Наскільки міцна влада Москви над Далеким Сходом? Задавшись цим питанням, американський журналіст-фрілансер Джошуа Кучера проїхався регіоном. В Іркутську він поспілкувався з борцями за незалежність Сибіру, а в Благовіщенську вивчав взаємовідносини росіян з китайцями.
«В Сибіру є ліс і корисні копалини, але населення дуже малочисельне», – такий один із висновків Кучери в статті, опублікованій мережевим журналом Slate. Тому економічне і політичне майбутнє регіону в довгостроковій перспективі вкрите туманом. Зрозуміло лише, що перетворення Сибіру в незалежну державу малоймовірне.
В Іркутську Кучера взяв інтерв’ю в Міхаіла Кулєхова, лідера організації, котра спочатку називалась «Визвольна армія Сибіру». В ФСБ у Кулєхова поцікавились, чи має намір його організація вести озброєну боротьбу, і після заперечної відповіді наполегливо порекомендували змінити назву. Тепер це «Загальнонаціональна альтернатива Сибіру», повідомляє автор. Борці за незалежність відбулися доганою, оскільки в організації всього три десятки членів, за підрахунками Кулєхова.
«Всупереч репутації, котру має Сибір в наших очах, більша частина великих міст, де я побував, виглядає досить симпатично – особливо Іркутськ, де будівлі вишукані, а атмосфера характерна для університетського міста, повного книжників», – пише Кучера. За його спостереженнями, сибіряки вважають себе розумнішими і красивішими за інших співвітчизників, пояснюючи, що сюди висилали російську еліту. Однак з розпадом СРСР почався масовий вихід у західну частину країни, і скорочення населення ставить під питання претензії Москви на Сибір і, відповідно, авторитет Росії на світовій арені, відзначає автор.
Сибіру необхідна незалежність, оскільки цей регіон унікальний в географічному, економічному і культурному плані, стверджує Кулєхов. Сибір більше торгує з Азією, аніж з європейською частиною Росії, а прибутки від торгівлі природними багатствами осідають в Москві. У сибіряків є і свій національний характер, вважає Кулєхов: «Ми нікому не довіряємо, з нами складно домовитись, ми все робимо так, як хочеться нам».
Однак, на думку Кучери, сьогодні Росія рухається, навпаки, до централізації: наприклад, губернатори призначаються президентом. «Ідея, що далека Москва править Сибіром деспотично, майже не рахуючись із очікуваннями місцевих жителів, стала лейтмотивом моєї мандрівки», – відзначає він. «Будь-який регіон – колонія Москви», – відзначив в інтерв’ю іркутський політолог Міхаіл Рожанскій. Сибіряки мріють про незалежність, аби не почуватися мешканцями глушини, говорить він.
Не називайте їх містами-супутниками – рекомендує в другій частині статті Кучера, маючи на увазі російський Благовіщенськ і китайський Хейхе, розташовані один навпроти одного на берегах Амура.
Ночами центр Хейхе сяє вогнями, ніби Лас-Вегас, і в росіян ця картина викликає змішані почуття – і захоплення, і бажання знайти недолік. «Це потьомкінське село», – зауважив росіянин Міхаіл Кухаренко, директор Інституту Конфуція – культурного центру, котрий китайський уряд утримує в Благовіщенську.
Російські туристи і торговці-човники постійно відвідують Хейхе, де гостро відчувається демографічний дисбаланс: на російському Далекому Сході живе всього 6 млн. людей, а в трьох провінціях на північному сході Китаю – близько 110 млн. На додачу Примор’я багате на сировину, котрої потребує китайська економіка.
Чому росіян-сибіряків тягне до Китаю? – запитує Кучера в третій частині статті. «Я їхав на російський Далекий Схід з уявленням, що російсько-китайський кордон – все рівно що американо-мексиканський: бідняки з більш смаглявим кольором шкіри пробираються на північ, де простіше з працевлаштуванням, і нервують білих», – пише він.
