І з цієї точки зору вже не Україна залежить від Росії, а Росія – від України. Тому що наша країна лишається – й лишатиметься – найважливішим транзитером російського газу у Європу. А відносно поставок самої сировини, то тут на енергетичному ринку склалася серйозна конкуренція. Й чомусь мені здається, що «Газпром» не спроможний дати адекватну відповідь на виклик нового часу.
У принципі, енергетична залежність України і Росії завжди була природною. Вона почалася із славнозвісних угод російського та українського прем’єрів Віктора Чорномирдіна й Леоніда Кучми, які закріпили нашу власну «формулу» закупівлі російського газу, що відрізняється від правил цивілізованого світу. Суть цієї «формули» була простою – ми отримували дешевий газ, умовно – туркменський, а не російський, тому що Сапармурату Ніязову потрібні були кошти для створення власної автократії, а нікуди, крім Росії, він постачати газ не міг. А ми в обмін на низьку ціну погоджувалися із корупційною схемою поставок через різноманітні фірми-прокладки, які ділилися доходами із російськими «газовими генералами».
Так «Газпром» перетворився у гаманець російського авторитаризму, а у нас виникли різноманітні фірташі усіх мастей, що багатіли на посередництві. Але хіба справа тільки у посереднику Фірташу? Ахметов – це дешевий метал, який витримував конкуренцію тільки завдяки газовій ціні. Фірташ у своїй «хімічній» іпостасі – це газова ціна, яка підтримувала низьку ціну на український товар. Пінчук – це постачання труб для «Газпрому», прямий наслідок угод Кучма – Чорномирдін. Якби не було цих угод, якби не було дешевого російського газу – то не було б ані української олігархії, ані відсутності реформ, ані Януковича. Україна вже десять років була б у НАТО й років п’ять як в ЄС. Ось що виплило із цієї ціни, якій так раділи двадцять років тому мої співвітчизники, за старої радянської звички обожнювали різноманітну «халяву». Й «халява» ця виявилася такою солодкою, що навіть події 2004 року не розірвали зіпсуте коло, а лише спонукали виникнення нових схем та формул.
Кінець «особливих умов» для України настав тільки із Майданом й безумним рішенням Путіна напасти на нашу країну. Але що дивно: у Росії так й не зрозуміли, що насправді жодної енергетичної залежності України від Росії не існує, що це – виключно корупційна залежність, пов’язана із особистими інтересами тих, хто купував газ для країни й власних підприємств. Що насправді інших продавців найти не так й складно. Й відмовитися від економіки, «підв’язаної» на російську ціну, не просто можливо – необхідно.
А ось із транзитом все набагато гірше. Скільки не борсалися менеджери «Газпрому» із своїми «потоками», скільки не заривали у землю й не топили у море мільярди доларів – поки вони у Росії ще були – а виявилося, що без українського маршруту не обійтися. Це вже Путін зрозумів. І це – справжній момент істини, який показує, хто від кого залежить насправді.
Що зробила б розумна країна на місці Росії? Усвідомивши цю залежність і необхідність виживання свого енергетичного сектору, постаралась би встановити із державою-транзитером стосунки найбільшого сприяння. Запропонувала б таку ціну на газ, від якої просто не можна було б відмовитися – ну просто удвічі нижче європейської. Забралась би із окупованих територій, попередньо здійснивши й у Донбасі, й у Криму жорстку «зачистку» активних прихильників об’єднання цих територій із Росією – щоб нам лишилося тільки розвивати ці території у гармонії із цілою країною. Президент Путін особисто мав би прилетіти до Києва із примирливою покаянною промовою, а перед цим – написати проникливе переднє слово до книги «Степан Бандера», що вийшла б у серії «Жизнь замечательных людей». Тому що інакше – «Газпрому» не вижити. А в умовах падіння нафтових цін це означає – не вижити Путіну.
Але все це – не про Росію. Її влада й її суспільство ніколи не відзначалися навіть умовною розважністю. І слава Богу. Тому що нам не потрібні пропозиції, від яких ми не зможемо відмовитися. Нам треба не купувати російський газ, розвивати українську економіку в умовах реальної конкуренції й повернути свої території не завдяки російському «посередництву», а всупереч волі окупанта, внаслідок його остаточного й безповоротного краху. Нам не потрібен Путін у Києві. Нам потрібне повне переформатування Російської держави й появи на її місці доброзичливого сусіда – або сусідів.
Коментарі
За день:
Iндекс РТС 652,98 -5,77%
Нафта Brent $29,5 -5%
Рубль 78 за $1
Кажуть, що в 2016 році буде відкриття якоїсь плазмової енергії, як дешевої і самовідновлючої чи щось в такому дусі. Тому нам не треба хвилюватися за енергію, вона прийде сама. Як прекрасно!!!
Від Землі, сили народження, святою водою благословляю!
Про дефіцит бюджету РФ. Офіційно у РФ дефіцит бюджету 3% ВВП.
Але треба відсоток дефіциту рахувати не від ВВП, а від доходної частини бюджету.
Реально різниця між доходами й витратами закладена майже 15 відсотків. Це й є справжній дефіцит бюджету. Якщо зараз секвестр 10 відсотків, то це вже буде 25. А при цьому бюджет рахувався чомусь із розрахунку ціни нафти 50 доларів за барель, то реальний дефіцит бюджету буде приблизно п’ятдесят відсотків.
Щойно подарований Ротенбергам аеропорт «Шереметьєво» зробив платним доступ до «вай-фай». В той самий час «Фейсбук» зробив мобільний додаток безкоштовним для цілого світу.
Хай Буде!
В Енгельсі (РФ) проти раніше не засудженого чоловіка, який поцупив шоколадний батончик «Кіт-Кет» порушили кримінальну справу.
Хай Буде!
Російські «космонавти» атакували лікарню у Алеппо.
Хай Буде!