Це приблизна послідовність перших, вкладених в кілька секунд, думок (відчуттів, почуттів, зрештою – вражень) від представлення “нової” (без тих значків, що звуться “лапками”, виразити нема можливості) обласної влади....

Шлемко, Томенчук, Борович.... Не знаю, які б словосполучення підібрала славетна (на мій погляд) журналістка Коробова, якби жила у нас (на Прикарпатті) хоча б із року 1989-го, але я, окрім тихого мату чомусь нічого придумати не можу... Може не культурний я, може не вихований як слід... Хоча. Скоріш за все, надто довго живу в цій області, надто рано почав цікавитись політикою, і надто вже приймаю близько до серця все, що тут відбувається...

Ех.... Аж Шевченко у мізки стука сам перефразовуючись “Ой Романе, Романе... Не так воно стало”.... Зал облдержадміністрації шокований. Розгубленість, здивування, страх. Все, що завгодно, тільки не захоплення. Розгубленість від того, що, здавалося б, найсмішніші прогнози стали реальністю. Здивування від вибору молодого і ніби амбіційного губернатора, який “повівся” на “політику”. Страх за економіку, промисловість і гуманітарну політику в області..

. Але надія залишається. І поки ця надія – сам Роман Ткач. В нього залишилось трохи більше місяця до першої, серйозної доповіді Президенту. Ще менше часу для того, щоб виправити враження про команду заступників, яку він створив... А воно (враження) щось не зовсім оптимістичне.