Володимире Богдановичу, як ви збираєтеся зустріти 9 травня?

В.С.: У мене двоїсте ставлення до свята Дня Перемоги. З одного боку, ми відбили напад Гітлера і знищили його. Мені часто говорять: «Якщо ти постійно називаєш Сталіна мерзотником, отже, захищаєш Гітлера». Це не так. Я завжди говорив і повторюю: Гітлер – людожер, але з цього зовсім не випливає, що Сталін – вегетаріанець. Обидва людожери, одне іншого не заперечує. Якщо з гітлерівським режимом покінчили - одним людожером і злочинним режимом стало менше, за це треба випити і добре закусити, і знову випити. Для мене це свято батьків: батько і мати побували на фронті, воювали. Звичайно, свято зі сльозами на очах – це правильно.

З іншого боку, результатом перемоги стало збереження і зміцнення злочинного режиму, і продовження нарощування військової могутності, втілення загарбницьких планів. Подивіться, куди ми тільки не лізли: у Чилі, Анголу, Афганістан, Сирію, Єгипет. Яку країну ні назвіть – Алжир, Китай, В'єтнам – усіх безкоштовно годували, гнали туди танки, танки і ще раз танки. А самим жерти нема чого, і в половині шкіл немає каналізації. Навіщо потрібно це розповзання (комунізму – Ред.) по світу? Навіщо імперські настрої, що спустошували нас і вели до розкладання? Так що, з іншого боку, 9 травня для мене – сумна дата.

Як ви вважаєте, світ міг уникнути Другої світової війни?

Так, безумовно. Після закінчення Першої світової склалася ситуація, коли в Європі нікому було починати війну. Задача Великобританії в ті роки полягала в тому, щоб зберегти імперію. Величезна колоніальна імперія вже в той час давала тріщини, і вся увага Британії була прикута зовсім не до європейського континенту. Франція одержувала величезні репарації від Німеччини. Загородившись «великою китайською стіною» з назвою «лінія Мажино» вона прийняла оборонну стратегію. Їй нічого було воювати, вона і так добре себе почувала. А Німеччина була цілком роззброєна і, відповідно до Версальського договору, не мала права мати важку артилерію, бомбардувальну авіацію, винищувачі, танки, підводні човни, хімічну зброю, навіть дирижаблі. У німецького генерального штабу було право на стотисячну армію, набрану винятково з добровольців, а офіцерський склад був обмежений чотирма тисячами. Німеччина не могла вводити загальну військову повинність. Вона не являла собою ніякої загрози для Європи, і, у принципі, не могла на кого-небудь напасти або хоча б розгорнути збройні сили.

У сформованій обстановці керівництво Радянського Союзу зробило все, щоб «витягти» Німеччину з цієї ситуації. Надали таємні полігони, дали можливість німецьким конструкторам створити підводні човни – їх проектували в Ленінграді. У Філях під Москвою був побудований завод «Юнкерс», у Казані готували танкових стратегів для німецької армії, а в Липецьку - льотчиків.

Сталін та його підручні допомогли Гітлеру прийти до влади і, нарешті, у 1939 році пактом Молотова-Ріббентропа Сталін відкрив війні «шлюзи». Так, Другої світової війни можна було уникнути, але комуністичне керівництво Радянського Союзу зробило все можливе, щоб ця війна почалася.

Чи міг Радянський Союз перемогти швидше і з меншими втратами? Якщо так, то чому таку можливість не використали?

Я наведу приклад: колись один відомий італійський мафіозі був арештований прямо на вулиці – без стрілянини і погоні. Зброї не було ні в нього, ні в його водія. При ньому не було навіть охорони. Це сталося тому, що він настільки почував себе в безпеці, знав, що усі бояться, і ніхто не зачепить. Те ж саме сталося в 1941 році зі Сталіним. Він був упевнений у тому, що на СРСР ніхто не нападе. Він читав «Майн кампф» і знав, що в ній Гітлер дорікає кайзеру в розв'язанні війни на два фронти, у якій Німеччина не могла перемогти через недостачу ресурсів. Це говорив сам Гітлер.

Привезений з Німеччини на спецзамовлення Йосипа Віссаріоновича «Майн кампф» читало усе Політбюро, і знало, що Гітлер на два фронти воювати не буде. Тому СРСР до оборони не готувався. Усе робилося тільки в інтересах наступу. Всяка оборона знищувалася. Наведу як приклад розформовану Дніпровську флотилію. Якби її залишили, то німецькі війська змогли б переправитися через Дніпро тільки з величезними втратами. Але за наказом Сталіна в 1940 році дніпровська флотилія була розформована. Багато мостів під час війни залишилися не підірваними ,
і гітлерівським військам вдалося безперешкодно переправитися – тому і стало можливим київське оточення. У районі Кременчука 1-а танкова група переправилася, і під Лохвицею зустрілася з 2-ою танковою групою Гудеріана. Це всього лише один із прикладів, як руйнувалася оборона аж до 1940 року.