Як виявив Кучера, малоімущі китайські мігранти дійсно згодні на більш низьку зарплату, ніж росіяни. Але на вулицях Благовіщенська дуже мало китайців – хіба що купки туристів з фотоапаратами, ділиться автор. Зате численні освічені росіяни працюють в Китаї, а росіянки виходять заміж за китайців, вважаючи їх більш забезпеченими і запопадливими, ніж російські чоловіки. У студентів Амурського університету в Благовіщенську китайська мова популярніша, ніж англійська, а навчання німецької і французької повністю сходить нанівець за непотрібністю.
«Китай – доля Сибіру, від подій в Китаї у всьому залежить наше теперішнє, та й майбутнє. Інтеграція і співробітництво Росії і Китаю – єдиний можливий для нас шлях», – сказав в інтерв’ю американському журналісту Віктор Дятлов, професор Іркутського університету. Однак насправді долею Сибіру розпоряджається Москва, а для неї сибіряки – лише інструмент освоєння природних багатств, нарікав Дятлов. Багато хто скаржиться, що Москва ставиться до Далекого Сходу як до джерела прибуткового експорту і мало піклується про добробут місцевих мешканців, відзначив автор. Так, в Благовіщенську незадоволені тим, що електроенергія Бурейської ГЕС постачається до Китаю за більш низькими тарифами, ніж для росіян.
До намірів Китаю в Благовіщенську також ставляться сторожко. «Тут поширена чутка, що в Хейхе, в секретному музеї лише для китайських туристів виставлені карти, де російський Далекий Схід включений до складу Китаю», – пише автор.
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
«Сибіру необхідна незалежність, так як цей регіон унікальний в географічному, економічному і культурному плані»
Світ:
20100210014205.jpg
Наскільки міцна влада Москви над Далеким Сходом? Задавшись цим питанням, американський журналіст-фрілансер Джошуа Кучера проїхався регіоном. В Іркутську він поспілкувався з борцями за незалежність Сибіру, а в Благовіщенську вивчав взаємовідносини росіян з китайцями.
«В Сибіру є ліс і корисні копалини, але населення дуже малочисельне», – такий один із висновків Кучери в статті, опублікованій мережевим журналом Slate. Тому економічне і політичне майбутнє регіону в довгостроковій перспективі вкрите туманом. Зрозуміло лише, що перетворення Сибіру в незалежну державу малоймовірне.
В Іркутську Кучера взяв інтерв’ю в Міхаіла Кулєхова, лідера організації, котра спочатку називалась «Визвольна армія Сибіру». В ФСБ у Кулєхова поцікавились, чи має намір його організація вести озброєну боротьбу, і після заперечної відповіді наполегливо порекомендували змінити назву. Тепер це «Загальнонаціональна альтернатива Сибіру», повідомляє автор. Борці за незалежність відбулися доганою, оскільки в організації всього три десятки членів, за підрахунками Кулєхова.
«Всупереч репутації, котру має Сибір в наших очах, більша частина великих міст, де я побував, виглядає досить симпатично – особливо Іркутськ, де будівлі вишукані, а атмосфера характерна для університетського міста, повного книжників», – пише Кучера. За його спостереженнями, сибіряки вважають себе розумнішими і красивішими за інших співвітчизників, пояснюючи, що сюди висилали російську еліту. Однак з розпадом СРСР почався масовий вихід у західну частину країни, і скорочення населення ставить під питання претензії Москви на Сибір і, відповідно, авторитет Росії на світовій арені, відзначає автор.
Сибіру необхідна незалежність, оскільки цей регіон унікальний в географічному, економічному і культурному плані, стверджує Кулєхов. Сибір більше торгує з Азією, аніж з європейською частиною Росії, а прибутки від торгівлі природними багатствами осідають в Москві. У сибіряків є і свій національний характер, вважає Кулєхов: «Ми нікому не довіряємо, з нами складно домовитись, ми все робимо так, як хочеться нам».
