда, а Син людський не має де голови прихилити...» (Мт 8.20).

«Тоді Ісус у силі Духа повернувся в Галілею і, покинувши Назарет, пішов і оселивсь у Капернаумі, що при морі» (Мт 4.13, Мк 1.14, Лк 4.14).

«Того дня Ісус вийшов з дому і сів край моря» (Мт 13.1).

«Тоді Він відіслав народ і прийшов додому» (Мт 13.36).

"Коли ж по кількох днях Ісус вернувся до Капернауму, чутка пішла, що Він у домі" (Мк 2.1).

"І приходить Він у дім..." (Мк 3.20).

«І, вирушивши звідти, пішов у сторони Тира та Сидона. Увійшовши ж до одного дому, не хотів, щоб довідався хто про те, але не зміг приховатися» (Мт 15.21, Мк 7.24).

«Прийшли вони у Капернаум, і як був Він у домі...» (Мк 9.33).

«Він відповів їм: Ходіть і подивіться. Пішли, отже, і побачили, де зупинився, і того дня лишилися в Нього» (Ів 1.39).

1.5. Руйнівні закладки для істинних послідовників Хреста

Для початку коротке пояснення:

В гелленському оригіналі у поданих нижче перекладах вживається слово «σταυρὸς» («ставрос»), яке позначає Т-подібну конструкцію з дерева, тобто палю з поперечною перекладиною нагорі. За часів Римської імперії на ставросах розпинали злочинців, прирікаючи їх на повільну смерть у важких муках від палючого сонця, нестерпної пози, хижих птахів і комах. Верхня планка ставроса потрібна була для того, щоб прив’язати або прибити до неї людину, аби її тіло не сповзало вниз. Переклад слова «ставрос» як «хрест» є пізнішим непорозумінням, так само як і те, що неуки пояснюють ім’я Хрестос розп’яттям Ісуса «на хресті».

Для чого були внесені ці вставки?

Людина, яка по задуму фальсифікатора, повинна була йти за Хрестом, мала взяти свій ставрос. Його призначення наведено вище. Тобто у неї повинна була виникати асоціація, що в кінцевому рахунку вона піде на муки заради Хреста. Нав’язування цих думок мало утримувати людину у просторі боротьби або страждань.

«Хто не бере свого тавра й не йде слідом за мною, той мене недостойний» (Мт 10.38).

«Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною» (Мт 16.24).

Натомість в оригінальному тексті ми не зустрічаємо вказівки Ісуса, щоб його послідовники брали «свого тавра» і йшли за ним. Хрестос заохочує стати його послідовниками фразою «Слідуй за мною».

"Раз, ідучи попри Галілейське море, він побачив двох братів: Симона і Андрія, що кидали сіті у море, бо були рибалками, і мовив до них: Ідіть за мною. І ті негайно кинули сіті й пішли за ним" (Мт 4.13,17; Мк 1.16-18).

«Якщо хочеш бути досконалий, – сказав Ісус до нього, – піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі, потім приходь і слідуй за Мною» (Мт 19.21).

І вказує, яка за це буде нагорода.

«Тоді озвавсь Петро і сказав до Нього: Ось ми покинули все й пішли за Тобою; що будемо за те мати? Ісус відповів їм: Істинно кажу вам: ви, що пішли за Мною, в палінгенезії, у сто разів більше одержите і життя вічне успадкуєте» (Мт 19.27-29).

1.6. Різна мета приходу Ісуса?

1. «Не думайте, що я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов я принести на землю, а меч. Я прийшов розлучити чоловіка від його батька, дочку від її матері і невістку від її свекрухи. І ворогами чоловіка будуть його домашні» (Мт 10.34-36).

2. «Так само Син людський прийшов не щоб Йому служили, але щоб служити й дати життя своє як викуп за багатьох» (Мт 20.28).

Концентрований погляд:

1. Не мир прийшов я принести на землю, а меч. / Я прийшов розлучити.

2. Син людський прийшов... щоб служити й дати життя своє як викуп за багатьох.

2. Інші вставки

2.1. Світло світу / Не чиніть добрих вчинків перед людьми

«Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла і не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Тож хай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небесах» (Мт 5.13-16).

«Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які б вас бачили, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небесах» (Мт 6.1).

2.2. Маразм про рабство

«Ніхто не може двом панам бути рабом: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а того знехтує. Не можете бути рабами Богові і мамоні» (Мт 6.24).

«Озвався до них Ісус: Хіба не написано в законі вашім: Я сказав: ви – боги?» (Ів 10.34).

Коментар: Як же може бог бути рабом Божим?

2.3. Ті, хто здійснює добро, є поганими?

«Чи ж є між вами хто такий, що коли син попросить у нього хліба, дасть йому камінь?» (Мт 7.9).

«Тож коли ви, навіть будучи поганими, вмієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більше Отець ваш, що на небесах, дасть добра тим, що його просять» (Мт 7.11).

Коментар: Інформаційна закладка: адже спершу йдеться про добро, а потім нав’язується думка, що люди, які творять добро, є поганими.

2.4. Хліб і камінь / Риба і змія

«Чи ж є між вами хто такий, що коли син попросить у нього хліба, дасть йому камінь?» (Мт 7.9)

«Або коли попросить риби, дасть йому змію?» (Мт 7.10).

Хліб і камінь – це виразне протиставлення: хліб їстивний, а камінь – ні. З арійської точки зору, риба і змія не є виразним протиставленням, адже вони багато в чому подібні, скажімо, вугор – це змієподібна риба, що навіть може повзати по траві. Протиставлення цих двох подібних істот характерне для іудаїзму, де риба вважається чистою, а змія – нечистою.

2.5. Ісус навчав на горі лише учнів, а не натовпи

«Побачивши натовп, Він зійшов на гору. І коли сів, підійшли до Нього його учні; і Він, відкривши уста, почав навчати їх...» (Мт 5.1-2).

«І як Ісус скінчив ці слова, натовпи не могли надивуватись Його навчанню, бо Він навчав їх як повновладний, а не як їхні вчені» (Мт 7.28-29).

2.6. Отець Ваш / Отець Мій

«Хіба не за шага продається пара горобців? Проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого» (Мт 10.29).

«Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним» (Мт 10.32).

Коментар: Творця Всесвіту Ісус називає «Отче наш» – він є спільним і для простих людей, і для боголюдей.

2.7. Свідома фальсифікація Малахії 3.1

«Це той, про якого написано: Ось я посилаю мого вісника перед тобою, що приготує тобі дорогу перед тобою» (Мт 11.10).

"Початок Євангелія Ісуса Хреста, Сина Божого. Як написано в пророка Ісаї: Ось я посилаю мого вісника перед тобою, який приготує тобі дорогу" (Мк 1.1-2).

«Ось Я посилаю Свого ангола, і він перед обличчям Моїм приготу́є доро́гу» (Малахія 3.1).

Коментар: «Ця ж неточна цитата вставлена в Мк 1.2 і Лк 7.27. Зрозуміло, що Святе Письмо не може містити помилок, на відміну від пізніших вставок...

Вставка з внутрішніми помилками: фраза, яка приписується Ісаї насправді належить Малахії (3.1), до того ж, наведена зі спотворенням - замість слова "тобою" повинне бути "мною".

Насправді це дуже важливо усвідомлювати: століттями Євангеліє містило вставки. Тепер вони очевидні: слова, які приписують Ісаї, є словами Малахії. Ми розуміємо, що це справа рук фальсифікаторів-психопатів, однак пора людям уже відкрити очі і прагнути пізнавати істину.

2.8. Полегшення для втомлених і обтяжених – взяти ярмо?

1. «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт 11.28).

2. «Візьміть моє ярмо на себе...» (Мт 11.29).

3. «...і найдете полегшу душам вашим» (Мт 11.29).

4. «Ярмо бо моє зручне й тягар мій легкий» (Мт 11.30).

Коментар: якщо розібрати наведені фрагменти, кожен наступний суперечить попередньому. 1. Ісус пропонує облегшити людей, 2. надівши на них ярмо. 3. Зробивши це, люди найдуть полегшу своїм душам. 4. Ярмо - це рабство, неволя, воно не може бути зручним. А тягар - не може бути легким, ці два слова - тягар і легкість, є антонімами. Яскраво бачимо мислення психопатів – вони люблять рабство.

2.9. Апостоли і палиця в дорогу

"Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібних грошей у череси ваші. Ні торби на дорогу, ні двох одежин, ні взуття, ні палиці, бо робітник вартий утримання свого" (Мт 10.9-10).

"І наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу, крім самої палиці – ні хліба, ні торбини, ні мідяків у черес, щоб обувалися в сандалі й не одягалися у дві одежі" (Мк 6.8-9).

Коментар: Апостоли не були на утриманні, наче наймані працівники. Вони перебували у Просторі волі, в якому отримували дарування від вдячних людей.

2.10. Нелогічна вставка з Ісаї 42.1-4

«Довідавшись про це, Ісус пішов геть звідти. Слідом за Ним пішла сила народу: він оздоровив їх усіх, але суворо наказав їм Його не виявляти, щоб збулося сказане Ісаєю пророком: Ось мій слуга, якого я вибрав, улюблений мій, якого моя душа вподобала собі» (Мт 12.15-18).

«Оце Слуга Мій, що Я підпира́ю Його, Мій Обра́нець, що Його полюбила душа Моя» (переклад Огієнка).

«Яків — Мій слуга, Я його підтримаю. Ізраїль — Мій вибраний, його прийняла Моя душа» (Українська Бібілія. Турконяк).

Коментар: Яке відношення пророцтво Ісаї має до Ісуса?

2.11. Недоречна вставка Ісаї 6.9-13

«На них збувається пророцтво Ісаї, що каже: Слухом почуєте, та не зрозумієте, і, дивлячись, не побачите, бо серце в цього народу затверділо. Вони на вуха тяжко чують і заплющили свої очі, щоб не бачити очима, і вухами не чути, і не зрозуміти серцем, та не навернутись, щоб я зцілив їх...» (Мт 13.14-15).

«А Він проказав: „Іди, і скажеш наро́дові цьому́: Ви бу́дете чути постійно, та не зрозумієте, і будете бачити за́вжди, але не пізна́єте. Учини́ затужа́вілим серце наро́ду цього́, і тяжки́ми зроби його уші, а очі йому позакле́юй, щоб не бачив очима своїми, й ушима своїми не чув, і щоб не зрозумів своїм серцем, і не наверну́вся, і не був уздоро́влений він!» (Ісаї 6.9-10 в перекладі Огієнка).

Розділимо цей епізод на кілька ключових фраз:

• Учини́ затужа́вілим серце наро́ду цього́...щоб не зрозумів своїм серцем, і не наверну́вся.

"І ходив Ісус по всій Галілеї, навчаючи по громадах їхніх, звіщаючи Добру Новину... і зціляючи всяку хворобу та всяку недугу в народі... і приносили до Нього всіх хворих на різні недуги... і він оздоровлював їх" (Мт 4.23-24).

• Не був уздоро́влений він!

«Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх громадах, проповідуючи Євангеліє... та вигоюючи всяку хворобу й недугу. Він, бачачи натовпи народу, милосердився над ними» (Мт 9.35-36).

Сюди ж можна подати фрагменти із розділу 1.2 "...і голосу його ніхто не бути чути на майданах?"

2.12. Навчальна пісня Асафа і притчі Ісуса: що спільного?

«Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого, щоб збулося сказане пророком. Уста мої відкрию в притчах, оповім тайни, сховані від початку світу» (Мт 13.34-35).

«Пісня навча́льна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!» (Пс. 77.1-2).

Коментар: Як бачимо, уста приказкою і стародавніми прислів’ями відкриває не Ісус, а Асаф.

2.13. Ісус Хрестос не міг вивищувати Петра

«У відповідь Ісус сказав до нього: Щасливий ти, Симоне, сину Йони, бо не тіло й кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро-Скеля і на цій скелі збудую мою Церкву й адові ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Царства Небесного, і що ти зв’яжеш на землі, буде зв’язане на небесах; і те, що ти розв’яжеш на землі, буде розв’язане на небесах» (Мт 16.17-19).

Коментар: Юдохрістиянська вставка, якої нема ні у Марка, ні у Луки. Мета вставки – вивищення Петра і надання йому статусу «найголовнішого апостола» та «глави Церкви». Це суперечить заповіді Хреста: «Ви ж не давайте себе звати: равві; один бо ваш Учитель, а ви усі брати. Та й отця собі теж не іменуйте на землі: один бо у вас Отець – той, що на небесах. Ані наставниками не давайте себе називати, один бо ваш Наставник – Хрестос» (Мт 23.8–10).

2.14. Жива віра повинна бути вище ритуалу

«Тоді підійшли учні до Ісуса на самоті й спитали: Чому ми не могли його вигнати? Ісус сказав їм: Через вашу малу віру; бо істинно кажу вам: коли матимете віру, як зерно гірчиці, скажете цій горі: перенесися звідси туди – і вона перенесеться, і нічого не буде для вас неможливого» (Мт 17.19-20).

«А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом» (Мт 17.21).

Коментар: Ісус каже про недостатню віру, а автор вставки – про відсутність посту і молитви. Мета цієї фарисейської вставки – поставити ритуал вище живої віри.

