Постіндустріальна релігія знань

Шлях прискореної еволюції

Релігія (від «ре-лига», тобто «відновлення зв’язку») – це теорія і практика відновлення зв’язку між земною і божественною свідомістю людини.

З одного боку, це шлях індивідуального і колективного вдосконалення, що веде до перетворення  людини на боголюдину.

З другого боку, це шлях свідомої, а відтак прискореної еволюції. Релігія виступає в ролі еволюційного локомотива.

Якщо вчення не ставить перед собою мету відновлення зв’язку між людським і божественним, то це не релігія. Для таких систем доцільно застосовувати терміни «віровчення» або «псевдорелігія».

Критерії ефективності релігії

Критерієм правдивості релігії є її ефективність. Вона визначається рівнем розвитку спільноти, яка практикує цю релігію. Найпростішими кількісними критеріями розвиненості релігійної спільноти є зростання її «Валового індексу щастя» і «Національного індексу людського розвитку» (враховує доходи на душу населення, освіченість, здоров’я, народжуваність).

Що вищі індекси розвитку, то краща релігія. Спільнота, яка практикує передову релігію, прискорено розвивається і в історично короткий період опиняється на вершині еволюції. Відтак держава, сформована такою спільнотою, протягом достатньо тривалого часу є найавторитетнішою і найвпливовішою на планеті, а її культура – найпродуктивнішою і найпривабливішою.  

Актуальність

Ефективна релігія завжди актуальна, йде в ногу з часом і відкриває нові обрії. З одного боку, передова релігія опирається на перевірені тисячоліттями знання і принципи. З другого боку, наявність надійного історичного фундаменту дозволяє сміливо творити нове у всіх сферах життя – від філософії й мистецтва до соціальної організації й технологій.  

Отже, істинна релігія завжди прив’язана до поточної ситуації і тенденцій розвитку. Відповідно, релігія постіндустріальної епохи чутливо реагує на такі її особливості як глобалізація (взаємопов’язаність світових процесів), доступність телекомунікацій і персональних комп’ютерів, масові соціальні мережі, автономне енергозабезпечення житла, роботизовані міні-виробництва, багатомовність, персоналізація послуг тощо.  

Універсальність і локалізація

Еволюційною одиницею людства є демос, тому релігія може повноцінно реалізуватися тільки в демосах – спільнотах персонально знайомих людей чисельністю до 150 осіб.  Оскільки кожен демос має свої особливості, то й практикована ним релігія також може мати свої особливості та колорит.

При цьому існує універсальний світоглядно-організаційний каркас, який дозволяє усьому цьому розмаїттю демосів розуміти один одного, підтримувати метафізичну і організаційну єдність, здійснювати взаємодопомогу і синергетичне взаємопосилення.  

Релігія шляхетних людей

Оскільки релігія – це шлях індивідуального і колективного вдосконалення, то релігійність – це ознака шляхетних людей.  На прадавній мові, зокрема на санскриті, шляхетні люди називалися «ар’я» (арія, арії, арійці) – від кореня *ар–*ра – сонячний, божественний.

На початку нової ери слово «аріянство» застосовувалося для позначення первинного хрестиянства (аріохрестиянства, або гелленохрестиянства).

Слова «хрестиянство» (від «хрестос» – досконалий, добрий, красивий, хороший, зразковий, святий) і «аріянство» (шляхетний, благородний, сонячний, ярий, життєспроможний, духовний, святий) по-суті є синонімами.

Релігійний – значить освічений

Справжня релігія завжди є прагматичною системою, спрямованою на розвиток і посилення життєспроможності її носіїв. «Метою релігії був безперервний пошук ресурсів як додаткових гарантій виживання роду. Первісна релігія – це всі неочевидні людські технології того часу в одному флаконі. Пізніше з цього флакона людство винесло науку, ремесло, мистецтво, економіку і політику – і ці технології стали відповідати за практичні результати у своїх областях» (Олександр Розов).

Для того, щоб бути ефективною, релігія опирається на знання. Фактично, релігія – це і є вищі знання. Саме тому первинна арійська релігія позначалася слово «Віди», тобто «відання, знання».

Згідно з аріянством, релігійність людини (рівень її релігійного розвитку) визначається не виконанням обрядів, не молитвами і не способом харчування, а спроможністю творити позитивні події – внутрішні і зовнішні. Внутрішні події – це здоров’я, бадьорість, інтелектуальність, творча спроможність, володіння знаннями і технологіями. Зовнішні події – це гармонійне оточення, чистота і краса довкілля, добрі справи для своєї громади і всієї держави.   

Що більша спроможність людини досягати суспільно-корисних цілей, то більша її релігійність.

Найвідоміша і найдавніша аріянська школа була в Антиохії: «Характерною особливістю філософської і богословської думки представників антиохійської школи були реалізм і раціоналізм, звісно, в богословському контексті. Прагнення антиохійців до ясності і висока оцінка ними можливостей людського пізнання приводили їх до того, що вони стирали грань між релігією і наукою, між вірою і знаннями, ототожнювали релігійне почуття з розумом. У їхній школі для розуму відкривався широкий і вільний простір. В області релігійного світогляду і церковних догм антиохійці за допомогою розуму прагнули досягти такої ж ясності, як і у вивченні матеріального світу» (див.: Антиохійський аріянський центр).

Науковою основою аріянства була філософія динамізму: «Це була спільнота церковних вчителів, які інтереси науки поставили вище інтересів релігії. Всі вони славились високою освіченістю, старанно вивчали світські науки і не приховували своєї любові до них. “Вони глибоко займаються геометрією Евкліда, зачаровані Аристотелем і Теофрастом, а Галена мало не боготворять”... Динамісти визнавали для себе обов’язковим один критерій – критерій власної переконаності, основаної на раціональних засадах. Вони внесли широкий критицизм у тлумачення святого Писання, дослідженням якого ретельно займалися. Вони перші почали науково досліджувати тексти канонічних писань і, знайшовши їх незадовільними, вимагали їх виправлень. “Вони, – з жахом повідомляє анонімний автор, – наклали свої руки й на Божественне Писання: необхідно, – кажуть, – виправити його”. Вони ж перші й узялися за цю працю, склали критично перевірені тексти Писання, які мали велику популярність. Натомість до церковного (мається на увазі – іудохристиянського. – І. К.) передання і творів церковних письменників вони ставилися зневажливо і відгукувалися про них доволі різко» (Спасский А.А. История догматических движений в эпоху вселенских соборов. Т.1. Тринитарный вопрос. – Сергиев Посад, 1906).

Аріянська релігія знань дала світові цілу плеяду яскравих вчених і святих, серед яких такі відомі особистості, як святий Іриней Ліонський, Антиохійський патріарх Павло Самосатський, святий Лукіан Антиохійський, Константинопольський архієпископ Євсевій Нікомидійський (який охрестив в аріянство імператора Костянтина Великого і висвятив архієпископа готів Вульфилу), Константинопольський патріарх святий Іван Золотоустий (особливо шанований в Україні), єпископи: святий Діодор Тарський, святий Феодор Мопсуестійський, блаженний Феодорит Кирський, Леонтій Антиохійський, святий Кирило Єрусалимський, Феогніс Нікейський, Минофан Ефеський (Динамізм – філософський фундамент аріохрестиянства).  

Засвоєння аріянства в тодішній Україні привело до надпотужного пасіонарного спалаху, внаслідок якого наші предки – гети, готи, гуни, венди, вандали – опанували Європу і Північну Африку і заклали фундамент сучасної європейської культури.

Що відрізняє релігійних людей від нерелігійних

Отже, релігія – це наука, технології, мистецтво. Тоді запитання: що відрізняє релігійних вчених, організаторів, політиків, винахідників, митців, професіоналів від їхніх нерелігійних колег?

Різниця в тому, що релігійна людина завжди пам’ятає про свою релігійну мету – піднесення людини і суспільства до боголюдського стану. Релігійна людина про це не тільки думає і говорить – вона практично реалізує свої духовні ідеали.  

Постійна орієнтація на досягнення релігійної мети приводить до того, що людина цілісно дивиться на життя і піднімається у простір позитивних подій, відтак у неї потужніший потенціал позитивної творчості – на благо суспільства і Всесвіту.

Переваги сучасного аріянства

Постіндустріальне суспільство потребує духовної сили, яка осмислює сенс нашого існування, задає орієнтири, надихає оптимізмом, заохочує до сміливості та творчості. Народження постіндустріальної релігії і духовної організації нової епохи – це тільки питання часу.

Якою буде нова церква? Чим вона притягуватиме до себе людей? Зародки майбутнього існують уже сьогодні, тому, дивлячись на них, можемо побачити деякі характерні риси постіндустріального аріянства.

1. Наявність цілісного світогляду, складниками якого є метафізика, давня і сучасна історія, здоровий спосіб життя, правильне харчування, чисте довкілля тощо.

2. Єдність теорії і практики, зокрема, поєднання науки, технологій, мистецтва, краси, позитивного і відповідального ставлення до життя.

3. Відкритість до інновацій, звідси реалістичність, актуальність і новизна.   

4. Спроможність робити людину здоровою і щасливою, зокрема, володіння технологією зцілення від хронічних хвороб і підняття у простір позитивних подій.  

5. Суспільна і державотворча активність, ненав’язливість, екологічне мислення, спрямованість на вдосконалення людини і творення нею досконалішої цивілізації.

Новітніми напрямками аріянства є:

• дослідження впливу Живого Слова на електроніку,
• формування окультуреної української мови (проект Сенсар),
• програмування спеціалізованої соціальної мережі для переходу націй від диктаторських форм державного правління до республіканських,
• формування Вільної Української Держави і цивілізації Міжмор’я.   

Додатково:

• Аріянство і язичництво
• Перемога аріянства буде блискавичною. Радіймо!
• Символіка пальців і аріянський символ боголюдини
• Що таке спасіння