На початку 90-х років, йдучи байдарками Ворсклою, ми, кілька сімей, днювали неподалік Бельського городища. І нам пощастило на власні очі побачити археологічні розкопки на його території. Городище важко не помітити. Воно оточене навколо земляним валом, який скіфи збудували>2.5 тис років тому. Це якраз приблизно час походу Дарія, описаного Геродотом. Висота валу (в наші дні) становить 5-10 метрів. Довжина валу по периметру приблизно 46 км. Схема городища розташована в місці, де земляний вал прорізаний автодорогою, і причеплена та схема була до добряче похиленої товстої металевої труби. Ми її підняли і закріпили вертикально, не знаю, чи довго простоїть. Пам'ятний знак на грубенькому бетонному стовпчику поруч був геть збитий якоюсь важкою технікою і притиснутий до землі, тримаючись лише на арматурі. Його ми також випростали.
Слід зауважити, що не до всіх історичних пам'яток в тих краях так недбало (?) відносились тоді. Цікаво, як тепер. 200 метрів нижче по дорозі в зразковому стані утримувався пам'ятник на честь партійних зборів, проведених в цьому районі якимсь партизанським загоном, здається Ковпака.
На обгородженій скіфами території городища тепер розташовані села на пристойній віддалі одне від одного. Розкопки вели в протилежному від ріки кінці городища мешканці літнього табору, студенти та учні з Харкова під керівництвом викладача Харківського університету професора Шрамка. Вражений масштабами мало кому відомого городища, я запитав професора, куди поділася отакенна маса людей, необхідних хоча би тільки для оборони укріпвалу. У відповідь він сказав, що помітних міграцій з тих часів дотепер ні звідкись сюди, ні звідси кудись не було. І тому не треба далеко ходити, щоб побачити нащадків будівників та захисників валу. Для цього достатньо зайти до ближчого села. Змінювалися лише тільки назви держав, люди залишались ті самі.
Вперше оприлюднено в ukr.politics 1 жовтня 1999 року.
Стратегія палінгенезії полягає не в тому, щоб поборювати старий світ, а в тому, щоб використовувати його як ресурс для власного розвитку. Чеснота милосердя дозволяє вчитися у ворогів і...
У скіфів нерозкосі очі
Світ:
07101802s.jpg
Слід зауважити, що не до всіх історичних пам'яток в тих краях так недбало (?) відносились тоді. Цікаво, як тепер. 200 метрів нижче по дорозі в зразковому стані утримувався пам'ятник на честь партійних зборів, проведених в цьому районі якимсь партизанським загоном, здається Ковпака.
На обгородженій скіфами території городища тепер розташовані села на пристойній віддалі одне від одного. Розкопки вели в протилежному від ріки кінці городища мешканці літнього табору, студенти та учні з Харкова під керівництвом викладача Харківського університету професора Шрамка. Вражений масштабами мало кому відомого городища, я запитав професора, куди поділася отакенна маса людей, необхідних хоча би тільки для оборони укріпвалу. У відповідь він сказав, що помітних міграцій з тих часів дотепер ні звідкись сюди, ні звідси кудись не було. І тому не треба далеко ходити, щоб побачити нащадків будівників та захисників валу. Для цього достатньо зайти до ближчого села. Змінювалися лише тільки назви держав, люди залишались ті самі.
Вперше оприлюднено в ukr.politics 1 жовтня 1999 року.
Опубліковано також: http://ideya.uazone.net/skify.html
Олександр Франчук
http://www.geocities.com/olexandr
--------------------------------------
В тему:
Олександр ФРАНЧУК: Русскiє i москалi
Інші статті Олександра Франчука
Статті "Народного Оглядача на скіфську тематику:
Від скіфів до українців
Українці: скіфи, сармати, руси
На Тернопільщині знайшли панцир агатирса - важко озброєного скіфського вершника
«Скіфське золото» на сучасному одязі
Зверніть увагу
Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь