На першому в новому році засіданні Українського клубу обговорювали професійність української політичної журналістики. Сьогодні в Україні більшість газет є шкідливими, а інформація, яка виливається на нас, не є інформативною і конструктиіною.
20 січня Український клуб презентував дві невеличкі книжки, у яких зібрані матеріали деяких круглих столів Українського клубу минулого року, а також надрукована стаття досвіченого журналіста Романа Кухарука “Презерватив для журналіста”.
З його виступу і розпочався круглий стіл “Рівень професійності української політичної журналістики”. Роман Кухарук згадав початок 1990-х, коли створювалися ніби то незалежні газети, проаналізував сьогоднішні українські газети і зазначив, що в Україні досі не створено єдиного реєстру засобів масової інформації – щоб читачі могли знати власника того чи іншого друкованого видання. У нас немає прозорої журналістики, більш того, говорячи про свободу слова, ми насправді маємо свободу джинси, вважає він.
Хто не знає - джинсою журналісти називають замовні матетеріали, які пишуться у вигляді пі-арної статті або хвалебного інтерв’ю. Але що таке політична журналістика? Спільної відповіді на це питання так і не знайшли. Натомість з’явилося ще більше питань.
Роман Кухарук визначив політичних журналістів як таких, що пишуть про політичні події і аналізують їх, а не тільки їх ретранслюють. Він також перелічив основні на його думку проблеми нашої журналістики – це, зокрема, помилки, яких припускаються в усіх телевізійних програмах (і не тільки у мові, але і у фактажі), брак національної свідомості журналістів, відсутність міжнародної журналістики. “Ми дивимося на світ очима Сі-Ен-Ен, ІТАР ТАРС або ОРТ”, – зазначив він.
Голова Громадської Ради України Валентин Халецький вважає, що політичної журналістики у нас немає. При відсутності доктрини розвитку суспільства і концептуального бачення розвитку держави не можна говорити ні про яку політичну журналістику. На його думку, не можна відмежовувати політичну журналістику від суспільної. Фактично, сьогодні політичні журналісти обслуговують тих чи інших політиків, а політики – це люди, які прагнуть влади. Отже політична журналістика – це обслуга влади.
Халецький звернув увагу на нову газету “Новий курс України”. В ній можна прочитати не тільки те, що “обсмоктується” в усіх газетах, а й те, чого влада і існуючий політикум не хочуть бачити і знати – адже так звана політична еліта живе у своєму паралельному світі і дуже далека від народу. Цікаво, що влада все більше відмежовується від свого народу, вже й церкву собі відкрила окрему – її освятив декілька днів тому Володимир Сабодан, а знаходиться вона прямо в приміщенні комітетів Верховної Ради. Мало того, що “слуги народу” мають окремі лікарні, санаторії, живуть в окремих будинках і мають свої окремі закриті містечка, їм захотілося ще окремої церкви і окремого священника. Але це вже інша історія.
На думку Халецького, сьогодні у нас багато шкідливих газет, які пишуть про жахливі речі, а з екранів телебачення на нас зкидають суцільний негатив. З цим погодилися всі учасники дискусії. Експерт Українського клубу Валерія Богуславська, зокрема, зазначила, що інформація, яка виливається на нас, не є інформативною і конструктиіною. Вона навела приклади кричущої непрфесійності деяких журналістів, коли їхній загальний і освітній рівень такий, що вони у своїх статтях припускаються грубих помилок. Більш того, газета, що їх друкує, не хоче робити спростування цих помилок у своїх наступних випусках. Йшлося про газету “Україна молода”.
Журналіст Олександр Піддубний, який вісім років працював у тележурналістиці, із сумом констатував, що зараз молоді журналісти настільки неосвічені, що навіть українську мову погано знають. Він не хоче роз’єднувати політичну журналістику від журналістики взагалі. На його думку, система сьогодні побудована таким чином, що не можна взагалі говорити про професіоналізм політичної журналістики.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Українська політична журналістика: професіонали чи обслуга влади?
Світ:
08012101r.jpg
З його виступу і розпочався круглий стіл “Рівень професійності української політичної журналістики”. Роман Кухарук згадав початок 1990-х, коли створювалися ніби то незалежні газети, проаналізував сьогоднішні українські газети і зазначив, що в Україні досі не створено єдиного реєстру засобів масової інформації – щоб читачі могли знати власника того чи іншого друкованого видання. У нас немає прозорої журналістики, більш того, говорячи про свободу слова, ми насправді маємо свободу джинси, вважає він.
Хто не знає - джинсою журналісти називають замовні матетеріали, які пишуться у вигляді пі-арної статті або хвалебного інтерв’ю. Але що таке політична журналістика? Спільної відповіді на це питання так і не знайшли. Натомість з’явилося ще більше питань.
Роман Кухарук визначив політичних журналістів як таких, що пишуть про політичні події і аналізують їх, а не тільки їх ретранслюють. Він також перелічив основні на його думку проблеми нашої журналістики – це, зокрема, помилки, яких припускаються в усіх телевізійних програмах (і не тільки у мові, але і у фактажі), брак національної свідомості журналістів, відсутність міжнародної журналістики. “Ми дивимося на світ очима Сі-Ен-Ен, ІТАР ТАРС або ОРТ”, – зазначив він.
Голова Громадської Ради України Валентин Халецький вважає, що політичної журналістики у нас немає. При відсутності доктрини розвитку суспільства і концептуального бачення розвитку держави не можна говорити ні про яку політичну журналістику. На його думку, не можна відмежовувати політичну журналістику від суспільної. Фактично, сьогодні політичні журналісти обслуговують тих чи інших політиків, а політики – це люди, які прагнуть влади. Отже політична журналістика – це обслуга влади.
Халецький звернув увагу на нову газету “Новий курс України”. В ній можна прочитати не тільки те, що “обсмоктується” в усіх газетах, а й те, чого влада і існуючий політикум не хочуть бачити і знати – адже так звана політична еліта живе у своєму паралельному світі і дуже далека від народу. Цікаво, що влада все більше відмежовується від свого народу, вже й церкву собі відкрила окрему – її освятив декілька днів тому Володимир Сабодан, а знаходиться вона прямо в приміщенні комітетів Верховної Ради. Мало того, що “слуги народу” мають окремі лікарні, санаторії, живуть в окремих будинках і мають свої окремі закриті містечка, їм захотілося ще окремої церкви і окремого священника. Але це вже інша історія.
На думку Халецького, сьогодні у нас багато шкідливих газет, які пишуть про жахливі речі, а з екранів телебачення на нас зкидають суцільний негатив. З цим погодилися всі учасники дискусії. Експерт Українського клубу Валерія Богуславська, зокрема, зазначила, що інформація, яка виливається на нас, не є інформативною і конструктиіною. Вона навела приклади кричущої непрфесійності деяких журналістів, коли їхній загальний і освітній рівень такий, що вони у своїх статтях припускаються грубих помилок. Більш того, газета, що їх друкує, не хоче робити спростування цих помилок у своїх наступних випусках. Йшлося про газету “Україна молода”.
Журналіст Олександр Піддубний, який вісім років працював у тележурналістиці, із сумом констатував, що зараз молоді журналісти настільки неосвічені, що навіть українську мову погано знають. Він не хоче роз’єднувати політичну журналістику від журналістики взагалі. На його думку, система сьогодні побудована таким чином, що не можна взагалі говорити про професіоналізм політичної журналістики.
Чи є в Україні праві сили?
Громадськість відсторонено від Конституційного процесу. Потрібна Конституційна Асамблея
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков