- Відвідувань: 93
- Переглядів: 103
Воля, або як перестати бути біороботом
Категорія:
Світ:
Спецтема:
1507021_volya.jpg
Зміст
Людина є триєдиною сутністю, яка має плоть, душу (психіку) і дух. Якщо застосовувати комп’ютерні аналогії, то плоть – це гард (гардвар, «залізо», апаратна частина), душа – це софт (софтвар, програмне забезпечення), а дух – це керуючий оператор.
Homo simplex
Плоть з душею – це автоматизований організм, який керується внутрішніми програмами (рефлексами, умовними і безумовними інстинктами, інтелектом, емоціями).
Усі живі істоти, зокрема рослини і тварини, мають плоть, керовану душею – програмним комплексом різної складності.
Людська істота, яка живе «на автоматі», називається Homo simplex. Слово «гомо» означає оселя, оболонка, житло, оселя, дім (англ. Home).
Хто живе в цій оселі? У ній живе дух – керуючий оператор, духовна сутність, актор, творець.
Людина, або Гравець
Істота, в якій духовна сутність керує автоматизованою оболонкою, називається Homo ludens, гравцем, людиною.
Гомо simplex стає людиною тоді, коли усвідомлює свою духовну природу. Тому й говоримо, що людина – це триєдина сутність, яка усвідомлює себе втіленою духовною істотою. Але до чого тут воля?
Воля
Воля – це можливості і здатність діяти за межами автоматичних програм. Носієм волі (нових можливостей) є духовна сутність. Людина, поведінка якої визначається її духовним оператором, є вільною.
Вільною може бути тільки Людина. Тварини не є вільними, бо не мають вольового оператора, натомість є живими автоматами, біологічними машинами, біороботами.
Діяльність за межами автоматизму нерозривно пов’язана з відповідальністю.
Відповідальність
Уявімо собі комп’ютер, який працює завдяки установленим на ньому програмам. Він не відповідає за свою діяльність, бо підкоряється цим програмам.
А тепер за комп’ютер сідає людина-оператор, яка бере керування на себе. Відтепер відповідальним за роботу цієї людино-машинної системи є людина – носій волі.
Характерною рисою вільної дії неминуче є відповідальність. Відповідальність є тільки там, де є воля. Це дві сторони діяльності духовної сутності.
Коли говоримо «вільний», то це те ж саме, що й «відповідальний». Воля - це спроможність до відповідальної творчості.
Потенційна Людина
Людиною у повному сенсі цього слова (Людиною з великої літери) є тільки та істота, поведінка якої визначається її вольовим оператором – втіленою духовною сутністю.
Якщо Гомо сапієнс керується тільки власними інстинктами, то це не людина, а біоробот, «інтелектуальна тварина», «машина» (як у фільмі «Частоти», 2013).
Не керуючи собою, «машина» не може керувати іншими.
Більшість суспільства перебуває у стані боротьби між двома центрами управління – автоматичним і вольовим. Що сильніший вплив вольового оператора, то більше цілеспрямованості й менше хаотичної метушні.
Потенціал лідерства
З погляду соціології людина, яка керується переважно інстинктами, називається Homo simplex (Людина проста). Натомість людина, яка керується своєю духовною сутністю, називається Homo duplex («Людина подвійна»). «Проста» – це наче одноповерховий дім, а «подвійна» – двоповерховий, в якому на другому поверсі живе «оператор».
Зазвичай у суспільстві кількісне співвідношення «подвійних» та «простих» визначається пропорцією 1:20. Це означає, що аж 5% населення мають видимий або прихований потенціал лідерства. Цей потенціал потребує розкриття і правильної реалізації.
Лідером може бути тільки вільна, отже – відповідальна людина. Без усвідомлення своєї духовної природи і почуття відповідальності – це не лідер, а просто гіперактивний гомо сімплекс.
Висновки
1. Воля людини – це прояв дії втіленої духовної сутності.
2. Людина є вільною тоді, коли усвідомлює свою духовну природу.
3. Слово «воля» означає спроможність до «відповідальної творчості».
4. Зазвичай у суспільстві не більше 5% вільних людей.
5. Лідером може бути тільки вільна, тобто творча й відповідальна Людина.
Для тих, хто не бажає залишатися біороботом:
Для усвідомлення і актуалізації своєї духовної сутності треба працювати на усіх трьох рівнях Людини: оздоровлювати плоть, розвивати душу, опановувати правильний світогляд. Про це у статтях:
Продовження теми: Воля і свобода – ще одна загадка
Досліджуємо можливості розвитку людини.
Зверніть увагу
Останні записи
Кращий коментар
Простір допустимих дій починається зсередини. Тому свобода - це не тільки зовнішній, а й внутрішній простір. Наприклад, людина може жити на свободі, але бути рабом внутрішніх обмежень (самоцензура, комплекс неповноцінності, страх).
Воля - це спроможність творчо діяти в рамках внутрішньої і зовнішньої свободи. Проте воля дозволяє розсувати межі свободи.
Тому воля - первинна. Свобода - наслідок.
Воля відвойовує собі простір, який називається свободою.
Свобода виникає там, де твердою ходою пройшла воля.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Коментарі
Дякую Тобі, друже Анатолію, за запитання. І Тобі, друже Доброславе, за добре прагнення і мудре слово.
Моє розуміння поставленої Тобою проблеми:
Лінь, справді, природний захист від нелюбої справи. Бо, коли з'являється цікава справа - лінь зникає без сліду і Людина вольно працює - творить. Приклад із винахідником колеса - мій улюблений :).
Далі. "Високий потенціал Волі" вмикається, коли з'являється зацікавленість до чогось. Вектор спрямованості зацікавлення цілком у Волі Людини - ось важливість!
Моя конкретна думка - Воля НЕ має знак плюс і мінус. Куди спрямувати свою Волю - вирішує Оператор. Однак, статистику "+/- воля" можна було б вивести. Але, потім. Після того, як вже сі стало. У констатації "це було...".
Вже маю розуміння - Зла як такого немає, є уособлення Зла. І це дія те, що спрямовується від Добра. (НЕ Радія!?).
Про Сталіна.
Чи було добром, те що він чинив? Не знаю. А чи чинив С. все те з власної волі?Щоб розібратися в цьому, треба піднятися вгору, роздивитися явище "згори". Ми лише бачимо те, що бачимо (а може, "що хочемо побачити"?).
Пишеш: "Сталін все чинив з власної волі і це було добром(?) для нього і разом страшним Злом для народів." Та тому й було те, що чинив С., для народів страшним Злом - бо "чинилося чужою волею".
Пам'ятаєш Ісусове:
"- Мають прийти в світ спокуси, але горе тим, через кого вони приходять"? Я думаю, це саме той випадок.Якщо бачиш "Людину, яка лежить лежнем", не спіши називати її лінивою. І знайди причину її лінощів. Наприклад, у небажанні займатися рутиною. Дай/створи ситуацію і побачиш - ця Людина не лінива! Вона просто не знайшла себе у дану мить Життя.
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
Не було б Сталіна,був би якись інший Чавуній чи Чугуній..Люди свідомо і підсвідомо створили простір,Всесвіт його заповнив..Видиме результат невидимого..
Порошенко-видимий "концентрат" простих українців(54% якщо вірити Охендовському)...
Вірю в те, що розумію.
Друже Арсене, ти пишеш, що нема Зла. Ось чоловік замислив і з власної волі спочатку пограбував, а потім убив подорожнього. Згідно з АРІЙСЬКИМ ІМПЕРАТИВОМ він вчинив Добро. Однак він Зло-Чинець. Чи не так, друже? Доброслав захищає Сталіна, пояснюючи, що він чинив Зло не з власної волі, а тому, що був хворим. Божевільну (Вільну-від-Бога!) людину визнають такою й ізолюють. Злочинцями заповнені тюрми і їх не визнано божевільними. Отже свої злочини вони вчинили саме з власної волі і за це покарані. Щоб вийти з цього тупика, може варто визнати злочинців - нелюдами?
Тут знов та сама історія. Вбивати і красти не може бути справжньою вільною Волею жодної людської істоти! Це тільки бажання затьмареної свідомості, і з часом ця людина обов’язково "переросте" це бажання. Питання тільки чи в цьому житті чи в наступних. І коли свідомість буде очищена, тоді ця людина зможе нарешті вже керуватись своєю справжньою Волею, а не нижчими імпульсивними бажаннями.
Не варто ніколи так називати людей. Згадай, друже Анатолій, що абсолютно кожна людина має божественну основу. Чи це хороша людина чи це останній злочинець. Просто хтось уже пройшов свій шлях, а хтось тільки на початках.
Щодо питання божевілля - то поки що, на жаль, в суспільстві божевільним вважається той, наприклад, хто не їсть м’яса, або говорить про реінкарнацію, а той хто кожного дня вбиває десятки тварин і робить на цьому бізнес, той вважається цілком нормальним і правильним.
Колись буде по-іншому.
Добродії, не нападайте на лінивих!
1. Ліниві намагаються зробити нелюбу справу якнайшвидше, щоб перейти до любих їм справ. Це про мене.
2. Ліниві намагаються зробити справу якнайкраще, щоб потім не переробляти все вдруге. Це теж про мене.
3. Ліниві люди - адепти цивілізаційного прогресу, саме вони намагаються оточити себе різноманітною технікою, яка би працювала замість них. Це про мою дружину. Коли ми побралися, моя мама постійно скандалила з моєю дружиною: пери білизну вручну - в нашій родині так заведено!!! Моя ж лінива дружина зрештою наполягла на купівлі пральної машини, хоч як лаялась моя мама. І що б ви собі думали?! Тепер у нашій родині немає найбільшого прибічника пральних машин, ніж моя роботяща мама!!!
Тому годі нападати на лінивих )))
Згоден з кожним словом! :)
Але чоловіки все таки лінивіші :) Ось попросила жінка чоловіка допомогти попрати одяг, той винайшов пральну машинку, попросила помити посуду за собою, той винайшов посудомийку, попросила зробити масаж, той винайшов електронний масажер.
Так що жінки надихають чоловіків, а ті роблять технічний прогрес. Дуже гарне получається взаємодоповнення :)
Так це ж функція у жінок така - надихати чоловіків! Жінка висловлює побажання, надає енергію, забезпечує натхнення. Чоловік тоді конкретизує мету й торує до неї шлях. Саме так у нас із дружиною вийшло, можете послухати:
Великий старт. Пише Тимур Литовченко
Щодо зла. Його насправді не існує, просто є добро - й відсутність добра. Зло - це і є відсутність добра. Сталін чому з'явився?! Бо люди того палко захотіли. Люди - себто населення Російської імперії, яке масово відкараскалось від Бога, добровільно відігнало від себе добро (вибачте за тавтологію). На звільнене місце і прийшов Сталін... Люди отримали те, чого хотіли. От і все!
Тимуре, от ми й дізналися, що ти одружений й маєш маму. А як щодо діток? Ми з дружиною маємо двох дочок, які мають свої родини. Тепер ми вже маємо семеро онуків. Розкажи про свою родину і де ти живеш. Ми живемо в Красному, що на Київщині. Ти не лінивий - ти скоріше розважливий. Лінивих дітей раніше виховували різкою - дуже дієвий метод.
Дійсно, дуже дієвий спосіб, якщо треба з дитини вибити всі мозги, і зробити з неї робота, який буде служити батькам!
Кгммм...
Перепрошую, якщо комусь кортить щось про мене дізнатися - могли би написати в лічку, я би про все розповів докладно. А так...
1. Про родину.
З батькового боку - мій дід, Іван Федорович Литовченко, за переказами був царським офіцером, який пристав на бік революції. В останні роки працював в охороні Косіора, разом з яким його і знищили. Дідова дружина - моя бабуся жила у Візні, що на Житомирщині. Врятувалась тільки тому, що її вчасно повідомили, і вона встигла, в чому стояла, схопити 2-річного сина (мого тата), вистрибнути у вікно і крадькома дістатися сусідньої Ворсовки. За пачпортом вона була "Анною", але вся родина потім звала її Галею. Тато все життя жив під великим переляком, цей переляк і звів його, зрештою, в могилу... Шукати діда він категорично забороняв. От тепер тільки ми з мамою збираємось подати запит у щойно відкриті архіви СБУ, бо коли я у 2000-х роках шукав самотужки, мені відповідали: брак відкритої інформації...
Щодо маминого боку, знаю, що мій прапрадід Натан Гордон був відомим рабином з "литваків", який перебрався з сімейством з Литви до Проскурова (тепер Хмельницький). Його онуком був мій дід - Григорій Гордон. Він приїхав з Проскурова до Києва і тут одружився з дівчиною Тамарою. Її батько - мій прадід у 1899 році оселився в щойно збудованому якимсь купцем домі на самісінькому початку вул. Хорива у кв.№10. Там наша сім'я й прожила (з перервою на евакуацію у 1941-1944 роках) до 1.01.2013 року. Себто, майже 115 років. А наша з дружиною єдина дочка була п'ятим поколінням, що виросло в цій квартирі. І наша сім'я (через мою маму, хоч вона й народилась в евакуації в Абакані), насамкінець, лишилась єдиною корінною в цьому будинку.
2. Про місце проживання.
Але за майже 115 років цей "фамільний" будинок почав розвалюватись. І ми вже понад 2 роки, як переїхали в нову оселю. Теж на Старому Подолі, але ближче не до Контрактової площі, а до метро "Тараса Шевченка". Будете поблизу - заходьте в гості.
P.S. Якщо хочете ще про щось дізнатися - подивіться сюди: Литовченко Тимур Іванович
UPD Ще раз перечитав правила поводження на сайті "НО". Щось я не побачив ніде положення, де сказано про необхідність новачкам розповідати про себе. Хоча, можливо, я неуважно дивився... Або тут просто встановилась така традиція - розповідати про себе... В будь-якому разі, перепрошую за мимовільну нечемність! Хто хоче про мене ще щось дізнатися - запитуйте! Письменник і журналіст - персона публічна, а отже відкрита для спілкування. Тому запитуйте.
По Вашій сторінці у Вікіпедії бачу, що вже багато встигли зробити і написати протягом життя.
Я зловив себе на думці, що якби захотів створити про себе сторінку у Вікіпедії, то вона була би майже пустою :)
1. Відносно багато - бо багато чого так і не було реалізовано. Не кажучи вже про огром планів на майбутнє )))
2. Вірте або ні, проте я про себе сторінку в Вікіпедії не створював. Більш того, я не можу туди вносити жодних правок! Пробував якось - мої правки відсіювались буквально протягом 1-2 днів. Отже, все, що є на моїй сторінці у Вікі, виявлено і внесено сторонніми людьми.
Отже, сторонні люди бачать нас іноді дуже добре. Настільки добре, що ми й не підозрюємо. Тож не зарікайтесь: раптом сторонні люди накопають на вас стільки матеріалу, що вийде не порожня, а дуже навіть розлога Вікі-сторіночка )))
Саме так, Тимуре! Прийде те, чого хочеш або чого боїшся. Вібрації думки притягнуть дійсність.
Друзі! Тут ви такі шедеври понаписували, що один вислів кращий за інший. Я аж рот відкрила від подиву, від проместої влучності фраз.
Сьогодні йшла і під ноги мені впала величенька пір'їна крила голуба. Я її підняла і подумала, що це є знак. Так притягуємо реальність ))))
Від Землі, сили народження, святою водою благословляю!
А тому треба зрозуміти раз і назавжди: страх, переляк - все це неконструктивно! Облиш боятися - тоді до тебе приходитиме лише те, чого хочеш. І буде тобі щастя )))
Друже Тимуре, дякую за розлогу відповідь про своє життя буття. Окремо дякую за запрошення до тебе вгості: як тільки буду на Подолі - так і зайду. Оскільки ти людина публічна й насправді є Тимуром Литовченком то пора поміняти цього де-Бальзака. І світлина твоя гарна - прочитав твій ПОСЛУЖНИЙ СПИСОК. Погодься, що ці аватари й псевдо таки не сприяють спілкуванню між нами. Чи ти вже став ІНВЕСТОРОМ ТГ? Чого це в тебе таке екзотичне ім"я Тимур?
Скільки запитань одразу!.. Спробую нічого не оминути...
1. Прізвисько "Тимур де-Бальзак" я маю в колах, зав'язаних на сучасну українську літературу. Альтернативне "Оноре Іванович Литовченко" все ж таки більш громіздке... Причина - от в цьому знімку:
Це був цілий проект "Коронації слова": Ретро-фотосесія коронованих. Спільний проект Фотостудії креативної фотографії і Коронації слова!, - там знімали нібито тільки "золотих" лауреатів... та водночас розпочали проект з мене, а я - всього лише "срібний"... Ну, творчих людей зрозуміти важко! Отже, цінують мене за щось...
Але коли люди бачать цей знімок, то тільки чухають потилицю й починають тихо підозрювати, що коли реальний Бальзак приїжджав до своєї Ганської, він навідався ще до когось... або наздогнав якусь дворову дівку своєї пасії... Бо весь мій грим на тій фотці - це перука, бакенбарди й вуса. І образ я собі вибирав сам. Інстинктивно. Тому аватарка і псевдо хай будуть.
2. Сприяє це спілкуванню між нами чи ні?! Мене можна називати просто Тимуром - я відгукнусь. Але на "НО" такі правила. Прийшов сюди - грай за правилами!
3. Ні, інвестором я ще не став. Бракує часу досконально розібратися в системі. Мені просто "НО" подобається, як колись подобався "Перехід-IV". Я з деякими речами не погоджуюсь. Проте тут значно більше симпатичних мені ідей обертається. Ідей, що розсувають рамки реальності й спрямовані у майбутнє. А вже після того, як завдяки статті Ігоря Каганця я звернув увагу на Юрія Немирича, і ми з дружиною написали про нього черговий історичний роман!.. От тоді я й вирішив остаточно зареєструватись на "НО".
4. Назвали мене на честь згаданої бабусі з маминого боку Тамари. В цих іменах збігаються приголосні:
Тимур - Тамара
Вона не дожила до мого народження, але наперед сказала моїй мамі, що у неї буде хлопчик, блондин, з блакитними очима. Ну, от і підібрали мені ім'я...
Дякую, Тимуре, за докладну відповідь. Отже ти професійний літератор. Чи це фах допомагає утримувати нині родину.
1. Найсмішніше, що професійним літератором вітчизняне законодавство мене не вважає, бо гонорари від моєї літературної діяльності не є моїм основним джерелом доходу! Тому питання, чи можна вважати мене професійним літератором, доволі спірне.
2. За фахом я - інженер-металург.
