Як Америка позбулася газопроводу Nord Stream – повний переклад статті Сеймура Герша (Seymour Hersh)

Короткий виклад цієї статті опубліковано в британській The Times (Таймс): US bombed Nord Stream gas pipelines, claims investigative journalist Seymour Hersh. Український переклад: США підірвали «Північні потоки» – журналіст-розслідувач написав про таємну операцію Білого дому.

Повний текст своєї статі Сеймур Герш (Seymour Hersh) опублікував на сайті Substack. Подаємо її повний переклад українською мовою з деякими коментарями НО, позначеними курсивом у дужках.

Водолазно-рятувальний центр ВМС США знаходиться в такому ж незрозумілому місці, як і його назва,  – на колишній сільській дорозі в Панама-Сіті, а нині процвітаючому курортному місті на південному заході штату Флорида, за 70 миль на південь від кордону з Алабамою. Комплекс центру настільки ж непоказний, як і його місце розташування – сіра бетонна споруда часів Другої світової війни, схожа на професійно-технічну школу на західній стороні Чикаго. Пральня-автомат, що працює за монети, і танцювальна школа розташовані через дорогу з чотирма смугами руху.

Центр десятиліттями готує висококваліфікованих глибоководних водолазів, які після призначення в американські військові підрозділи по всьому світу здатні виконувати технічні занурення, використовуючи вибухівку С4 для очищення гаваней і пляжів від уламків боєприпасів, що не вибухнули, а також для поганих справ, таких як підрив іноземних нафтових вишок, засмічення впускних клапанів підводних електростанцій, руйнування шлюзів на важливих судноплавних каналах.

Центр Панама-Сіті, який може похвалитися другим за величиною критим басейном в Америці, був ідеальним місцем для набору найкращих і найбільш мовчазних випускників водолазної школи, які минулого літа успішно виконали те, що їм було доручено зробити на глибині 260 футів (79 м) під поверхнею Балтійського моря.

У червні минулого року водолази ВМС, діючи під прикриттям широко розрекламованих навчань НАТО, відомих як BALTOPS 22, встановили вибухівку з дистанційним управлінням, яка через три місяці зруйнувала три з чотирьох трубопроводів "Північного потоку". Про це повідомило джерело, безпосередньо знайоме з оперативним плануванням.

Два трубопроводи, відомі під загальною назвою "Північний потік-1", забезпечували Німеччину і більшу частину Західної Європи дешевим російським природним газом протягом більше десяти років. Друга пара трубопроводів, під назвою "Північний потік-2", була побудована, але ще не була введена в експлуатацію.

Коли російські війська накопичилися на кордоні з Україною і насувалася найкривавіша війна в Європі з 1945 року, президент Джозеф Байден побачив, що ці трубопроводи є засобом Владіміра Путіна зробити природний газ зброєю у своїх політичних та територіальних амбіціях.

На прохання про коментар Едріенн Уотсон, речниця Білого дому, сказала в електронному листі: «Це неправда і повна вигадка». Теммі Торп, речниця Центрального розвідувального управління, так само написала: «Це твердження абсолютно і абсолютно неправдиве».

Рішення Байдена про диверсію на трубопроводах було прийнято після більш ніж дев’ятимісячної таємної дискусії про те, як найкраще досягти цієї мети, спільнотою, що займається національною безпекою Вашингтона. Більшу частину цього часу питання полягало не в тому, чи виконувати місію, а в тому, як її виконати, не маючи жодної явної підказки щодо того, хто понесе за це відповідальність.

Існувала життєво важлива бюрократична причина, щоб покластися на випускників хардкорної школи дайвінгу центру в Панама-Сіті. Дайвери належали лише до військово-морських сил, а не до командування спеціальних операцій США, про чиї таємні операції необхідно повідомляти Конгрес і заздалегідь інформувати керівництво Сенату та Палати представників – так звану «Банду восьми».

Адміністрація Байдена робила все можливе, щоб уникнути витоків, оскільки планування відбувалося наприкінці 2021 року і в перші місяці 2022 року.