Йосип Сталін вважав, що напад на СРСР стане для Гітлера самогубством. У цілому, він мав рацію, але народу довелося заплатити за це величезну ціну.

Навіщо потрібні були перемоги «за будь-яку ціну», незважаючи на втрати?

Тактика перемог «за будь-яку ціну», незважаючи на втрати сформувалася ще за перших комуністичних лідерів. Для Леніна, Троцького та інших життя людини не мало ніякої цінності. Одна людина, десять, тисяча або мільйон – не має значення. Коли «здійснювалася» колективізація, а народ опирався, йому влаштували штучний голод. Або ви підете в колгосп, або здохнете. Скільки загине – нікого не цікавило. Щоб зберегти лад, влада йшла на будь-які жертви. Не керівники існували для блага народу, а народ для блага керівників.

Як можна було уникнути втрат серед мирного українського населення?

Безумовно, втрати серед мирних людей могли бути набагато менші, якби СРСР перед війною приєднався до міжнародних угод. Радянський Союз просто не визнавав законів про полонених, про ведення війни та інших.

Олександр Когун, український історик, веде зараз дослідження саме партизанського руху в Україні. Йому вдалося розкрити дивовижні факти: виявляється, основною задачею партизанів був зовсім не підрив комунікацій ворога. Перед працівниками НКВС, закинутими на окуповану територію, стояла задача нагадати своєму населенню, що радянська влада жива, сказати: «Ми тут...». Ці люди боролися в основному не проти гітлерівців, а проти населення України.

Такі «партизани» провокували окупантів на жорстокість у відношенні населення. Вони убивали німецького солдата і підкладали його труп у село. Знайшовши тіло убитого солдата, гітлерівці просто спалювали все селище. Працівники НКВС робили це для того, щоб каральні акції фашистських військ озлобили людей, і населення продовжувало живити партизанський рух. Історія цієї війни знає ще безліч випадків, коли обидві сторони ставилися по-варварському до мирного населення.

Чи можна виправдати гоніння радянської контррозвідки на «тих, що побували на окупованій території» і солдатів, що тікали з полону? Чи так вони були необхідні?

Це повне свинство. Мій дід Василь Андрійович Резун був поранений і потрапив у полон при Брусилівському прориві ще в Першу світову. У мене на столі лежить його фотографія, зроблена в жовтні 1917 року, в австрійському полоні. Йому вдалося її надіслати на батьківщину. Полонених пускали в звільнення, давали можливість заробити грошей і зв'язатися з рідними у ворожій країні. Так ставилися до полоненого на початку століття.

В Другій світовій війні до наших полонених взагалі ставилися по-скотськи. Але коли своїх солдатів, що повернулися з полону, вважали зрадниками і гнали вже в радянські табори – це вже злочин. Люди з окупованих територій автоматично ставали представниками «нижчої раси». Мій батько пройшов усю війну з 23 червня і до кінця, а потім ще і японську війну. Але після її закінчення, при вступі до військової академії його запитали: «Ти ж українець? Отже, батьки з окупованої території», і закрили шлях до Академії.

Справа навіть не в особистій образі. Забудемо про особисте. Але же людей, які воювали і проливали кров за Радянський Союз – мільйони. А потім їм оголосили, що «були на окупованій території». Влада зробила все, щоб полегшити Гітлеру захоплення величезних територій, а потім обвинуватила в усьому людей, які на них жили.

Як ви можете оцінити участь України в Другий світовій?

Все-таки моє по батькові - Богданович, а прізвище - Резун. І, хоча розмови про внесок якого-небудь народу в перемогу не бувають об'єктивними, треба сказати, що Україні дісталося у війні більше за всіх. Так само, як і українцям, дісталося тільки полякам.

Внесок України у війну – багатогранне питання. Кращий танк усіх часів і народів – Т-34, створений у Харкові. Я згодний, що на заводі працювали представники всіх національностей, але все-таки Т-34 створений в Україні.

Сержантський склад – цемент армії – складався з українців і татар. Навіть після війни в радянській армії усі знали, що сержант завжди або українець, або татарин, іноді – литовець. Я не говорю про старших офіцерів, але кращі сержанти і молодші офіцери виходили саме з українців.