3. Літературна діяльність дозволяє утримувати родину тому письменникові, хто має пристойні наклади книжок. Не кажу про мільйонні, але бодай стотисячні. Хто зараз має в Україні подібні наклади?.. Ну, Люко Дашвар (Ірина Чернова), Василь Шкляр... Можливр, Андрій Кокотюха. Мабуть, все. Є ще українські письменники, яких стабільно видають за кордоном: Андрій Курков, наприклад. Чи Юрій Андрухович.
А всі інші чимсь приробляють. Наприклад, я з 1997 року став журналістом. Хтось заробляє редактурою, хтось перекладами, хтось вчителює, хтось викладає... Кожен викручується по-своєму. А можна десь стипендію виграти - теж вихід.
Чи от я тепер став лежачим інвалідом - живу вдома, пишу, перекладаю, родина мене підтримує. Так теж можна.
Але така картина спостерігається в усьому світі: за рахунок літератури існують одиниці, інші чимсь приробляють.
P.S. Пане Анатолію! Дуже перепрошую, але мені здається, що ми вдарилися в обговорення теми, цікавої тільки нам двом. Доки модератор на нас не нагримав й не повидаляв наші коментарі, пропоную перенести спілкування або в лічку, або на іншу платформу.
Email:
Skype: lytovchenko-tymur
Facebook: https://www.facebook.com/profile.php?id=1378001596
Телефони: (093)246-44-67; (096)499-79-72
Мені особисто цікаві Ваші коментарі...не знаю як іншим Гравцям...
Вірю в те, що розумію.
Дякую за підтримку!
Отже гаразд, доки не заперечить модератор чи інші гравці, із задоволенням поспілкуюсь тут з усіма охочими. Якщо хтось хоче дізнатися ще якісь подробиці з життя письменника і журналіста - запитуйте...
Друже Тимуре, в розвиток теми статті і продовження діалогу з літератором розкажи, як Ти ся користаєш Волю для того, щоб "перестати бути біороботом"?
Я такої ж думки про страхи/страхування, Тимуре! От і Ісус наставляв "Не бійтесь!" не дарма ж! :)))
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
Ух ти, яке цікаве запитання )))
Ну, як це - що роблю?.. Свою справу роблю, заради якої перебуваю тут і зараз. Розповідаю людям всякі різні історії. 31 рік - як письменник. 17 років розповідав, як журналіст, але останній рік з цим тайм-аут поки що вийшов. Зате на красне письменство більше часу пішло. Десь так...
UPD. Ну, і ще там дрібниці всякі різні... Новий літературний майданчик створити треба було? Зорганізував команду. Молодих літераторів треба підтримати, захистити, навчити?.. Журналістів?.. Зробив, по мірі необхідності. Суддею в літературному конкурсі запрошують?.. Без проблем. Євромайдан, а згодом волонтерський рух в міру сил підтримати?.. Чим можу - допоможу. Мої книги передати в сиротинці, в Бібліотеке Майдану, на передову, по шпиталях?.. Ну, я не тільки свої передавав в рамках кількох волонтерських проектів.
Це загалом, бо докладно розповідати буде надто довго й занудно.
Гарно!
Наче все по писаному:
РаДіймо, друже! ))
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
Дякую!
Хоча з оздоровленням плоті у мене не дуже: адже ноги запротезовані пожиттєво... Але то вирішувалось позаторік, окостеніння суглобів вже відбулось. А якби я не погодився на операцію позаторік - мені би просто відрізали принаймні праву ногу. Там вже все було на межі.
Отже, за оздоровлення треба братися зараз...
Але все одно радіймо, так )))
Інформація про людину і про волю. І що з того виходить :)
https://www.ar25.org/article/lyudyna.html-0
Критерій Істини - Свобода
В мене була інша класифікація ще до ознайомлення з хрестиянськими науками.
4% - вождь, керівник, лідер, що приймає рішення до виконання стосовно об'єктів матеріального світу
4% - шаман, священик,політрук... що керують мотивацією та нематеріальними (духовними) поняттями світосприйняття та ритуалами.
