Незважаючи на то, що кожне народження так само є кінцем чогось, чого вже більше не буде, що воно таке ж таємниче і незнане кожному, хто народився, незважаючи на те, що саме воно розпочинає всю послідовність небезпек, загроз і страждань, Різдво ніколи не викликає стільки тривоги як Страсний тиждень і Воскресіння. А все тому, що навертає на роздуми не так про безсмертну і незрозумілу душу, як про її єдиний і тимчасовий дім, про смертне тіло.
Питання душі і тіла – найболючіше питання філософії – вирішувалося досить прозоро до того часу, поки Бог не наважився на втілення і повноцінне людське земне життя із смертю включно. Таке рішення є вершиною божественності, бо уможливило творцеві дізнатися дещо про своє творіння із сторони, яка творцеві за логікою є і непотрібною, і недоступною, це вже ж таки перехід на категорично інший рівень. Таким чином творець отримав досвід сотворінь, а сотворіння пережили присутність Творця по-своєму.
Але особливо викличним і вагомим відкриттям цього чину стало то, що, виявляється, людське тіло є придатним для функціонування бога. Тобто воно сконструйоване на такому високому рівні, що за потреби може прийняти у себе велич бога, який нічого не втрачає, а лиш набуває від короткочасного тілесного життя.
Власне після цього епізоду втілення вже неможливо думати про тілесність як щось меншовартісне, тимчасове, сумне і болісне. Усвідомлення приналежності до тілесності як бездоганної конструкції усуває драматичні екзистенційні проблеми самотності, конечності. Усвідомлення тіла як дива, як місце реалізації незбагненних божественних ідей, як складнющого дару, в якому нам даровано побути, за яким дано спостерігати і доглядати, надає додаткового сенсу причетності до спів- творення. До того ж тіло, придатне до перебування Бога, тим більше є придатним до можливості слухати і бачити Бога.
Якщо ж тілесність сприймати ще й як письмена бога, тотальний текст, то кожне наше перебування у тілі є ще й необхідним фрагментом продовження цього тексту, у якому ми маємо шанс часткового волевиявлення, тобто малесенького співавторства. Бо саме від підбору всіх цих фрагментів залежить то, як і скільки вручений нам текст, запущене у нас Слово протриває.
Щоправда, Бог побував у тілі досить давно. З того часу ми багато чого понаплутували. І дуже змінили первинні умови існування тіла, змінили його на рівні рухів, чутливості, саморегуляції і орієнтування у зміненому просторі. Більше того, ми зробили все доступне, щоби максимально уневажнити тілесність, винести якнайбільше своїх властивостей у якийсь інший вимір. Втрачаючи через це найбезпосередніший доступ до контакту з божественним, до перебування у чудесному. Не даючи собі ради з розумінням і прийняттям апріорної безконечності тіла.
Власне тому таким тривожним і драматичним є ці Страсні тижні і Воскресіння.
Власне тому такою великою є потреба ще раз переконатися у тілесності Бога. І з уважністю пережити відчуття власної тілесності. Співставляючи її з божественною. Заперечуючи її тягар і конечність. Відчуваючи радість відповідальності.
Тарас Прохасько
© ZBRUČ, 28.04.2016
Не треба шукати іншого храму тому, хто в храмі живе.
Проблема лише зі страсним тижнем, коли його відзначати
Коментарі
Проблема лише зі страсним тижнем, коли його відзначати