У розвідці потрібні не бюрократи, а хлопці з талантом підприємців - директор ЦРУ Білл Кейсі

«Є речі важливіші за мир»

Рональд Рейган

«Є речі й гірші, ніж війна»

Каспар Уайнбергер

Зробимо побіжний перегляд того, як це відбувалося.

У війні перемагає навіжений і непередбачуваний: «Перемога або смерть» - так колись воювали козаки-характерники. Раціональна поведінка на війні властива боягузу: краще якесь життя, ніж загибель заради якоїсь там високої, ідеальної мети.

Коли на тебе йде ворог, який хоче тебе знищити найгірший вибір – скиглення кота Леопольда: «Хлопці, давайте жити дружно…»

Початок вісімдесятих – якимось чином швиденько зникли довговолосі миршаві хіпі. Волосся обстрижене, замість обвислого лахміття молодь одягається в джинси в обтяжку, короткі обклепані металевими шипами шкіряні куртки, клепані браслети, кросівки. Рок стає агресивно металевим.

Тепер рокери співають не про кохання, а про побитих ворогів та важкі мечі. Ця музика має надихати американців, перш за все молодь, на знищення імперії зла. На екрани виходять «Зоряні війни», де з’являється образ Імперії зла на чолі з Дарт Вейдером та безліччю його бойових машин.

«Зоряні війни» мобілізували Америку, в них палала несамовита віра в перемогу над темними силами. Музика робилася жорсткішою й жорсткішою, лунали бойові марші: «Ексепт», «Айрон Мейден», «Менуор», Роні Джеймс Діо та «Грейвдиггер», «AC/DC» і «Моторхед».

«Хай перебуває з нами сила!» – це напучення стало живою водою для Америки.

Так без партії та комсомолу тільки кіном, музикою та новою модою американське суспільство змобілізувало себе на боротьбу з імперією зла.

Майже відразу після обрання Рональд Рейган створює спеціальний, не передбачений конституцією та законодавством, орган влади – Групу планування заходів національної безпеки (National Security Planning Group, NSPG). Щось на зразок Ставки верховного головнокомандування. У NSPG увійшли сам Рейган, його віце-президент, керівник Держдепартаменту, керівник Пентагону, радник з національної безпеки та директор Центрального розвідувального управління (ЦРУ). То була така собі надзвичайна комісія, яка діяла поза офіційними державними органами.

Першими членами групи при Рейгані стали віце-президент Джордж Буш-старший, шеф Пентагона Каспар Уайнбергер, керівник Держдепартаменту Олександр Хейг, директор ЦРУ Білл Кейсі та радник Рейгана по національній безпеці Ричард Аллен. Вже 30 січня 1981 року NSPG ухвалила перший план таємних наступальних операцій проти СРСР.

В 1982 році коли Держдепартамент очолив Шульц, а місце Аллена заступив Бейкер NSPG значно активізувала свою діяльність.

Кейсі переломив ситуацію, дав ЦРУ нове життя.

З самого початку новий керівник відкинув геть маячливі уявлення сімдесятих про те, що спецслужби мають бути підпорядковані суспільству та законодавчій владі. Кейсі заявив, що жорстка підзвітність може завадити виконанню важливих задач. Перше, що він зробив – це скоротив штат відділу, який відповідав за зв’язки з громадськістю та інформацію Конгресу США про роботу ЦРУ. Про яку таємну війну можна казати, якщо про усі операції буде знати кожний собака?

Потім Кейсі заходився чистити оперативний відділ ЦРУ, він змінив високоінтелектуальних випускників Гарварда, Прінстона ті Йєля, які були в керівництві й плануванні діяльності ЦРУ. Ці хлопчики понад усе боялися порушити закон. Кейсі ж вважав, що гарний агент лише той, хто не боїться заради успіху справи порушити Закон. Він був переконаний, що в розвідці потрібні не бюрократи, а хлопці з талантом підприємців. Майстри добувати інформацію й розробляти карколомні операції із використанням усіх можливостей.

У цьому Білл Кейсі був вельми подібним Йєну Флемінгу, журналісту й маклеру, одного з організаторів британської розвідки в 1939-1945 рр. Він створив дієву службу спецоперацій в британській розвідці, потім став батьком Джеймса Бонда. Спочатку кадрові військові боялися таємних акцій як вогню. Флемінг, який мав досвід праці в агенції «Рейтер», швидко аналізував тексти, складав короткі й ясні розвідувальні зведення. Саме Флемінг вів перемовини по обміну досвідом з засновником УСС-ЦРУ Донованом. Він порадив американцям створити спецслужбу, відокремлену від ФБР, поза будь-яким політичним контролем. Загальне керівництво над нею повинен взяти президент, якому допомагатиме комітет із трьох осіб, які не є політичними діячами й вільні від інших обов’язків.

До Кейсі про наступні дуже таємні операції знало багато людей, серед яких були радник президента США з нацбезпеки, заступники міністра оборони, заступник держсекретаря з питань політики та його асистенти, голова Об’єднаного комітету начальників штабів.  

Таємниця, яка відомо більше ніж трьом – вже не таємниця.

Кейсі наполіг, щоб контроль за таємними операціями ЦРУ зосередився цілком в руках «ставки головнокомандувача», органа для ведення війни – NSPG. Тобто Кейсі добився головного – таємності. Членів NSPG  не треба було повідомляти в який день буде обговорюватися якась операція. Записи, які робилися під час нарад, залишалися на столах. Виносити їх заборонялася. Операції обговорювали тільки члени NSPG без участі технічного персоналу.

Новий керівник ЦРУ перестав молитися на комп’ютерні моделі сімдесятих років. Тому що там, на його думку, можна потопнути в тисячах фактів, не побачивши суті. Він вважав, що найчастіше очевидні речі найважче довести. Бо у більшості випадків «таємне» лежить на поверхні. А система подачі багатосторінкових рапортів – повільна, обтяжлива й суперечлива.

Кейсі зробив ставку не на нудних аналітиків і бюрократів, а на людей, здатних швидко й точно усвідомлювати суть подій. Своїм найближчим помічником Кейсі зробив журналіста, редактора «Форчун» Герба Мейера. Зв’язками між ЦРУ й Білим Домом став займатися економіст Девід Вігг, який створив цікаву схему відстеження усіх сум твердої валюти, яка потрапляла в руки Москви. А на чолі напівдержавної Національної ради у справах розвідки погодився стати Генрі Роуен, екс-директор «РЕНД-корпорації», одного з найпотужніших «мозкових трестів» США. Який складається не з чиновників, які моляться на начальство, а талановитих незалежних експертів, здатних думати розкуто й розв’язувати проблеми на межі компетенції різних відомств. 

Саме Білл Кейсі, Мейєр та Вігг побачили головну слабкість радянської економіки з початку сімдесятих років минулого сторіччя – виродження правлячої еліти, яка сподівалася на потоки нафто-доларів й перестала розвивати передові галузі виробництва.

Звідси випливав стратегічний висновок: знизити ціни на нафту й газ, зменшити усіма способами приток валюти в СРСР – й отримаєш успіх.

Здавалося б ця слабкість була на поверхні. Однак її багато років не могли побачити лави бюрократів ЦРУ, використовуючи довершену комп’ютерну модель економіки SOVMOD.

По друге, Кейсі розпочав широко використовувати джерела інформації поза ЦРУ, в середовищі ділового світу. Саме банкіри, бізнесмени й підприємці також користуються розвідувальними засобами у своїй роботі, добуваючи важливу інформацію. До того ж великі корпорації мають власні приватні розвідувальні служби, які часто працюють ефективніше державних.

Взагалі розвідка й спецоперації – справа дуже творча й підприємницька, щоб довіряти її кадровим військовим й бюрократам. З’ясувалося, що в розвідці вчені, журналісти, підприємці та адвокати працюють набагато краще!

Дональд Маклахлан писав в книзі «Тайни англійської розвідки»:

«… Певні професії та дослідницький досвід дають людині досвід, який потрібен розвіднику. Більше того, вони створюють у людині таку впевненість в судженнях, яка в офіцера може бути підірвана звичкою постійно підкорятися старшому за званням або посадою. Тому не випадково, що кращими п’ятьма офіцерами розвідки, з якими мені доводилося зустрічатися під час війни, були: юрист, маклер, філософ, історик, і, нарешті, офіцер-моряк, який все життя хотів стати (і якщо б не війна, став би) адвокатом…»

Там же:

«… Підлеглий, який під час війни вважає своїм покликом поправити помилку, допущену високим начальством через необізнаність останнього, може опинитися в поганому становищі. Людині в такому становищі іноді треба вміти погоджуватися із старшим начальником, щоб не пошкодити собі службову кар’єру. Кадрові офіцери із притаманній їм лояльністю та повагою до старших з моральної точки зори потрапляють в трудне становище. Вони можуть виявитися нездатними відстоювати свою точку зору та за будь якої такої спроби суворо наказуватися…»

В квітні 1982 року Кейсі прямим текстом заявив своїм співробітникам те, що думав про радянську систему: «Це мафіозна економіка. Вони крадуть наші технології, необхідні для їхнього виживання. Єдиний шлях, яким вони можуть добути тверду валюту, – експорт нафти за високими цінами… Якщо ми добре розіграємо цю карту, то колос рухне!» В ЦРУ були здивовані: ще ніхто із начальства до того не висловлювався в такому напористому и непримиренному дусі.

Американці вже в вісімдесяті роки поєднали свої загони спецпризначення в єдині Сили спецоперацій (ССО). Досвід В’єтнаму, Афганістану, операцій в Африці та Латинській Америці також вимагав створити єдиний корпус командос. Адже він придатний хоч для великої світової війни, хоч для боротьби з партизанами. Один кулак спецпризначенців, з окремою системою постачання, навчання бійців і командирів, із своїм штабом, що замовляє потрібні види зброї й техніки. Тим більше що в багатьох випадках сотня бійців загону особливого призначення здатна зробити те, що не здатна сухопутна дивізія. Розумні люди ще в сімдесяті роки зрозуміли, що спецпризначенці – зброя війн майбутнього.