20-30% - творець (художник, танцор, інженер...), що не придатні до виконання одноманітної роботи
60-80% - "робоча бджола", що здатна тривалий час виконувати одноманітну роботу по науці творця.
два лідери чи два шамани в одній групі не уживаються. Або група ділиться, або слабший виганяється
В мудрості - сила
Радію з розлогої дискусії після важливої статті. Ще не все осягнув, а поспішаю вставити і свої 5 копійок.
Воля властива божествєнній сутності, що втілилась в нас. Її Воля не має ні внутрішніх перешкод, ні зовнішніх (навіть фізичних законів)(хіба що я не впевнений, що вона не має меж, встановлених Богом-Батьком). А ми, як люди-оболонки зі своєю психікаю, свідомістю і власною волею, ще не досягли лиги зі своїм Господом Богом, а лише встановлюємо з ним зв'язки, дружбу, певну єдність, і поки не більше. Про Його ВОЛЮ лише мріємо, а наша особиста воля все одно в рамках внутрішніх і зовнішніх свобод. Так, можемо їх роздвинути, але за допомогою свого Бога, до якого можемо звернутись у деяких випадках. Саме за ці межі і можливості можемо дискувати, і для нас це теж важливо.
Зате все стане прекрасним, коли відчуємо себе саме Боголюдиною. План, визначений Ігорем, начебто маємо, але щось мені муляє, і ми цей план утілюємо дуже обережно (звісно, націоналістам це природно), а я прагну якихось більш активних дій (при тому, що сам теоретик). Такий парадокс.
Все починається з Любові.
Важко уявити себе духовною сутністю, бо насправді ми - це тіло з емоціями (дущею). Перш ніж стати Богом, варто було б подружитись і полюбити свого господара. Хай би він став нашим порадником (як волхв у князя, царя), а ми створимо (вже маємо) власний вольовий центр (характер) і станемо його гартувати, як пише Микола Стригунов. А тренувати свого внутрішнього Бога - то не наша справа, а Він сам відповість за себе перед Творцем. Крім того, треба знати, що в нашій оселі живе не лише божественна духовна сутність, але і частково Його противник (диявол). Не даремно ж він каже, що ми - це він, і знищуючи його, знищуємо себе. Таким чином, у моїй думці вимальовується вильовий центр з трьох частин:
- власний характер;
- божественна духовна сутність (що теж буває різного гатунку);
- диявольська духовна сутність вселенських пороків, збочень, гріхів тощо.
Ці три персонажі нашої гри і змагаються між собою за володіння кожної оселі (гобіта)
Все починається з Любові.
А це у суспільстві існують так звані авторитети (іноді ділові, іноді кримінальні), і вони не належать до тих 5%, бо взагалі атеїсти. Лідерами робить їх не уявлення духовною сутністю, а власний характер. Тож він і стане антитезою тих 5%, котрих ми так прославляємо. Таке змагання і стане затятим, а 95% підуть за переможцем.
Все починається з Любові.
Я не впевнений, що ці 5% у всіх випадках одні сами. І волонтери, і фрівакси, і вільні господарі не зажди будуть Людьми, а звичайними гобітами зі своїми емоціями, інтелектом, стереотипами тощо.
Але думаю про інше: якою ж трагедією для Людини бачити навколо сотні і тисячі біороботів (тут зрозумієш Діогена з ліхтарем), а до того ж, у неї є власні емоції, інстинкти, рефлекси... . І в цій самотності вона ше начебто потрібна вести за собою решту 95% до уявного Світла. На щастя існує НО, що збирає Гравців зі всього Світу, але всі так далеко від інших. Ну ось я знайшов у своєму місті вельмишановного добродія Миколу Стригунова, і що від того: ми не стали дуалами, не створили демос чи стартап, корпорацію.., обмінялись окремими думками і залишились самотніми. Чи не так, друже, Миколо?
Все починається з Любові.
Сторінки