А об’єднання українців в Геленджику та місті Горячий Ключ ведуть активну роботу без реєстрации. Українці Чорноморського узбрежежжя Росії просять свою історичну Батьківщину допомогти з освітою. Михайло Горинь – голова Української Всесвітньої Координаційної Ради запевнив, що сприятиме тому, щоб українське Міністерство освіти “заохочувало, ввело пільги” для абітурієнтів з російської діаспори. Як живуть українці Чорноморського узбережжя Кавказу Російської Федерації?

Станиця Лазаревська неподалік від Сочі. Тут живе 8 тисяч українців. Уперше, після п’яти областей Росії, українську делегацію місцеві українці зустрічають у власному приміщенні – або як співають - хаті.

Галина Москвичова, керівник дитячого фольклорного ансамблю “Рушник”:
Наша хата невеличка, лиш коморка і світличка,
але нам в ній веселенько, Україна в ній маленька!

Центр національних культур станиці Лазаревської утворили за принципом такого собі Радянського Союзу. Тут і вірмени свою кімнатку мають, і білоруси, греки, і кубанські козаки. У росіян неприхована радянська ностальгія: “15 республік - 15 сестер!”- і природно, найстарша - Росія. Громадське об’єднання українців Сочі нараховує 170 членів. Даху над головою вони не мають, тому збираються в саду, де дерева Дружби ростуть. Це дерева-прищепи: на одній гілці - і лимон, і апельсин, і мандарин. В уяві сочинців таке дерево-покруч - інтернаціоналізм символізує.

Максим Розумний, член Української Всесвітньої Координаційної Ради:
Мені здається, що один з основних уроків, які Україна і Росія винесли з останніх подій історичних це те, що такі дерева не ростуть, їх можна створити штучно, але насправді залишаються в природі - дуби, клени, яблуні.

У Лазаревському на честь українсько-російської Дружби посадили коречник - камфорне дерево. Пояснили, що калина - символ України - взимку не виживе. Історики зазначають, що після Кавказької війни 1864-го року чорноморське узбережжя заселяли малоземельні і безземельні селяни Російської імперії. Українців, греків і грузинів оселилося тут найбільше. Нині в Сочі - найбільше вірменів, після росіян. Вони три школи вірменські мають і чотири газети. Українці, яких тут понад 22 тисячі, цього, схоже, й не прагнуть. Навіть мову рідну вивчати не хочуть.

Віктор Антонюк, голова Українського Культурного Центру в Сочі:
Зрусифікована вся молодь. Батьки не хочуть віддавати дітей в український факультатив, тому їх немає, вони не організовані. А можливіть організувати факультатив є, втім батьки впевнені, що дитина може обійтися без української мови.

Микола Сергієнко, голова Товариства української культури Кубані:
Співають пісню Шевченка: “Чом Ви стали на папері сумними рядками?” Я запитав, що це означає. Мені кажуть: “А єто они стали на паперти”, папір- для них паперть. Вони розуміють на папері, тобто милостиню просять.

“Покуть” - так назвали українці станиці Лазаревська Український культурний центр. Тут звичаї українського народу вивчають, мову не забувають і навіть клас гри на бандурі відкрили. Але, оскільки бандуристів-фахівців тут обмаль, гру на бандурі викладала вчителька з дипломом диригента російських народних інструментів.

Ганна Гніденко, голова громади “Покуть”:
Ми вже кілька років б’ємося від України про навчання, стажування наших працівників. На комерційній основі - нам нереально. Платити 1000 доларів за одну людину - це просто нереально. Це основне питання, яке б ми хотіли, щоб Україна допомогла нам вирішити - в навчанні наших спеціалістів в Україні.

Хоч Україна і Росія декларують, що будують свої взаємини на принципах справедливості і рівності, координатор української діаспори Михайло Горинь вважає, що їх не дотримують саме росіяни.

Михайло Горинь, голова Української Всесвітньої Координаційної Ради:
Коли ми говоримо про нормалні стосунки між державами, то нам треба народною приказкою: “Ми – Вам, а Ви – нам”. Дружба не може бути між паном і рабом, між поміщиком і кріпаками. Дружба може бути між двома рівними партнерами.

Бути українцем в Росії - не просто, росіянином в Україні - значно легше: тут тобі і мова російська, і книжка, і театр, і телебачення. У Росії ж самовираження українців зводиться до вареників на столі і гри на бандурі – якщо батьки віддали до недільної школи.