Відбувається тиха революція. Відтік людей з мегаполісів на периферію - світова тенденція

Завідувач кафедри загальної соціології ВШЕ Микита Покровський про міграцію із мегаполісів у провінцію.

Освічені люди, що відбулися в професії, все частіше виїжджають з великих міст, де їх не влаштовує погана екологія, транспортний колапс і шалений темп життя. Нові переселенці, на відміну від колишніх дауншифтерів, не відмовляються від кар’єри і не спалюють соціальних мостів - вони просто вибирають собі те місце, де їм комфортно жити, і працюють на удаленке. Це відбувається в багатьох мегаполісах світу. Москва - не виняток. Про тенденції до постурбанізму «МН» розповідає завкафедрою загальної соціології Вищої школи економіки Микита Покровський.

«Мегаполіс не влаштовує як система»

- Відтік людей з мегаполісу на периферію - світова тенденція. Чи можна її назвати вже досить виразною і в Москві?

- Так, цей процес стає досить очевидним. Москва перебуває зараз у стані, коли ще тривають бурхлива урбанізація, приплив населення, але одночасно починають проявлятися ознаки його відтоку. При цьому мова йде про різні категорії: приїжджають і вкорінюються одні люди, а готуватися до від’їзду починають інші. Це абсолютно нормальний процес: місто - живий організм, який перебуває в стані постійного обміну з навколишнім соціальним середовищем. Тому я в цьому драми не бачу.

Вже зараз приблизно 14-15% жителів Сіднею, Монреалю, Нью -Йорку, Бостону готові покинути ці міста. У Москві, за нашою оцінкою, таких людей (що умовно кажучи сидять на валізах) – близько 5-7% (гадаю, до схожих цифр наближатиметься і Санкт -Петербург).

Про від’їзд з міста замислюються переважно представники так званого креативного класу. Це люди вільних професій (художники, письменники та ін), вчені, люди, що працюють в галузях інформаційних технологій (веб-майстри, веб-дизайнери, працівники засобів масової комунікації, електронної торгівлі тощо). Ми фіксуємо зростаючу зацікавленість цієї категорії москвичів у придбанні власності на далеких периферіях Москви - за 300-600 км від столиці. Будинки там розкуповуються і заселяються саме москвичами - головна непряма ознака міграції з мегаполісу, що вже почалась і є потенційно високою.

- Чому люди хочуть залишити велике місто?

- Причина - незадоволеність проживанням в мегаполісі за багатьма пунктами, неможливість навіть за наявності грошей організувати собі життя високої якості. Це історія не із серії, що у людей немає коштів і вони не знають, де жити і на що - то інша категорія «втікачів». Я ж маю на увазі людей, у яких є гроші, є житло в Москві, але їх не влаштовує мегаполіс як система.

Їх дратує транспортний колапс, коли пересування від місця проживання до місця роботи займає величезний сегмент часу. Не влаштовує скупченість міста, перемішанність тут абсолютно різних верств населення, відсутність культурного мікроклімату в тих зонах, де проживають ці люди, дедалі слабші зв’язки з історією міста та історичною пам’яттю. Місто перетворюється на зону транзиту, хоча й такого, що ростягується на кілька років або навіть десятиліть. У ньому всі немов «тимчасові» і ніхто не постійний. Це створює дискомфорт. Створює його і вулична злочинність, постійне перебування в стані оборони і у підозрі кожного зустрічного в тому, що він може бути джерелом небезпеки. Це серйозно впливає на виховання дітей: дитина у дитячому садку чи школі - це дитина, яку потрібно постійно контролювати, зустрічати, проводжати, охороняти.

Плюс комунікації між людьми - прямі контакти у великому місті утруднені, люди практично позбавлені можливості організовувати навколо себе коло спілкування, воно переходить в інтернет, у фейсбук. Плюс погана екологія. Що б там не говорили, але в Москві дуже низький відсоток паркових зон відпочинку - досить порівняти з тим же Токіо або Ванкувером. Загалом, мегаполіс перестає бути придатним для життя цих людей. Він для людей, які роблять кар’єру. Для тих, хто приїхав з глибинки, і для кого Москва - це нові можливості «зробити себе», а до того ж розважальні клуби і розвинена туріндустрія, можливість поїхати у відпустку на Балі або до Праги на вихідні. Москва зараз - для таких. І для чиновників.

- Однак принаймні останні років сто мегаполіси були точкою тяжіння. З якого моменту їх плюси стали перекриватися мінусами?

- Справа не тільки в тому, що мінуси стали переважувати плюси. Ключове значення має розвиток технологій віддаленої роботи. Віртуальні інфокомунікації зняли питання про те, що ви неодмінно повинні жити десь поруч з роботою. Зараз можна отримувати дохід, працюючи віддалено. Відбувається тиха революція, люди починають задаватися питанням: а навіщо ми тоді живемо в цьому місті? Раніше була відповідь: «Ми тут працюємо, тому що нам потрібні гроші і потрібно реалізовувати себе професійно». А зараз цілий ряд сфер переходить все активніше на віддалений доступ. На Заході це вже і освіта, і навіть найрізноманітніші офіси.

- Якщо дауншіфтерство передбачало відмову від подальшої кар’єри, то тепер прийшла хвиля від’їздів при збереженні соціальних статусів.

- Так. Взагалі перша хвиля тих, хто від’їжджав з Москви, була в 90-х роках. Це були відставні військові, пенсіонери, які не могли впоратися зі зростанням цін. Тоді звичайною формулою було здати квартиру в Москві і на ці гроші жити в селі. І таких людей було доволі багато. Потім були дауншифтери, які кидали все заради життя на природі (у Росії або за кордоном), в екопоселеннях. Тепер прийшла нова хвиля. Поза всяким сумнівом, це нова категорія людей. Вони залишають за собою житло в Москві - вони можуть повернутися. Вони не рвуть зв’язки з містом. Їх переїзд не є спаленням мостів. Крім того, на відміну від дауншифтерів ті, кого ми досліджуємо, не займаються сільським господарством. І не збираються займатися. У них інше джерело доходу.

«У селі Медведево будинки розкуплені професурою»

- Що не влаштовує у великому місті - зрозуміло. А що приваблює в периферії?

- Зони такого розселення носять вузловий характер. Ми якраз зараз готуємо атлас зон, найбільш привабливих для перспективного заселення. Критеріїв декілька. Це повинна бути екологічно чиста територія плюс близькість транспортних комунікацій (федеральні траси або залізниці з пасажирським рухом хоча б в доступності 30 км), центральне електропостачання і певний контингент місцевого населення, який забезпечує інфраструктурні запити новоприбулих. Зрозуміло, що в покинутому селі, де на 10 км нікого немає, селитися нерозумно.

Крім того, для людей дуже важливо відчувати зв’язок з історією. Тому історичні зони, пов’язані з XVIII-XIX століттями (а в Центральній Росії таких місць більш ніж достатньо) теж користуються підвищеним попитом. Це, скажімо так, додатковий стимул. Люди шукають, так би мовити, історичну тканину. У старій архітектурі, в дерев’яних будинках або, наприклад, через нашу наукову базу, створену в селі Медведево Костромської області, проходить Володимирка - пішохідний шлях з Москви до Сибіру. У сусідньому селі Давидово збереглися залишки садиби Наталії Апухтіної, а це прообраз Тетяни Ларіної з «Євгенія Онєгіна».

- Люди воліють облаштовуватися в малих містах або в селах?

- Є любителі як малих міст, так і сіл. Наприклад, Кологрив, місто в Костромській області на річці Унжа з населенням всього близько 4 тис. осіб. Там зараз йде планомірна покупка будинків. Місто Плесо в Іванівській області все розкуплене. Людям подобається мале місто зі своїм спокійним плином життя, непоганою інфраструктурою, громадське харчування є якесь, транспорт, медицина.

Є й ті , кому потрібен реальний контакт з природою, такі люди селяться в селах. Наприклад, в районі, де ми працюємо, вже близько 10-12 сіл заселені різними фахівцями. Біологи, бізнесмени, мистецтвознавці – ледь не цехові поселення. У тому ж селі Медведево все розкуплено докторами наук. Нас навіть іноді називають другим Сколково. У нас там навіть доцентів немає. Симі професора. Деякі по кілька місяців на рік там живуть, інші довше. Щорічно міжнародні конференції там проводимо. Телекомунікації всі є.

Я дивуюся московській владі, яка, мені здається, не звертає на це уваги. Я б на їхньому місці максимально стимулював би це - полегшував би людям, які потенційно роздратовані великим містом, пошук цікавих місць, де вони могли б жити.

- А місцеве населення як приймає приїжджих зі столиці?

- Ще років десять тому вони в багнети сприймали москвичів, надавали їм презирливу назву «дачники», вважали за некорисних людей, які не працюють в полі, а весь час розмовляють. Але ситуація змінилася: по-перше, самих місцевих мешканців з кожним роком, на жаль, стає все менше і менше, а по-друге, вони стали розуміти, що приїжджі - джерело їхніх доходів. Між приїжджими та місцевими мешканцями, як правило, встановлюються стосунки взаємної поваги і взаємної зацікавленості. Ремонтні роботи, охорона власності, продаж продуктів харчування тощо. До речі, один з варіантів підйому регіональної економіки знизу - це нові поселенці. Люди, укорінюючись на території, починають вкладати в неї гроші, виникають бізнес-проекти. При цьому нових поміщиків не виникає. Це якась демократична форма заселення: немає такого, що народ скуповує землі, виникають садиби... Принаймні, ми цього не відзначаємо.

Точки для внутрішньої еміграції

- Тенденція посилюватиметься?

- Так, по мірі розвитку віддаленого доступу і погіршення стану мегаполісу. Крім проблем з пробками, екологією і злочинністю людей напружує і сам ритм життя в мегаполісі. Неймовірна перевантаженість процедурами і діями, які ніяк не пов’язані з головними цілями життя, становить якусь оболонку життя, яка абсолютно чужа інтересам людей.

Простий приклад: якщо ви хочете прорізати двері до сусідньої кімнати у своїй же квартирі, то лише на отримання дозволу та внесення змін до плану квартири потрібно буде витратити близько 1000 доларів. Тому перше, що впадає в очі, коли люди приїжджають в сільську місцевість - що все можна, тобто рівень свободи дуже великий. Тут, в мегаполісі, нічого не можна.

- Як далеко може зайти цей процес - чи можна уявити великі міста взагалі без креативного класу, тобто всі сидять по селах на «дистанційці»?

- Я не надто великий любитель футурології, але в принципі можна. Адже гарантій того, що мегаполіс - це назавжди, немає. Вважаю, що подальший перехід до різних форм віддаленого доступу істотно змінить і спосіб життя людей, і сам мегаполіс.

Що потрібно в місті? Музеї? Приїжджайте до Москви на вихідні. Коли ви останній раз були у «Больщому театрі»? Темп життя не дозволяє нам зараз всім цим насолоджуватися. А перебуваючи в провінції, можна приїжджати в мегаполіс саме з метою все це відвідати.
Думаю, що і університети з часом будуть йти з міста у віддалені кампуси. У столиці багато студентів по дві години добираються з гуртожитків до аудиторій... На нашій науковій базі в Медведево та за підтримки ряду вузів ми, між іншим, хочемо провести експеримент і подивитися, яким чином студенти змінять якість навчання в іншому середовищі.

- А як бути зі шкільною освітою? Адже на селі вона набагато гірше, ніж у місті.

- Вона там вмирає. Але вже є паростки того, що нові поселенці привносять новий характер і в соціальні інститути. Деякі самі йдуть викладати, причому навчальний процес може бути цілком сучасним за рахунок телекомунікацій з «великою землею».

Те ж саме стосується медицини.

Якщо ви вважаєте, що люди йдуть на Північний полюс, де навіть апендицит не визначать, то це не зовсім так. Зараз розвивається мобільна діагностика, коли раз на два тижні в ці села з обласного чи районного центру приїжджають діагностичні автобуси, оснащені сучасним обладнанням - є навіть томограф. При цьому діагноз приходить не через місяць, а протягом півгодини: зроблений аналіз передається на базу, там розшифровується і падає вам на смартфон. Ну а лікування вже залежить від серйозності захворювання. У кризових випадках з обласного центру прилітає вертоліт і доставляє хворого в реанімацію.

- Виходить революція в уявленнях людей про соціальну мобільність. Коли став помітний цей процес?

- Приблизно з середини 2000-х років. Він став проявлятися у своїй кореляції і з погіршенням життя в мегаполісі, і з економічними, внутрішньополітичними процесами. Коли ці люди зрозуміли, що їм нічого особливо чекати не доводиться ні в економічному плані, ні в політичному, що це надовго і все це вкорінене в нафтовій економіці, тоді і стало виникати питання: чи є сенс гробити життя на це? Аж ніяк не всі хочуть їхати з країни. Багато хто хоче жити в рідній країні. Люди не збираються влаштовувати революцію, просто вони хочуть жити так, як вважають за потрібне. Ось один з варіантів - життя у провінції.

Джерело: «Происходит тихая революция»

Від «Народного Оглядача». В Києві, як і в інших мегаполісах світу, спостерігається та сама картина відтоку частини креативного классу у навколишні містечка та селища. Ця тема ще чекає своїх прискіпливих дослідників. А поки що звертаємо вашу увагу на діякі матеріали, опубліковані в «Народному Оглядачі», де автори, різними словами, спираючись на різний фундамент - описують те саме явище.

Ще на початку 2000-х років коллектив «Переходу-IV» розглядав питання майбутнього перетворення України на мережу соціополісів. Квінтесенція цих пропозицій була прописана у двох статях, опублікованих у 2002 році у 9-му випуску «Переходу-IV»:

Юрій Збітнєв: Соціополіси: вільні міста, точки переходу
Ігор Каганець: Соціополіси як точки цивілізаційно-расового переходу

У своїй психологічній грі-розстановці группа Олексія Арестовича описує майбутній урбо-ландшафт України, як мережу міст-технопарків, більшість з яких з’явиться насамперед на Надніпрянщині.
Олексій Арестович: Україна буде центром земної цивілізації

Цікаво, що у фантастиці-утопії про подорож у майбутнє фізика Олександра Харченка описано державну програму заміни в Україні мегаполісів на мережу невеликих міст, що поєднують в собі концепції міста-сада та міста-технополіса.
«Фізик-ядерник Олександр Харченко стверджує, що йому вдалося побувати в майбутньому»

Річард Флорида, автор терміну «креативний класс», звертає увагу, що саме люди є економічним активом. І для економічного зростання треба не стільки заохочувати і залучати компанії, скільки заохочувати і залучати людей. Тому й великі міста перебудовують свою структуру, створюючи різні додаткові зручності, що підвищують якість життя, насамперед паркові та туристичні зони. А невеликі містечка мають ці природні зручності ізначально.
Побудова економіки творчості: інтерв'ю з Річардом Флоридою

Також радимо почитати наступні матеріали:

Креативне місто
Прощавай, Кремнієва долино! Привіт, Кремнієве місто!
У Києві планують побудувати свою «Силіконову долину»
Вара – постіндустріальний монастир