Від початку 2021 року лише в Києві скоїли самогубство більше підлітків, ніж за весь минулий рік

Дитячий психіатр, глава відділу психічних розладів дітей і підлітків Науково-дослідного інституту психіатрії МОЗ України Ігор Марценковський розповів виданню "ГОРДОН", як "пандемія" коронавірусу вплинула на підлітків, чому зросла кількість спроб суїциду серед школярів, наскільки батьки розуміють, що відбувається з їхніми дітьми.

– Ми, на жаль, не маємо статистики. Можу спиратися тільки на непрямі ознаки, власну практику, результати роботи нашого відділу психічних проблем дітей та підлітків Інституту психіатрії. В останні місяці ми стикаємося з лавиною звернень батьків щодо важких депресій, самоушкоджувальної поведінки, суїцидальних спроб. В одному з реанімаційних відділень за останній місяць кількість дітей тільки зі спробами отруєнь перевищила кількість дітей, які пройшли через відділення за весь минулий рік.

Самоушкоджувальна поведінка – це коли дитина завдає собі поранень, порізів, навіть зазвичай не маючи на меті самогубство. Найчастіше вони завдають їх у таких місцях, які можна приховати від батьків: живіт, руки, ноги. Сюди ж належать спроби вживання різних препаратів і субстанцій. Іноді це відбувається з метою шантажу, у спробі змінити ставлення оточення або батьків, іноді з метою пережити біль і позбутися нестерпних думок і переживань.

Важливо пам'ятати, що у дітей грань між бажанням померти та бажанням позбутися напруги й душевного болю через переживання фізичного болю, між шантажем і бажанням вчинити суїцид може бути досить умовною й хиткою. Іноді дитина, не плануючи смерть, заподіює собі такі суттєві ушкодження, що гине. Ми також бачимо велику кількість випадків вживання наркотичних речовин. Часто це виявляється під час обстеження дитини з порушеннями настрою.

Останнім часом була ціла серія звернень, де вживання наркотиків стало несподіваним для батьків фактом, виявленим під час медичного обстеження. Наприклад, підліток вживав великі дози препарату, що містить барбітурати. Звідки взяв? У бабусі. Препарат поліпшував сон, зменшував переживання болю, і тато, не усвідомлюючи, що йдеться про наркотики, забезпечував "лікарським засобом" дівчинку і бабусю. Коли ми дізналися про дози, які вживала дитина, це викликало щире здивування, а батько навіть не припускав, що це наркотик. Кілька років тому вже була спроба ввести жорсткий контроль за обігом таких препаратів. Але потім почалася кампанія на захист бабусь, які можуть залишитися без ліків, і ініціативу згорнули. Препарати, як і раніше, у вільному обігу. Їх вживають літні люди, імовірно, якась частина з них уже має симптоми залежності. І, як бачимо, іноді такі засоби потрапляють до підлітків.

– Є й кількісні, і якісні зміни. Відбулося стрімке зростання депресій, тривожних розладів, випадків самоушкоджувальної поведінки та суїцидів, чого раніше не було. Точної статистики немає, але можу сказати зі своєї практики, депресій стало більше в рази. 

Батьки, буває, змушені залучатися до організації дистанційних занять дітей і можуть звернути увагу, що дітям важко сконцентруватися, вони погано засвоюють матеріал. Така поведінка раніше викликала б занепокоєння, але вона перестала бути незвичною для епохи пандемії. Під час карантину в сім'ях поняття "пізно" стало розпливчастим. Поширеною є ситуація, коли діти лягають спати о другій-третій годині ночі. Звичайно, їм було важко вставати вранці. Під час локдауну і дистанційного навчання буває важко встежити за харчуванням дитини, непоміченими залишаються порушення апетиту. Тобто багато ознак депресії та навіть самоушкоджувальної поведінки через особливості життя в режимі локдауну часто опинялися поза увагою батьків.

Дивно, але багато звернень до психіатра ініціювали самі діти. Наприклад, одна мама пояснила, що донька попросила знайти лікаря і забезпечити їй консультацію. Мама не змогла чітко пояснити причину звернення до лікаря. Це саме собою свідчить, наскільки в наших сім'ях низький рівень контакту між дітьми й батьками. Багато випадків, коли підліток розповідав про самоушкодження, вживання якихось препаратів, про зґвалтування в кабінеті психіатра, а батьки про це нічого не знали й навіть не підозрювали.

Зараз, в умовах локдауну, багато дітей опинилося в ситуації хронічної травми.