Президент Байден і його зовнішньополітична команда – радник з питань національної безпеки Джейк Салліван, державний секретар Тоні Блінкен і заступниця державного секретаря з питань політики Вікторія Нуланд – виступали відкрито і послідовно проти цих двох трубопроводів, які пролягали поруч один з одним на 750 милях під дном Балтійського моря. Вони йшли з двох різних портів на північному сході Росії біля кордону з Естонією, проходили поблизу датського острова Борнхольм, а потім закінчуючись у північній Німеччині.  

Прямий маршрут, який оминав будь-яку потребу в транзиті через Україну, був благом для німецької економіки, яка отримувала надлишок дешевого російського природного газу, що достатньо для роботи заводів і опалення будинків, а німецькі дистриб'ютори могли вигідно продавати надлишки газу по всій Західній Європі. Дія, сліди якої вели б до Адміністрації, порушила б обіцянки США мінімізувати прямий конфлікт з Росією. Секретність була важливою.

З самого початку "Північний потік-1" розглядався Вашингтоном і його антиросійськими партнерами по НАТО як загроза західному домінуванню. Холдингова компанія Nord Stream AG, що стоїть за ним, була зареєстрована в Швейцарії в 2005 році в партнерстві з "Газпромом", публічною російською компанією, яка приносить величезні прибутки акціонерам і в якій домінують олігархи, відомі своєю прихильністю до Путіна.

Газпром контролював 51% акцій компанії, а чотири європейські енергетичні компанії – одна у Франції, одна в Нідерландах і дві в Німеччині – ділили між собою решту 49% акцій і мали право контролювати подальший продаж недорогого природного газу місцевим дистриб'юторам у Німеччині та Західній Європі. Прибутки "Газпрому" ділилися з російським урядом. За оцінками, доходи держави від газу та нафти в деякі роки становили до 45 % річного бюджету Росії.

Політичні побоювання Америки були реальними: Путін отримав би додаткове і вкрай необхідне основне джерело доходу, а Німеччина і решта Західної Європи стали б залежними від дешевого природного газу, що постачається з Росії, зменшивши при цьому залежність Європи від Америки. Насправді, саме так і сталося. Багато німців розглядали "Північний потік-1" як частину реалізації знаменитої теорії Ostpolitik колишнього канцлера Віллі Брандта – дозволити повоєнній Німеччині реабілітувати себе та інші європейські країни, зруйновані у Другій світовій війні, серед іншого використовуючи дешевий російський газ для забезпечення процвітання західноєвропейського ринку і торгової економіки.

З точки зору НАТО і Вашингтона, "Північний потік-1" був досить небезпечним, але "Північний потік-2", будівництво якого було завершено у вересні 2021 року, якщо б його схвалили німецькі регулятори, подвоїв би обсяг дешевого газу, доступного для Німеччини і Західної Європи. Другий трубопровід також забезпечив би достатню кількість газу для більш ніж 50% річного споживання Німеччини. Напруженість у відносинах між Росією і НАТО постійно зростала, що підтримувалося агресивною зовнішньою риторикою адміністрації Байдена.

Опозиція "Північному потоку-2" спалахнула напередодні інавгурації Байдена в січні 2021 року, коли республіканці в Сенаті на чолі з Тедом Крузом з Техасу неодноразово піднімали питання політичної загрози дешевого російського природного газу під час слухань щодо затвердження Блінкена на посаді держсекретаря. На той час об'єднаний Сенат успішно ухвалив закон, який, як сказав Круз Блінкену, "зупинив прокладати шлях [газопроводу]". Щоб запустити другий трубопровід, німецький уряд, який тоді очолювала Ангела Меркель, чинив величезний політичний та економічний тиск.

Чи протистояв би Байден німцям? Блінкен відповів "так", але додав, що не обговорював специфіку поглядів нового президента. "Я знаю його тверде переконання, що це – погана ідея, цей "Північний потік-2", – сказав він. – "Я знаю, що він хотів би, щоб ми використали всі інструменти переконання, які у нас є, щоб переконати наших друзів і партнерів, в тому числі Німеччину, не рухатися далі з цим проектом".

Через кілька місяців, коли будівництво другого трубопроводу наближалося до завершення, Байден «моргнув». У травні того ж року адміністрація зробила приголомшливий поворот, відмовившись від санкцій проти Nord Stream AG, а чиновник Державного департаменту визнав, що спроби зупинити трубопровід за допомогою санкцій і дипломатії "завжди були безперспективними". (Обміняли Північний потік-2 на якісь преференції для колективного Байдена. – НО).

За лаштунками чиновники Адміністрації, як повідомляється, закликали президента України Володимира Зеленського, який на той час стояв перед загрозою російського вторгнення, не критикувати цей крок.

Це мало негайні наслідки. Республіканці в Сенаті на чолі з Крузом оголосили про негайне блокування всіх зовнішньополітичних кандидатів Байдена і затримали прийняття щорічного оборонного законопроекту на кілька місяців – аж до осені. Пізніше видання Politico описало поворот Байдена щодо другого російського трубопроводу як "те рішення, яке, можливо, більше, ніж хаотичне виведення військ з Афганістану, поставило під загрозу порядок денний Байдена" (Простіше кажучи, поставило під сумнів дієздатність Байдена та його адекватність. – НО).

Адміністрація борсалася в нерішучості, незважаючи на те, що в середині листопада отримала відстрочку від кризи, коли німецькі енергетичні регулятори призупинили дозвіл на будівництво другого трубопроводу "Північний потік". Ціни на природний газ підскочили на 8% протягом декількох днів на тлі зростаючих побоювань у Німеччині та Європі, що призупинення будівництва газопроводу і зростаюча ймовірність війни між Росією і Україною призведуть до дуже небажаної холодної зими.

Вашингтону було незрозуміло, яку позицію займає Олаф Шольц, новопризначений канцлер Німеччини. Місяцями раніше, після падіння Афганістану, Шольц публічно підтримав заклик президента Франції Еммануеля Макрона до більш автономної європейської зовнішньої політики у своїй промові в Празі, явно натякаючи на меншу залежність від Вашингтона і його мінливих дій.

Протягом усього цього часу російські війська неухильно і зловісно нарощували сили на кордонах України, і до кінця грудня понад 100 тисяч солдатів були готові завдати удару з Білорусі та Криму. У Вашингтоні зростала тривога, зокрема, Блінкен заявив, що ця кількість військ може бути "подвоєна в найкоротші терміни". (Так і відбулося. – НО).

Увага Адміністрації знову була прикута до "Північного потоку". Допоки Європа залишалася залежною від трубопроводів для постачання дешевого природного газу, Вашингтон боявся, що такі країни, як Німеччина, не захочуть надавати Україні гроші та зброю, необхідні їй для перемоги над Росією. (Насправді Білий дім зовсім не думав про перемогу України, натомість робив усе для її швидкої поразки. – НО).  

Саме в цей невизначений момент Байден уповноважив Джейка Саллівана зібрати міжвідомчу групу для розробки плану. (Ймовірніше, що ініціатива належала не Байдену, а Саллівану. – НО).  Усі варіанти мали бути на столі. Але буде обраний лише один.

ПЛАНУВАННЯ

У грудні 2021 року, за два місяці до того, як перші російські танки в'їхали в Україну, Джейк Салліван скликав засідання новоствореної робочої групи – Об'єднаного комітету начальників штабів, ЦРУ, Державного департаменту і Міністерства фінансів – і попросив надати рекомендації щодо того, як відповісти на неминуче вторгнення Путіна.

Це була перша з серії надсекретних зустрічей, яка відбулася в захищеній кімнаті на верхньому поверсі Старої адміністративної будівлі, що прилягає до Білого дому, де також розташовувалася Консультативна рада зовнішньої розвідки президента (PFIAB). Була звичайна балаканина, яка зрештою повернулася до критично важливого попереднього питання: чи буде рекомендація, яку передуть президенту, зворотною – наприклад, ще один рівень санкцій і валютних обмежень, – чи незворотною, тобто кінетичною дією, яку не можна буде скасувати?

За словами джерела, безпосередньо знайомого з процесом, учасникам стало зрозуміло, що Салліван мав намір, щоб група розробила план знищення двох трубопроводів "Північного потоку", і що він виконував бажання президента. (Знищення трубопроводів мало компенсувати репутаційні втрати Білого дому від допущеної слабості через запуск Північного потоку-2. – НО).  