Однак, на думку Кучери, сьогодні Росія рухається, навпаки, до централізації: наприклад, губернатори призначаються президентом. «Ідея, що далека Москва править Сибіром деспотично, майже не рахуючись із очікуваннями місцевих жителів, стала лейтмотивом моєї мандрівки», – відзначає він. «Будь-який регіон – колонія Москви», – відзначив в інтерв’ю іркутський політолог Міхаіл Рожанскій. Сибіряки мріють про незалежність, аби не почуватися мешканцями глушини, говорить він.
Не називайте їх містами-супутниками – рекомендує в другій частині статті Кучера, маючи на увазі російський Благовіщенськ і китайський Хейхе, розташовані один навпроти одного на берегах Амура.
Ночами центр Хейхе сяє вогнями, ніби Лас-Вегас, і в росіян ця картина викликає змішані почуття – і захоплення, і бажання знайти недолік. «Це потьомкінське село», – зауважив росіянин Міхаіл Кухаренко, директор Інституту Конфуція – культурного центру, котрий китайський уряд утримує в Благовіщенську.
Російські туристи і торговці-човники постійно відвідують Хейхе, де гостро відчувається демографічний дисбаланс: на російському Далекому Сході живе всього 6 млн. людей, а в трьох провінціях на північному сході Китаю – близько 110 млн. На додачу Примор’я багате на сировину, котрої потребує китайська економіка.
Чому росіян-сибіряків тягне до Китаю? – запитує Кучера в третій частині статті. «Я їхав на російський Далекий Схід з уявленням, що російсько-китайський кордон – все рівно що американо-мексиканський: бідняки з більш смаглявим кольором шкіри пробираються на північ, де простіше з працевлаштуванням, і нервують білих», – пише він.
Як виявив Кучера, малоімущі китайські мігранти дійсно згодні на більш низьку зарплату, ніж росіяни. Але на вулицях Благовіщенська дуже мало китайців – хіба що купки туристів з фотоапаратами, ділиться автор. Зате численні освічені росіяни працюють в Китаї, а росіянки виходять заміж за китайців, вважаючи їх більш забезпеченими і запопадливими, ніж російські чоловіки. У студентів Амурського університету в Благовіщенську китайська мова популярніша, ніж англійська, а навчання німецької і французької повністю сходить нанівець за непотрібністю.
«Китай – доля Сибіру, від подій в Китаї у всьому залежить наше теперішнє, та й майбутнє. Інтеграція і співробітництво Росії і Китаю – єдиний можливий для нас шлях», – сказав в інтерв’ю американському журналісту Віктор Дятлов, професор Іркутського університету. Однак насправді долею Сибіру розпоряджається Москва, а для неї сибіряки – лише інструмент освоєння природних багатств, нарікав Дятлов. Багато хто скаржиться, що Москва ставиться до Далекого Сходу як до джерела прибуткового експорту і мало піклується про добробут місцевих мешканців, відзначив автор. Так, в Благовіщенську незадоволені тим, що електроенергія Бурейської ГЕС постачається до Китаю за більш низькими тарифами, ніж для росіян.
До намірів Китаю в Благовіщенську також ставляться сторожко. «Тут поширена чутка, що в Хейхе, в секретному музеї лише для китайських туристів виставлені карти, де російський Далекий Схід включений до складу Китаю», – пише автор.
Відділ публікацій ІА «Новости Факты Анализ»
Переклад здійснено сайтом «Стопком». Джерело:
"Новости Факты Анализ"
В тему:
Росія віддала Китаю частину своєї території
Подвійний стандарт “героїчної оборони”
Китайці оголошують територію Росії своєю землею
У Китаї створена держкомпанія, яка скуповуватиме землі в Росії
Окупація Росії Китаєм: факти і припущення
Етнополітична карта світу 21 століття
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля