Чому у світі так стрімко зростає рівень майнової нерівності і жменька найбагатших отримує дедалі більше благ? Одна з причин криється у взаємній залежності інновацій та світових ринків. Талановитий бізнесмен здатен вичавити з революційної технології мільярди доларів. І це не дивно, адже його захищає закон, на нього працює властивий глобальній економіці принцип «переможець отримує все».
Але за кадром залишається ще один аспект: приватним підприємцям концентрувати багатство у своїх руках допомагають державні гроші.
Економіст Дені Родрік зауважив цікавий факт: у Сполучених Штатах базові інвестиції в розвиток нових технологій значною мірою оплачує держава. Фінансування може бути прямим і опосередкованим. У першому разі гроші виділяють держоргани, як-от Міністерство оборони чи Національний інститут здоров'я. У другому – йдеться про податкові пільги або субсидії лабораторіям і дослідницьким центрам.
Якщо дослідження заходять у глухий кут (а таке буває часто-густо), то витрат зазнає держава. Якщо ж вони приносять плоди, то картина найчастіше зовсім інша. Варто довести нову технологію до розуму, і приватні підприємці за допомогою венчурного капіталу адаптують її для потреб глобального ринку. Вони встановлюють тимчасову або довгострокову монополію й отримують величезний зиск. А держава, яка несла на собі серйозний тягар витрат, задовольняється мінімальною (а то й нульовою) віддачею.
Безперечно, приватні підприємці з їхнім творчим підходом, знанням ринків та управлінськими навичками відіграють у впровадженні нових технологій дуже важливу роль. Суспільство отримує користь від інновацій у вигляді зниження цін, підвищення якості продуктів і поліпшення їхніх споживчих властивостей. Але не можна забувати і про роль держави в успіху таких інновацій. ОЕСР і Eurostat підрахували, що 2012 року на уряд США припадало 31% загальних витрат на НДДКР. І це тільки в прямих витратах. Завдяки державним інвестиціям жменьці приватних гравців дістаються величезні прибутки. Так благо концентрується в руках обраних.
Є декілька способів змінити цю систему. Родрік пропонує створювати держфонди венчурних інвестицій – суверенні фонди добробуту. Вони отримуватимуть частку в прибутках від технологій, створених державним коштом. Інший спосіб – за допомогою податків урізати доходи приватних компаній від розробок, які фінансує держава. Обидва способи можуть призвести до труднощів. Суверенні фонди добробуту потрібно захистити від впливу політичних партій. А для цього, можливо, таким фондам варто надавати тільки акції, які не голосують. Підвищення податкового навантаження на вигодонабувачів – теж непросте завдання: буває важко виразити цифрами співвідношення між революційним відкриттям і доходом, яке воно дає.
Є й інші підходи. Можна посилити патентне законодавство чи встановити державний контроль за цінами для монопольних галузей, наприклад фармацевтичної. Таким шляхом уже пішли декілька країн.
Щоб залучити талановитих підприємців, надвисока дохідність не потрібна. Норма прибутку близько 50% протягом кількох років – прийнятна винагорода за особливо цінні підприємницькі навички. А поки що держава просто дарує небагатьом обраним значно вищі прибутки.
Проблему не можна недооцінювати. Ідеться про величезні суми, і вони йдуть на формування прошарку нової аристократії. Ці люди витрачатимуть великі гроші на фінансування передвиборчих кампаній, щоб закріпити свої привілеї (так уже відбувається в США). Наслідки для довгострокової економічної ефективності та демократії можуть бути дуже болючими. Цю проблему непросто розв’язати, але шукати вихід потрібно обов'язково.
Лебідь – це справжня назва державного герба України. Найважливіше, що це символ ельфійської трансформації. Символ-магніт. Магічний символ української ультранації!
Технології нерівності: держава оплачує збагачення прошарку обраних
Світ:
Чому у світі так стрімко зростає рівень майнової нерівності і жменька найбагатших отримує дедалі більше благ? Одна з причин криється у взаємній залежності інновацій та світових ринків. Талановитий бізнесмен здатен вичавити з революційної технології мільярди доларів. І це не дивно, адже його захищає закон, на нього працює властивий глобальній економіці принцип «переможець отримує все».
15040401r.jpg
Але за кадром залишається ще один аспект: приватним підприємцям концентрувати багатство у своїх руках допомагають державні гроші.
Економіст Дені Родрік зауважив цікавий факт: у Сполучених Штатах базові інвестиції в розвиток нових технологій значною мірою оплачує держава. Фінансування може бути прямим і опосередкованим. У першому разі гроші виділяють держоргани, як-от Міністерство оборони чи Національний інститут здоров'я. У другому – йдеться про податкові пільги або субсидії лабораторіям і дослідницьким центрам.
Якщо дослідження заходять у глухий кут (а таке буває часто-густо), то витрат зазнає держава. Якщо ж вони приносять плоди, то картина найчастіше зовсім інша. Варто довести нову технологію до розуму, і приватні підприємці за допомогою венчурного капіталу адаптують її для потреб глобального ринку. Вони встановлюють тимчасову або довгострокову монополію й отримують величезний зиск. А держава, яка несла на собі серйозний тягар витрат, задовольняється мінімальною (а то й нульовою) віддачею.
Безперечно, приватні підприємці з їхнім творчим підходом, знанням ринків та управлінськими навичками відіграють у впровадженні нових технологій дуже важливу роль. Суспільство отримує користь від інновацій у вигляді зниження цін, підвищення якості продуктів і поліпшення їхніх споживчих властивостей. Але не можна забувати і про роль держави в успіху таких інновацій. ОЕСР і Eurostat підрахували, що 2012 року на уряд США припадало 31% загальних витрат на НДДКР. І це тільки в прямих витратах. Завдяки державним інвестиціям жменьці приватних гравців дістаються величезні прибутки. Так благо концентрується в руках обраних.
Є декілька способів змінити цю систему. Родрік пропонує створювати держфонди венчурних інвестицій – суверенні фонди добробуту. Вони отримуватимуть частку в прибутках від технологій, створених державним коштом. Інший спосіб – за допомогою податків урізати доходи приватних компаній від розробок, які фінансує держава. Обидва способи можуть призвести до труднощів. Суверенні фонди добробуту потрібно захистити від впливу політичних партій. А для цього, можливо, таким фондам варто надавати тільки акції, які не голосують. Підвищення податкового навантаження на вигодонабувачів – теж непросте завдання: буває важко виразити цифрами співвідношення між революційним відкриттям і доходом, яке воно дає.
Є й інші підходи. Можна посилити патентне законодавство чи встановити державний контроль за цінами для монопольних галузей, наприклад фармацевтичної. Таким шляхом уже пішли декілька країн.
Щоб залучити талановитих підприємців, надвисока дохідність не потрібна. Норма прибутку близько 50% протягом кількох років – прийнятна винагорода за особливо цінні підприємницькі навички. А поки що держава просто дарує небагатьом обраним значно вищі прибутки.
Проблему не можна недооцінювати. Ідеться про величезні суми, і вони йдуть на формування прошарку нової аристократії. Ці люди витрачатимуть великі гроші на фінансування передвиборчих кампаній, щоб закріпити свої привілеї (так уже відбувається в США). Наслідки для довгострокової економічної ефективності та демократії можуть бути дуже болючими. Цю проблему непросто розв’язати, але шукати вихід потрібно обов'язково.
Зверніть увагу
Ельфи Ісуса Хреста та їх символіка на гербі української ультранації (аудіо)