Протягом наступних кількох зустрічей учасники обговорювали варіанти атаки. Військово-морський флот запропонував використати нещодавно введений в експлуатацію підводний човен для безпосередньої атаки на трубопровід. Військово-повітряні сили обговорювали скидання бомб з уповільненими детонаторами, які можна було б підірвати дистанційно. ЦРУ стверджувало: що б не було зроблено, це має бути таємно. Всі учасники розуміли, що стоїть на кону.

У той час ЦРУ очолював Вільям Бернс, колишній посол в Росії, який працював заступником держсекретаря в адміністрації Обами. Бернс швидко санкціонував створення робочої групи Агентства, до складу якого випадково увійшла людина, знайома з можливостями глибоководних водолазів ВМС США в Панамі. Протягом наступних кількох тижнів члени робочої групи ЦРУ почали розробляти план таємної операції з використанням глибоководних водолазів для здійснення вибуху вздовж трубопроводу.

Щось подібне вже робилося раніше. У 1971 році американська розвідка дізналася з досі нерозкритих джерел, що два важливих підрозділи російського флоту спілкувалися через підводний кабель, прокладений в Охотському морі на Далекосхідному узбережжі Росії. Кабель з'єднував регіональне командування ВМФ з материковою штаб-квартирою у Владивостоці.

Десь у Вашингтоні, під глибоким прикриттям, була зібрана добірна команда оперативників Центрального розвідувального управління і Агентства національної безпеки, яка розробила план з використанням водолазів ВМС, модифікованих підводних човнів і глибоководного рятувального апарату, за допомогою якого після багатьох спроб і помилок вдалося виявити російський кабель. Водолази встановили на кабелі складний підслуховуючий пристрій, який успішно перехопив російський трафік і записав його на магнітофон.

АНБ дізналося, що старші офіцери російського флоту, переконані в безпеці свого каналу зв'язку, спілкувалися зі своїми колегами без шифрування. Записуючий пристрій і касету потрібно було замінювати щомісяця, і проект жваво просувався протягом десятиліття, поки його не скомпрометував сорокачотирьохрічний цивільний технік АНБ на ім'я Рональд Пелтон, який вільно володів російською мовою. У 1985 році Пелтона зрадив російський перебіжчик і його засудили до тюремного ув'язнення. Росіяни заплатили йому усього 5 тисяч доларів за його розповідь про операцію, а також 35 тисяч доларів за інші російські оперативні дані, які він надав, але які ніколи не були оприлюднені. Ця підводна операція під кодовою назвою "Айві Беллз" була інноваційною і ризикованою і дозволила отримати безцінні розвідувальні дані про наміри і планування російського флоту. (Насправді тут мало подібного. Одне діло підслуховування, і зовсім інше – знищення стратегічних газопроводів. Якщо з чимось порівнювати, то зі знищенням башт-близнюків у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року. – НО). 

Проте міжвідомча група спочатку скептично поставилася до ентузіазму ЦРУ щодо таємної глибоководної атаки. Було занадто багато запитань без відповідей. Води Балтійського моря інтенсивно патрулюються російським флотом, і там нема нафтових вишок, які можна було б використати як прикриття для водолазної операції. Чи довелося б водолазам їхати до Естонії, прямо через кордон з російськими газонавантажувальними доками, щоб підготуватися до місії?

Протягом "всієї цієї інтриги, – сказало джерело, – деякі хлопці в ЦРУ і Державному департаменті говорили: "Не робіть цього. Це – нерозумно, і буде політичним кошмаром, якщо це вийде назовні". (Вочевидь, Салліван та інші організатори диверсії не заглядали так далеко в майбутнє. Фрагментарність та короткозорість, а як наслідок – рішучість і холоднокровність – характерні для корпоративних психопатів. – НО).

Проте на початку 2022 року робоча група ЦРУ відзвітувала міжвідомчій групі Саллівана: "У нас є спосіб підірвати трубопроводи".

Те, що сталося далі, було приголомшливим. 7 лютого, менш ніж за три тижні до, здавалося б, неминучого російського вторгнення в Україну, Байден зустрівся у своєму офісі в Білому домі з канцлером Німеччини Олафом Шольцем, який після деяких коливань твердо приєднався до американської команди. На прес-брифінгу, який відбувся після цього, Байден зухвало заявив: "Якщо Росія вторгнеться... "Північного потоку-2" більше не буде. Ми покладемо цьому край". (Відверто двозначна заява. Так потоку фізично не буде, чи його буде зупинено? – НО).

Двадцятьма днями раніше заступник держсекретаря Нуланд виступила з практично тим самим повідомленням на брифінгу в Державному департаменті, який мало висвітлювався в пресі. "Я хочу бути дуже зрозумілою з вами сьогодні", – сказала вона, відповідаючи на запитання. – Якщо Росія вторгнеться в Україну, так чи інакше "Північний потік-2" не буде реалізований". (Така ж сама двозначність. – НО).

Деякі з тих, хто брав участь у плануванні місії, були стурбовані тим, що вони вважали непрямими вказівками на напад. "Це все одно, що покласти атомну бомбу на землю в Токіо і сказати японцям, що ми збираємося її підірвати", – сказало джерело. – "План полягав у тому, що ці варіанти будуть реалізовані після вторгнення і не будуть афішуватися публічно. Байден просто не зрозумів або проігнорував його". (Треба розуміти психологію корпоративних психопатів: вони вважають, що проголошення планів шляхом туманних натяків робить ці плани легітимними. – НО).

Необачність Байдена і Нуланд, якщо це була саме необачність, могла розчарувати декого з тих, хто планував операцію. Але це також створило можливість. За словами джерела, деякі високопоставлені співробітники ЦРУ вирішили, що підрив трубопроводу "більше не може розглядатися як таємний варіант, оскільки президент щойно оголосив, що ми знаємо, як це зробити".

План підриву "Північного потоку-1" і "Північного потоку-2" несподівано був понижений у статусі з таємної операції, яка вимагала інформування Конгресу, до операції, яка вважалася надсекретною розвідувальною операцією з військовою підтримкою США. Згідно із законом, пояснило джерело, "більше не було юридичної вимоги повідомляти Конгрес про операцію. Все, що їм потрібно було зробити, це просто зробити її, але вона все ще мала бути секретною. Росіяни дуже добре спостерігають за Балтійським морем".

Члени робочої групи Агенції (ЦРУ) не мали прямого контакту з Білим домом і прагнули з'ясувати, чи мав президент на увазі те, що сказав, тобто, чи місія вже розпочалася. Джерело згадувало: "Білл Бернс повертається і каже: "Робіть це".

ОПЕРАЦІЯ

Норвегія була ідеальним місцем для базування місії.

За останні кілька років кризи між Сходом і Заходом американські військові значно розширили свою присутність на території Норвегії, західний кордон якої простягається на 1400 миль уздовж північної частини Атлантичного океану і зливається за Полярним колом з Росією. Пентагон створив високооплачувані робочі місця і уклав контракти, незважаючи на деякі місцеві суперечки, інвестувавши сотні мільйонів доларів в модернізацію і розширення об'єктів американських ВМС і ВПС в Норвегії. Серед нових об'єктів – найголовніший – сучасний радар з синтезованою апертурою далеко на півночі, здатний проникати вглиб Росії, який з'явився в мережі якраз тоді, коли американська розвідка втратила доступ до низки станцій дальнього прослуховування в Китаї.

Нещодавно відремонтована американська база підводних човнів, яка будувалась роками, стала до ладу, і більше американських підводних човнів тепер можуть тісно співпрацювати зі своїми норвезькими колегами для моніторингу і шпигунства за головним російським ядерним редутом, розташованим за 250 миль на схід, на Кольському півострові. Америка також значно розширила норвезьку військово-повітряну базу на півночі країни і передала норвезьким ВПС флот патрульних літаків P8 Poseidon виробництва Boeing для посилення дальнього шпигунства за усім, що стосується Росії.

У відповідь норвезький уряд розлютив лібералів і деяких поміркованих членів парламенту в листопаді минулого року, ухваливши Додаткову угоду про оборонну співпрацю (SDCA). Згідно з новою угодою, американська правова система матиме юрисдикцію в певних "узгоджених районах" на Півночі над американськими солдатами, звинуваченими у злочинах за межами бази, а також над тими норвезькими громадянами, яких звинувачують або підозрюють у втручанні в роботу на базі.

Норвегія була одним з перших підписантів Договору про НАТО в 1949 році, на початку холодної війни. Сьогодні верховним головнокомандувачем НАТО є Єнс Столтенберг, переконаний антикомуніст, який вісім років був прем'єр-міністром Норвегії, перш ніж у 2014 році за підтримки США обійняв високу посаду в НАТО. Він був жорстко налаштований щодо всього, що стосується Путіна і Росії, і співпрацював з американською розвідкою ще з часів війни у В'єтнамі. З тих пір йому повністю довіряють. "Він – рукавичка, яка пасує американській руці", – сказало джерело.

Ще у Вашингтоні планувальники знали, що треба їхати до Норвегії. "Вони ненавиділи росіян, а норвезький флот був повний чудових моряків і водолазів, які мали багаторічний досвід високоприбуткової глибоководної розвідки нафти і газу", – сказало джерело. Їм також можна було довіряти у збереженні таємниці місії. (У норвежців могли бути й інші інтереси. Руйнування "Північного потоку", якщо американцям вдасться це зробити, дозволило б Норвегії продавати набагато більше власного природного газу в Європу).

Десь у березні кілька членів команди полетіли до Норвегії, щоб зустрітися з представниками норвезької секретної служби та військово-морського флоту. Одне з ключових питань полягало в тому, де саме в Балтійському морі найкраще закласти вибухівку. Північні потоки 1 і 2, кожен з яких складається з двох ниток трубопроводу, були розділені на більшій частині шляху трохи більше милі, коли вони прямували до порту Грайфсвальд на крайньому північному сході Німеччини.

Норвезький військово-морський флот швидко знайшов потрібне місце на мілководді Балтійського моря за кілька миль від данського острова Борнхольм. Трубопроводи пролягали на відстані більше милі один від одного вздовж морського дна, глибина якого становила лише 260 футів. Це було б цілком у межах досяжності водолазів, які, працюючи з норвезького мисливця за мінами класу "Альта", занурювалися б із сумішшю кисню, азоту і гелію, що витікає з їхніх балонів, і встановлювали б кумулятивні заряди С4 на чотири трубопроводи з бетонними захисними кожухами. Це була б нудна, трудомістка і небезпечна робота, але води біля Борнхольму мали ще одну перевагу – там не було великих приливних течій, які б значно ускладнили завдання занурення.

Після невеликого дослідження, американці були в курсі справи.

На цьому етапі в гру знову вступила маловідома група ВМС з глибоководних занурень у Панама-Сіті. Глибоководні школи в Панама-Сіті, вихованці яких брали участь у "Дзвонах плюща", вважаються небажаною глушиною для елітних випускників Військово-морської академії в Аннаполісі, які зазвичай прагнуть слави морських котиків, пілотів винищувачів або підводників. Якщо хтось має стати "чорним черевиком", тобто членом менш бажаної команди надводного корабля, то завжди є принаймні служба на есмінці, крейсері або десантному кораблі. Найменш гламурною з усіх є мінна війна. Водолази, які займаються нею, ніколи не з'являються в голлівудських фільмах чи на обкладинках популярних журналів.

"Найкращі водолази з глибоководною кваліфікацією є тісною спільнотою, і лише найкращих набирають для участі в операції і кажуть їм бути готовими до виклику в ЦРУ у Вашингтоні", – повідомило джерело.

Норвежці і американці знали місце і оперативників, але існувало ще одне занепокоєння – будь-яка незвичайна підводна активність у водах біля Борнхольму може привернути увагу шведських або данських військово-морських сил, які можуть повідомити про неї. 

Данія також була однією з перших країн, що підписали НАТО, і була відома в розвідувальному співтоваристві своїми особливими зв'язками зі Сполученим Королівством. Швеція подала заявку на членство в НАТО і продемонструвала свою майстерність в управлінні підводними системами звукових і магнітних датчиків, які успішно відстежували російські підводні човни, що час від часу з'являлися у віддалених водах шведського архіпелагу і були змушені спливати на поверхню.