Головним залишається те, що українцям Друга світова обійшлася дорожче від усіх. Страждання України не можна описати, і, на мою думку, вона понесла найважчі втрати серед усіх країн.

Як ви оцінюєте діяльність Української повстанської армії в роки війни?

Я ставлюся з великою повагою до солдатів УПА, тому що вони боролися за свою країну. Ми звикли говорити «Велика Вітчизняна війна», але з іншого боку, нам завжди вселяли, що в пролетарів немає батьківщини – почитайте Маркса. Так яким чином пролетаріат боровся за батьківщину, якої у нього немає? Після війни зробили багато чого, щоб облити брудом УПА, представити Степана Бандеру гітлерівцем, забуваючи про те, де він знаходився і що робив.

Я прокоментую добре відомий документ Жукова і Берії про виселення українців. Він не викликає в мене ніяких сумнівів, якщо вони виселили 14 інших народів. Сталін скасував його – українців було занадто багато. Так що, з одного боку, гітлерівці хотіли знищити слов'ян, а з іншого боку – Жуков і Берія мали намір знищити саме поняття української нації. Так про захист якої батьківщини може йтися, якщо «батьківщина» видає указ, який підриває національні корені? Про яку «батьківщину» може йтися, якщо вона ще до війни нанесла практично смертельний удар українському селянству? Тому УПА – єдина сторона, що боролася за інтереси України. Мій батько, що воював у Червоній армії, в остаточному підсумку воював за те, щоб зміцнити позиції московських злочинців. Я поважаю батька і його бойовий шлях, але перемога, за яку він проливав кров, привела до повернення антинародної влади в Україну.

Відомо, що з післявоєнною розрухою більшість європейських країн справилися набагато швидше, ніж Радянський Союз. Чим це обумовлено?

Насамперед тим, що в поліцейській державі не може бути життєздатної економіки. Якщо людині дати власну землю, вона стане на ній вирощувати гарний врожай. А коли тебе заганяють у колгосп, немає ніякого значення, добре працювати чи погано – все одно усе заберуть.

Мій дід Василь Андрійович усе життя працював ковалем у колгоспі. Він працював добре, але я бував у цьому колгоспі і бачив, як звичайно люди працювали. У них не було ні ініціативи, ні прагнення працювати добре. Навіщо вставати о шостій ранку, якщо можна встати і пізніше? Існують два варіанти – працювати з-під палиці або за своїм бажанням. У нас працювали з-під палиці. Тому швидко підняти економіку країна не могла.

Сюди можна додати колективізацію, голодомори, злочини влади проти працьовитих та ініціативних мужиків. Спочатку підірвали сільське господарство, а потім і промисловість.

Крім цього, під час війни Жуков та інші стратеги зовсім не шкодували людей. Зовсім. Зараз я пишу другу книгу про Жукова, і спливають факти, від яких жахаєшся. У країні були вибиті цілі покоління працездатних чоловіків. У колгоспах залишилися одні жінки, діти і старі – працювати не було кому.

Була й інша причина: відразу ж після війни ми кинулися створювати наддержаву, а не державу, у якій люди б жили добре. Наддержаву з величезною кількістю танків, літаків та інших озброєнь. Тобто, економіка відразу ж після війни почала масове виробництво зброї, а воно на життєвий рівень не впливає. Якщо і впливає, то тільки негативно. Зрештою, найбагатша країна звалилася через свій дикий перекіс убік військово-промислового комплексу.

Володимире Богдановичу, донедавна ви ховалися від російських спецслужб. Зараз ви в безпеці?

Я не в безпеці. Недавно впливовому московському політику, відомому як «сортирний мочильник» було поставлене запитання: «Як ви ставитеся до книг Суворова?». Він відповів: «Я книг зрадників не читаю». Я довго сміявся – він приймав ту ж присягу, що і я. Відкрийте її текст – там говориться, що я обіцяю до останнього подиху зберігати вірність радянському уряду. Я цій присязі зрадив – я зрадник, але ж і він їй зрадив – тоді він хто? Я нікого не боюся, ні від кого не ховаюся, але мої вироки залишаються в силі. Так що, з одного боку, я не ховаюся, але з іншого боку – не особливо і висуваюся. А ставлення до мене не змінилося: мене ненавиділи і продовжують ненавидіти, а я цим пишаюся.

Над чим ви зараз працюєте?

Займаюся все тим же – пишу, пишу і пишу книги.

----------------------------
В тему:

Нацизм і більшовизм

Неарійське походження

Фашизм чи солідаризм?