2.15. Храмовий податок (Мт 17.24-27) - вставка, визнана Тлумачною Біблією

«...підійшли збирачі дидрахми до Петра й питають: Чи заплатить ваш учитель дидрахму? Так, – каже. І як увійшов до хати, Ісус випередив його, кажучи: Як тобі, Симоне, здається? Земні царі з кого беруть данину чи податок? Із своїх синів чи з чужих? Коли він відповів: з чужих, Ісус сказав до нього: Отже, сини вільні. Однак, щоб вони нам цього не взяли за зле, піди до моря, закинь вудку, візьми першу, яка попадеться, рибу, і відкрий їй рота: там найдеш ти статир, візьми його й дай їм за мене й за себе» (Мт 17.24-27).

Коментар: наявність вставки визнає ТБ (Тлумачна Біблія - А.Г): «Паралельна розповідь синоптиків (до Мт 17.23, Мк 9.32, Лк 9.45) була перервана вставкою в Мт 17.24–27 розповіді про сплату податку, якої нема в інших євангелістів» (ТБ, с. 657).

2.16. Діти і вставка про «сенс приходу Сина людського»

«Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували...» (Мт 18.10).

«Бо Син людський прийшов спасти те, що загинуло» (Мт 18.11).

Коментар: Порушення логіки викладу, адже вираз «те, що загинуло» найменше стосується дітей.

2.17. Що «ти» чи що «ви» зв'яжете?

«Я дам тобі ключі Царства Небесного, і що ти зв’яжеш на землі, буде зв’язане на небесах; і те, що ти розв’яжеш на землі, буде розв’язане на небесах» (Мт 16.19).

«Істинно кажу вам: усе, що ви зв’яжете на землі, буде зв’язане на небесах, і все, що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небесах» (Мт 18.18).

Коментар: Повторення слів зі вставки Мт 16.19, проте вони вже говоряться не самому Петрові, а всім учням.

2.18. Суперечності у вставці «Притча про робітників у винограднику»

«Царство небесне подібне до чоловіка-господаря, що рано-вранці вийшов найняти робітників у свій виноградник. 2. Домовившись із робітниками по денарію денно, він послав їх у свій виноградник. 3. А вийшов коло третьої години, побачив інших, що бездільно стояли на ринку. 4. І сказав їм: Ідіть і ви в мій виноградник, ЩО БУДЕ ПО СПРАВЕДЛИВОСТІ, ДАМ ВАМ. 5. І ті пішли. Коли він знову вийшов, біля шостої та дев’ятої години, зробив так само. 6. Вийшовши коло одинадцятої, стрінув інших, що стояли, і сказав їм: Чого тут увесь день стоїте бездільно? 7. Кажуть йому: Бо ніхто не найняв нас. 8. І він сказав їм: Ідіть і ви у виноградник. 8. Коли ж настав вечір, власник виноградника наказав своєму управителеві: Поклич робітників і дай їм заплату, почавши від останніх аж до перших. 9. Ті, що прийшли коло одинадцятої години, взяли по денарію. 10. Коли приступили перші, думали, що дістануть більше. 11. Але й вони взяли по денарію. І, взявши, стали ремствувати на господаря, 12. кажучи: Ті останні одну годину працювали, і ти зрівняв їх з нами, що несли тягар і спеку дня. 13. Той, відповідаючи одному з них, сказав: Друже, не кривджу тебе; чи не за денарія ти згодився був зо мною? 14. Бери своє та йди! Хочу бо й цьому останньому дати, що й тобі. 15. Хіба не вільно мені робити зо своїм, що захочу? Чи око твоє лукаве тому, що я добрий? 16. Так то останні будуть перші, а перші – останні, бо багато є покликаних, та мало обраних» (Мт 20.1-16).

Коментар: У Євангелії відлік доби ведеться від світання під час рівнодення, тобто від нинішньої 6-ї години ранку. Господар вийшов вранці найняти робітників, тобто, година п’ята-шоста, ймовірно. Перші згодилися в цей же час. Наступні - близько третьої години (6+3=9, тобто по-нашому о дев'ятій ранку). Ще інші бажаючі - коло шостої (12) і дев’ятої (15). Останні - біля одинадцятої (17). Потім вказується - коли ж настав вечір (18), власник наказав управителеві зробити розрахунок.

Ця вставка засвідчує, що у психопатів нема уявлення про справедливість, адже справедливість – це коли кожний отримує те, що заслужив. У цій вставці господар виступає в ролі самодура, який робить все, що бажає, попри свою обіцянку діяти справедливо.

