"Три кити, на яких трималася наша модель економіки, виявилися паперовими і згоріли у полум'ї війни" – економіст Олексій Кущ

Три умовні кити, на яких трималася ця модель, – це експорт сировини, переважно аграрної, IT-сектор і трансферти трудових мігрантів – фактично експорт трудових ресурсів. Ми бачимо, що всі ці три кити виявилися паперовими й згоріли у полум'ї війни. Тобто загалом система колапсувала, заявив у своєму інтерв'ю TrueUA економіст та фінансовий аналітик Олексій Кущ.

Кількість спеціалістів IT-сектору скоротилась на 20% за останньою статистикою і продовжуватиме скорочуватись. IT-сектор, як і фінансовий, любить тишу, розвинену інфраструктуру і низькі ризики країни перебування. Тому, наприклад, багато західних компаній відмовляються укладати з ІТ-компаніями в Україні відповідні підрядні договори. І ця проблема буде збільшуватись.

Ще до війни наш ІТ-сектор оцінювали потенційно у 200-250 тисяч фахівців, до 300 тисяч максимум з потенціалом експорту 10 мільярдів доларів. Це досить низький потенціал, Україна завжди була у четвертій-п'ятій десятці світових рейтингів IT-сектору, десь між Марокко і Тунісом. Ми ніколи не могли змагатись з такими гігантами, як Індія, наприклад, де, умовно, в одному Мумбаї більше програмістів, ніж у нас в цілому по країні.

І ще треба згадати про деградацію системи освіти. Два роки пандемії й два роки війни зробили свою чорну справу. А далі низька народжуваність не дасть формуватись великій кількості населення. За статистикою, 10% людей мають математичні здібності, тобто кількість населення в цьому плані важлива, як і система освіти. Крім того, наш ІТ-сектор базувався на кількох інститутах кібернетики й політехніках у Львові, Києві, Харківських вишах, які залишились після Радянського Союзу. За часів незалежної України, на жаль, не було побудовано жодного сучасного професійного технічного університету. Тому в цьому плані ми бачимо певну кризу, галузь буде скорочуватись – це об'єктивні обставини.

Так само буде скорочуватися й аграрна сировинна галузь. Тут і транспортні, логістичні проблеми, і проблема з чорноморськими портами – а це все надовго і може загостритись в будь-який час. Це – величезні ризики. Тут і втрачені території, і знищення Каховської ГЕС, і, як наслідок, криза з водозабезпеченням південних територій, і багато інших причин – зокрема, втрата зовнішніх ринків збуту. Бо, як бачимо, в Європі наше зерно не потрібне, а з китайського ринку нас буде поступово витісняти Росія, яка стає одним з найбільших гравців на світовому ринку зерна.

Нам необхідно переходити від експорту великих обсягів сировини до експорту великих обсягів доданої вартості переробленого продукту. Ми бачимо, що, наприклад, у 2021 році у нас був рекорд 85 мільйонів тонн зернових. Зараз, на 2024 рік, це – 60 мільйонів тонн, тобто на 20-25% падіння. А от олійні культури як збирали 22 мільйони тонн, так і збирають, що свідчить про те, що там, де є внутрішня переробка, виробництво сировини фактично не зменшується. Тому що є ті самі масло-екстракційні заводи, МЕЗи, які переробляють насіння соняшника в соняшникову олію.

А от внутрішньої переробки зернових нема. Передусім переробки кукурудзи. Хоча Україна могла б бути світовим лідером з виробництва біоетанолу, біопалива, рослинного білка й інших видів товарів.

Трудові мігранти. Трансферти трудових мігрантів у 2024 році будуть менш як 10 мільярдів доларів. А до війни було 15 мільярдів. Тому що базова стратегія змінилась. Раніше люди їхали, заробляли за кордоном і вкладали гроші в Україну – нерухомість, бізнес, утримання сімей. Зараз виїжджають, роблять документи на проживання, беруть іпотеку і перевозять сім'ї в Європу, Канаду, США, Британію, інші країни.

Тому тиражування цієї стратегії, "зерно плюс мізки" – це фактично продовження руху за тупиковою гілкою економічної еволюції. І, на жаль, рух цією тупиковою гілкою в Україні продовжується на рівні уряду.

Олексій Кущ вважає, що Україні треба переходити від галузевої системи управління економіки до кластерної, тому що кластер – це поєднання декількох галузей, а іноді й кількох секторів економіки. Це не просто географічне утворення, прив'язане до якоїсь області. Це передусім внутрішня конкуренція, унікальна технологічна, інноваційна складова. Поєднання наукового, освітнього і виробничого потенціалу плюс ресурс.

Економіст каже, що нам треба шукати способи організації бізнесу на територіях, де є певні ризики, він – проти нинішнього підходу до релокації на теперішній момент. Він навіть закликав надати таким регіонам статус областей із ризикованим веденням бізнесу. Це, наприклад, Чернігівська, Сумська, Харківська, Запорізька, Херсонська, Одеська області. І надавати там певні пільги – податкові, передусім на працю, державні гарантії роботи, гарантії закупівель у місцевих підприємств. Бо якщо в цих областях буде економічна пустка, то за нею виникне пустка соціальна.

Якщо не буде, де працювати, то люди будуть їхати за бізнесом. Чому в Ізраїлі, наприклад, завжди починали будувати поселення на територіях, які вони намагалися контролювати? Тому що, якщо нема поселення, то території втрачаються. Вони не інтегруються в країну, в економіку. Тому тільки збереження населення на територіях є запорукою того, що ці території будуть інтегровані в живе тіло економіки та країни й будуть зберігатися.