2.19. Суперечності між вставками про направлення пророків

«Тому-то посилаю до вас пророків, мудреців і вчених. Ви деяких з них уб’єте й розпнете, а деяких бичуватимете у ваших синагогах і гонитимете з міста в місто, щоб, таким чином, упала на вас уся кров праведна, пролита на землі, від крові праведного Авеля до крові Захарії, сина Варахії, якого ви вбили між святинею і жертовником» (Мт 23.34-35).

Коментар: Юдохрістиянська вставка, пов’язана з епізодом старозавітної другої Книги Хронік (24.20), до того ж помилкова, бо «в тексті є переплутання між Захарією, сином Йоада, і пророком Захарією, сином Варахія» (Євангеліє Любачівського, с. 74). У паралельному місці у Луки (11.49) це не слова Ісуса, звертає увагу Тлумачна Бібілія (с. 684), а цитата з невідомого джерела, схожа на деякі місця з юдейської книги Ездри.

«Тому й каже мудрість Божа: я їм пошлю пророків і апостолів, вони деяких з них уб’ють, а деяких будуть гонити, щоб цей рід відповів за кров усіх пророків, пролиту від сотворення світу, від крові Авеля до крові Захарії, вбитого між вівтарем і храмом» (Лк 11.49-51).

1. «Тому-то посилаю до вас...» / «Тому й каже мудрість Божа: я їм пошлю».

2. «...до вас пророків, мудреців і вчених» / «...я їм пошлю пророків і апостолів».

3. «Ви деяких з них уб’єте й розпнете, а деяких бичуватимете у ваших синагогах і гонитимете з міста в місто» / «...вони деяких з них уб’ють, а деяких будуть гонити».

Також варто відмітити, що ця вставка насичена сценами жорсткості, що ніяк не характерно сонячному духу Євангелія.

2.20. Не противтеся злому?

«А Я кажу вам: не противтеся злому» (Мт 5.39).

Коментар: «Якби Хрестос справді заповідав «не противитися злому», тоді для чого радив би учням продати одіж і купити меча («Пшениця без куколю», 2006, с.120):

«...І Він до них промовив: Тепер же хто має калитку, хай візьме так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч» (Лк 22.36).

Або:

«Наближався юдейський Пейсах, і Ісус вирушив до Єрусалима. Найшов Він у храмі продавців волів, овець і голубів; сиділи там і міняйли. І, зробивши бич із мотуззя, вигнав із храму всіх, і овець, і волів; гроші міняйлів розсипав, і столи перевернув» (Ів 2.13-15).

2.21. Спотворення цитати із книги Захарії 13.7: «...вражу пастиря...»

«Написано бо: вражу пастиря і розбіжаться вівці стада» (Мт 26 31).

«О, меч! Піднімись на пастиря Мого і на ближнього Мого, говорить Господь Саваот: врази пастиря, і розсіються вівці! І я поверну руку Мою на малих. І буде на всій землі, говорить Господь, дві частини на ній будуть винищені, вимруть, а третя залишиться на ній» (Зах 13.7–8).

Коментар: спеціально спотворена вставка, для того, щоб штучно прив’язати євангельські події до юдейських пророцтв, а також принизити Ісуса (якого начебто можна було вразити проти його волі) і апостолів (які начебто були полохливими простаками).

2.22. Меч

Вставка

«Я прийшов розлучити чоловіка від його батька, дочку від її матері і невістку від її свекрухи. І ворогами чоловіка будуть його домашні» (Мт 10.34-36).

Заклик до обережності та мобілізованості

«Далі сказав їм: Як Я вас посилав без калитки, без торби, без взуття, хіба вам чого бракувало? Нічого, – відповіли. І Він до них промовив: Тепер же хто має калитку, хай візьме так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч» (Лк 22.35-36).

Реакція Ісуса на застосування меча

«Ісус сказав до нього: Вклади твій меч назад до піхов» (Мт 26.52).

Вставка

«Всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть» (Мт 26.52).

А тепер порівняємо дві вставки:

«Не думайте, що я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов я принести на землю, а меч. (Мт 10.34).

«Всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть» (Мт 26.52).

Виходить, Ісус приніс на землю меч, знаючи, що всі, хто береться за меч, від меча загинуть. Але Ісус не загинув від меча. Хрестос добровільно помер на хресті і воскрес, щоб показати людям боголюдські можливості втілених в нашому світі божественних сутностей. Детальніше про ці вставки можна дізнатися в окремій статті.

2.23. Були «вчені та старші», стали «первосвященики і старші»

«Ті, що схопили Ісуса, повели Його до первосвященика Каяфи, де зібралися вчені та старші» (Мт 26.57).

«Як же настав ранок, усі первосвященики і старші народу прийняли рішення проти Ісуса, щоб Його умертвити» (Мт 27.1).

Вражаюче, Ісуса привели до Каяфи, де зібралися вчені та старші (у перекладі І. Огієнка - книжники та старші), а вранці уже первосвященики та старші прийняли рішення умертвити Ісуса. А куди поділися вчені (книжники)?

2.24. Слова пророка Єремії, а вставка цитати із Захарії 11.12 про тридцять срібняків і гончара

«Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїлю, і дали їх за гончарське поле, як Господь мені велів був» (Мт 27.9-10).

1 «Ліване, відкрий свої двері, і огонь пожере з твоїх кедрів!

2 Голоси, кипарисе, бо кедр он упав, пограбовані пишні! Голосіте, башанські дуби, бо ліс неприступний звалився!

3 Чути голос виття пастухів, бо гордощі їхні пограбовані! Чути рик левчуків, бо йорданська краса попустошена...

4 Так говорить Господь, мій Бог: Паси ти отару, яка на заріз,

5 що ріжуть їх їхні купці і не винні, а їхні продавці промовляють: Благословенний Господь, що я збагатів! А їхні пастухи не помилують їх!...

6 Бо Я не помилую більше вже мешканців цеї землі, промовляє Господь. І ось передам Я людину, одного одному до рук, та до рук царя їхнього, і землю вони потовчуть, і Я з їхніх рук не врятую нікого!

7 І пас Я отару, яка на заріз тим, хто торгує отарою. І взяв Я Собі два киї, і одного назвав: Милість, а одного назвав: Згода, і пас Я отару.

8 І знищив Я трьох пастухів за один місяць. І Я втратив терпіння до них, бо душа їхня обридила Мене.

9 Тому Я сказав: Не пастиму вас! Та вівця, що має померти, нехай умре, а що має погублена бути хай буде погублена, а позосталі хай тіло одна однієї з'їдять!

10 І Я взяв Свого кия Милість, і його поламав, щоб зламати Свого заповіта, якого Я склав був зо всіма народами.

11 І він зламаний був того дня, і пізнали покупці отари, які на Мене вважають, що це слово Господнє.

12 І сказав Я до них: Якщо добре це в ваших очах, дайте платню Мою, а як ні, перестаньте! І вони Мою платню відважили тридцять срібняків.

13 І промовив до мене Господь: Кинь її ганчареві, ту славну ціну, що вони оцінили Мене! І Я взяв оті тридцять срібняків, і те кинув до дому Господнього, до ганчаря» (Захарії 11.1-13).

2.25. Глузування над Ісусом у юдейському Синедріоні та вставка про знущання римськими воїнами

Типовим прикладом поведінки психопатів є перекладання відповідальності на інших. Цей прийом ми знаходимо у фрагменті Євангелія про глузування над Ісусом перед Синедріоном. Первосвященики, старші та їхні слуги, що зібралися там, проявили ганебне ставлення до боголюдини, а потім спробували перекласти частину відповідальності за це на римських вояків.

Глузування у Синедріоні

«Ті, що схопили Ісуса, повели Його до первосвященика Каяфи, де зібралися вчені та старші. Петро ж ішов слідом за Ним оподалік, аж до палати первосвященика і, увійшовши до середини, сів із слугами, щоб побачити, чим воно скінчиться. Первосвященики та весь Синедріон шукали ложного свідоцтва на Ісуса, щоб Його вбити, і не найшли, дарма що було з’явилось багато ложних свідків. Нарешті прийшло двоє і кажуть: Цей казав: я можу зруйнувати храм Божий і за три дні його відбудувати. Тут підвівся первосвященик і сказав до нього: Нічого не заперечуєш, що вони на тебе свідчать? Але Ісус мовчав. Первосвященик каже до Нього: Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти хрестос – Син Божий. Тоді Ісус сказав до нього: Ти мовив. Тільки ж кажу вам: віднині побачите Сина людського, який сидітиме праворуч Всемогутнього й ітиме на небесних хмарах. Тоді первосвященик роздер свою одежу, кажучи: Він сказав богохульство! Нащо нам іще свідків? Ось ви тепер чули богохульство! Як вам здається? Ті відповіли: Він винен смерті. Тоді вони почали плювати Йому в лице та бити кулаками; інші ж били Його в лице і промовляли: Проречи нам, хресте, хто тебе вдарив?» (Мт 26.57-68).

«Деякі стали плювати на Нього, закривати Йому лице й бити Його по щоках та казали йому: Пророкуй! Слуги також били Його по щоках» (Мк 14.65).

«Тим часом люди, що держали Його, над Ним знущалися і били Його. І, закривши Йому очі, питали: Пророкуй, хто той, що тебе вдарив. І багато іншого, глузуючи, говорили на Нього»  (Лк 22.63-65).

Спроба перекласти вину на римських вояків

"Та первосвященики і старші намовили народ просити, щоб пустив Варавву, а Ісуса видав на смерть. Заговорив правитель і сказав їм: Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам? Ті відповіли: Варавву. Каже до них Пилат: А що маю робити з Ісусом, називаним месією? Усі відповіли: Хай буде розп’ятий! Він спитав: Що злого вчинив він? Вони ж ще більше стали кричати: Хай буде розп’ятий. Пилат, бачачи, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: Я невинний крові його; ви бачили. Увесь же народ відповів, кажучи: Кров його на нас і на дітей наших! Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття" (Мт 27.20-26).

«Вояки правителя, взявши Ісуса у преторію, зібрали на Нього всю когорту і, роздягнувши Його, накинули на Нього червоний плащ, і, сплівши вінець з тернини, поклали Йому на голову і дали тростину в праву руку. Потім, падаючи перед Ним на коліна, глузували з Нього, кажучи: Радуйся, царю юдейський! І плювали на Нього, брали тростину й били Його по голові. Насміявшись з Нього, скинули з Нього плащ, надягнули на Нього його одіж і повели на розп’яття» (Мт 27.27-31).

Коментар: 27–31. Вставка, оскільки накладення тернового вінця і одягання в багряницю відбулися до винесення остаточного вироку (Ів 19.1–16).

«Узяв тоді Пилат Ісуса й велів Його бичувати. Вояки, сплівши вінок із тернини, поклали Йому на голову і одягли Його у багряницю, і, підступаючи до Нього, казали: Радуйся, царю юдейський! І били Його по лиці» (Ів 19.1-3).

Коментар: Із цими словами Ісуса побили члени Синедріона та їхні слуги. Це відбулося напередодні, відразу ж після винесення Синедріоном смертного вироку (Мт 26.67–68, Мк 14.65, Лк 22.63–65).

Неймовірно, щоб у такий напружений момент (загроза масових заворушень) для знущання над Ісусом спеціально зібрали «всю когорту», тобто приблизно 500 вояків (ТБ, с. 718). Римські вояки, що славилися залізною дисципліною, зображені як збіговисько садистів. Неймовірно, щоб Пилат, який доклав стільки зусиль для врятування Ісуса, дозволив би це безглузде знущання. Зі вставки випливає, що начебто римським воякам не було чим зайнятися, тому вони для розваги влаштували комедію з переодяганням. У цій вставці юдейський фальсифікатор висловив усю свою ненависть і зневагу до римлян, представивши їх як жорстоких бездушних тварин (І.Каганець "Пшениця без куколю", 2012, с.206).

2.26. Замість «жовчі» має бути «смирна» - вставка у Мт 27.34

Джерелом цієї вставки є Псалом 68(69).22.

Ось як він починається:

«1 Для дириґента хору. На спів "Лілеї". Давидів.

2 Спаси мене, Боже, бо води вже аж до душі підійшли!

3 Я загруз у глибокім багні, і нема на чім стати, ввійшов я до водних глибин, і мене залила течія!

4 Я змучився в крику своїм, висохло горло моє, очі мої затуманились від виглядання надії від Бога мого!...»

Тобто Давид - автор, від свого імені оспівує певний мотив.

І продовження

«22 «І жовчі поклали у мій хліб потішення, а в спразі моїй оцтом мене напували...

23 Бодай пасткою стала їм їхня трапеза, а їхні учти тенетами,

24 бодай їхні очі потемніли, щоб їм не бачити, а їхні клуби хай завжди хитаються!

25 Вилий на них Свою ревність, а полум’я гніву Твого хай їх доганяє!

26 Хай їхнє село опустошене буде, хай мешканця в їхніх наметах не буде!»

Коментар: «Мета вставки зрозуміла – здійснити ще одне «пророцтво», а оскільки в цьому епізоді не було хліба, то фальсифікатор домішав жовч до вина («Пшениця без куколю», 2012, с. 207). Хоча ми яскраво бачимо, що в оригіналі вказується інша рідина - оцет.

Крім того, чітко видно, що про Ісуса тут нема жодного слова.

2.27. Ангел, що відкотив камінь і сів на ньому - вставка в Мт 28.2

Наведемо фрагмент, що заслуговує на увагу:

«І ось зчинився великий землетрус, ангел бо Господній зійшов із неба, приступив, відкотив камінь і сів на ньому» (Мт 28.2).

Але наступні слова ангела викликають декілька запитань:

«Тоді ангел заговорив до жінок, кажучи: Не бійтесь: знаю бо, що ви шукаєте Ісуса розп’ятого. Нема Його тут, бо Він воскрес, як сказав був. Ходіть, гляньте на місце, де Він лежав» (Мт 28.5-6).

Коментар: А тепер подумаємо, як міг вийти з гробу воскреслий Ісус, якщо камінь був закритий і відкотив його БЕЗПЛОТНИЙ ангел? Може виникнути думка, що Ісус сам спочатку з-середини відкотив його, а потім поставив на місце і закрив гробницю. Але для чого йому було це робити? В такому випадку учні та жінки, які прийшли б вранці, повинні були б шукати когось, хто міг їм відкотити камінь. Невже Ісус не мав чим займатися, а лише думав, як перекочувати туди-сюди камінь, який, до речі, могли зрушити організованою роботою не менше 20 чоловіків?

2.28 Страх і радість - протилежні емоції, вставка в Мт 28.8

«І вони поспішно лишили гріб з страхом і великою радістю, і побігли сповістити його учнів. Аж ось Ісус зустрів їх і каже: Радійте! Ті підійшли й, упавши Йому в ноги, вклонились. Тоді Ісус сказав їм: Не бійтесь! Ідіть і сповістіть Моїх братів, щоб ішли назад у Галілею: там Мене побачать» (Мт 28.8).

Коментар: «Страх – це емоція, що протилежна до радості» («Пшениця без куколю», 2012, с. 210). Перед нами типовий зразок інтелектуальної роботи психопатів. Дві протилежні емоції подаються як синоніми - маразм. Просто уявіть, як це, боятися і радіти.

Що стосується фрази «Не бійтесь» – це також вставка. «Жінки перебували у стані радісної ейфорії, тому не могли відчувати жодного страху. Окрім того, фраза «Не бійтесь!» сприймається підсвідомістю як «Бійтесь!», тому Ісус не міг її сказати» (Там же).

2.29. 12 апостолів без Леві, Зелота і Юди, сина Якова

Коментар: "Має бути не «Леві, сина Галфея», а «Матвія» (див. Мт 9.9). У переліку апостолів є Матвій, але нема ніякого Леві (Мт 10.1–4, Мк 3.13–19, Лк 6.12–16). Спотворення імені було вчинене фальсифікатором для того, щоб ввести до кола апостолів ще одного юдея, окрім Юди Іскаріота. Подібним чином Тадея спробували замінити на «Юду-не-Іскаріота» (Лк 6.16, Ів 14.22). Що стосується «сина Галфея», то ним був Яків. По батькові вказувалося лише тоді, коли було двоє апостолів з тим самим іменем, тому маємо Якова сина Заведея і Якова сина Галфея. Є ще Симон на прізвисько Кананій – для того, щоб точно відрізнити його від Симона-Петра. Якби справді був Леві, то йому не треба було б вказувати «син Галфея», оскільки про інших Леві в апостольському гурті не згадується.

Замість «Зелот» має бути «Кананій» (Мт 10.4, Мк 3.18), тобто «той, хто походить з Кани» (Кани Галілейської). Можливо, фальсифікатор замінив слово «Кананій» на гелленське «Зелот» (ревнитель) на основі того, що останньому відповідає єврейське «каніа» (ревність), близьке за звучанням до «Кана» (ТБ, с. 624). Пізніше цю підміну використовували у спекуляціях, згідно з якими Симон Кананій нібито належав до юдейської партії зелотів, яких Йосиф Флавій називає «розбійниками». Як уточнює ТБ, «це були не прості розбійники, а месники, які шляхом війн і грабежів мстили своїм політичним ворогам» (ТБ, с. 624). Пояснимо, що зелотами («ревнителями») називали тих юдеїв, які з часів Маккавеїв у 1–2 ст. до н. е. і до падіння фортеці Массада у 73 р. н. е. були сповнені фанатичного юдейського шовінізму. Вони чинили жорстокості як проти римлян, так і всіх, хто симпатизував гелленізму, зокрема проти галілеян і самарян . Неможливо повірити, що Ісусовим апостолом був юдейський фанатик.

«Юда, син Якова» – це ще одне спотворення імені апостола з метою показати, наче окрім «поганого єврея Юди» був ще й «добрий єврей Юда», і заплутати ситуацію. Спочатку в цьому місці було ім’я Тадей (Мт 10.3, Мк 3.18)" [І. Каганець "Пшениця без куколю", 2006].