Норвежці приєдналися до американців, наполягаючи на тому, що деякі високопосадовці в Данії і Швеції повинні бути в загальних рисах проінформовані про можливу водолазну діяльність в цьому районі. У такий спосіб хтось, хто вище, міг втручатися і тримати поза увагою командування звіт, таким чином приховуючи трубопровідну операцію. "Те, що їм сказали, і те, що вони знали, навмисно відрізнялося", – сказало джерело (посольство Норвегії, яке попросили прокоментувати цю історію, не відповіло).

Норвежці відіграли ключову роль у вирішенні інших перешкод. Відомо, що російський флот володіє технологією спостереження, здатною виявляти і приводити в дію підводні міни. Американські вибухові пристрої потрібно було замаскувати таким чином, щоб російська система сприймала їх як частину природного фону – а це вимагало адаптації до конкретної солоності води. Норвежці знайшли рішення.

Норвежці також вирішили основне питання про те, коли має відбутися операція. Кожного червня протягом останніх 21 року американський Шостий флот, флагманський корабель якого базується в Гаєті, Італія, що на південь від Рима, спонсорує великі навчання НАТО в Балтійському морі, в яких беруть участь десятки кораблів країн-членів Альянсу з усього регіону. Нинішні навчання, що відбулися в червні, називалися "Балтійська операція - 22" або BALTOPS 22. Норвежці запропонували ідеальне прикриття для встановлення мін.

Американці забезпечили один життєво важливий елемент: вони переконали планувальників Шостого флоту додати до програми навчань науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи. Ці навчання, як було оприлюднено ВМС, передбачали участь Шостого флоту у співпраці з "дослідницькими і військовими центрами" ВМС. Морський захід відбудеться біля узбережжя острова Борнхольм за участю команд водолазів НАТО, які встановлюватимуть міни, а команди-суперники використовуватимуть новітні підводні технології для їх пошуку і знищення.

Це були і корисні навчання, і геніальне прикриття. Хлопці з Панами зробили свою справу, і вибухівка С4 була на місці до кінця навчань BALTOPS22 з 48-годинним таймером. До першого вибуху всі американці і норвежці будуть вже далеко.

Відлік часу йшов на хвилини. "Годинник цокав, і ми наближалися до завершення місії", – сказало джерело.

А потім Вашингтон придумав інше рішення. Бомби все одно були б закладені під час навчань BALTOPS, але Білий дім побоювався, що дводенне вікно для їх підриву буде занадто близьким до кінця навчань, і буде очевидно, що Америка причетна до цього.

Натомість Білий дім звернувся з новим проханням: "Чи можуть хлопці на місцях придумати якийсь спосіб підірвати трубопроводи пізніше за командою?"

Деякі члени групи планування були розлючені і розчаровані такою нерішучістю президента. Водолази з Панами неодноразово практикували встановлення C4 на трубопроводи, як це робили під час навчань BALTOPS, але тепер команда в Норвегії мала придумати спосіб дати Байдену те, що він хотів, – можливість віддати наказ про успішне виконання в той час, який він обирає сам.

ЦРУ звикло справлятися з довільними змінами в останню хвилину – це те, до чого ЦРУ вже звикло. Але це також посилило занепокоєння деяких співробітників щодо необхідності та законності всієї операції.

Таємні накази президента також нагадали дилему ЦРУ під час війни у В'єтнамі, коли президент Джонсон, зіткнувшись зі зростаючими антив'єтнамськими настроями, наказав Агенції порушити свій статут, який конкретно забороняв їй діяти на території Америки, шпигуючи за антивоєнними лідерами, щоб з'ясувати, чи не перебувають вони під контролем комуністичної Росії. Агенція врешті-решт погодилась, і протягом 1970-х років стало зрозуміло, як далеко вона була готова зайти. Після Вотергейтського скандалу з'явилися газетні викриття про шпигунство Агенції за американськими громадянами, її причетність до вбивства іноземних лідерів і підривної діяльності проти соціалістичного уряду Сальвадора Альєнде. Ці викриття призвели до драматичної серії слухань у середині 1970-х років у Сенаті під головуванням Френка Черча з Айдахо, які дали зрозуміти, що Річард Гелмс, тодішній директор Агенції, визнав, що він зобов'язаний робити те, що хоче президент, навіть якщо це означало порушення закону. У неопублікованих свідченнях за зачиненими дверима Гелмс з жалем пояснив, що "ви майже маєте непорочне зачаття, коли щось робите" за таємним наказом президента. "Незалежно від того, чи правильно, що ви повинні це робити, чи неправильно, що ви це робите, [ЦРУ] працює за іншими правилами і принципами, ніж будь-яка інша частина уряду". По суті, він сказав сенаторам, що він як голова ЦРУ розуміє, що працює на Корону, а не на Конституцію.

Американці, які працювали в Норвегії, діяли в тій же динаміці і слухняно почали працювати над новою проблемою – як дистанційно підірвати вибухівку С4 за наказом Байдена. Це було набагато складніше завдання, ніж розуміли у Вашингтоні. Команда в Норвегії не могла знати, коли президент може натиснути на кнопку. Чи буде це через кілька тижнів, чи через багато місяців, чи через півроку, чи ще пізніше?

С4, прикріплений до трубопроводу, спрацьовував би за допомогою гідролокаційного буя, скинутого літаком у найкоротші терміни, але процедура вимагала найсучаснішої технології обробки сигналів. Після встановлення на місці, пристрої затримки часу, прикріплені до будь-якого з чотирьох трубопроводів, можуть випадково спрацювати через складну суміш океанських фонових шумів у Балтійському морі, де ведеться інтенсивна торгівля, – від близьких і далеких суден, підводного буріння, сейсмічних явищ, хвиль і навіть морських істот. Щоб уникнути цього, гідролокаційний буй, встановлений на місці, видаватиме послідовність унікальних низькочастотних тональних звуків – подібних до звуків флейти або фортепіано, - які розпізнаються пристроєм синхронізації і після заздалегідь встановленої годинної затримки активують вибухівку. ("Вам потрібен сигнал, достатньо надійний, щоб жоден інший сигнал не міг випадково послати імпульс, який детонує вибухівку", – сказав мені доктор Теодор Постол, почесний професор технологій і політики національної безпеки в Массачусетському технологічному інституті. Постол, який працював науковим радником начальника військово-морських операцій Пентагону, сказав, що проблема, з якою зіткнулася група в Норвегії через затримку Байдена, була випадковістю: "Чим довше вибухівка перебуває у воді, тим більшим буде ризик випадкового сигналу, який запустить бомби").

26 вересня 2022 року літак-розвідник ВМС Норвегії P8 здійснив, здавалося б, звичайний політ і скинув сонарний буй. Сигнал поширився під водою, спочатку до "Північного потоку-2", а потім і до "Північного потоку-1". Через кілька годин спрацювала потужна вибухівка C4, і три з чотирьох трубопроводів були виведені з ладу. За кілька хвилин можна було побачити, як потоки газу метану, що залишився в закритих трубопроводах, розтікаються по поверхні води, і світ дізнався, що сталося щось незворотне.
 

НАСЛІДКИ

Одразу після вибуху газопроводу американські ЗМІ ставилися до нього як до нерозгаданої таємниці. Росію неодноразово називали ймовірним винуватцем, що було підкріплено витоками інформації з Білого дому, але так і не встановивши чітких мотивів для такого вчинку.

Кілька місяців по тому, коли з'ясувалося, що російська влада таємно отримувала оцінки вартості ремонту трубопроводів, газета "Нью-Йорк Таймс" описала цю новину як таку, що "ускладнює теорії про те, хто стоїть за атакою". Жодна провідна американська газета не заглибилася в попередні погрози щодо трубопроводів, висловлені Байденом і Нуланд.

Хоча ніколи не було зрозуміло, чому Росія прагне знищити свій власний прибутковий трубопровід, більш промовисте обґрунтування дій президента прозвучало з вуст держсекретаря Блінкена. Відповідаючи на прес-конференції у вересні минулого року на запитання про наслідки загострення енергетичної кризи в Західній Європі, Блінкен охарактеризував цей момент як потенційно вдалий: "Це величезна можливість раз і назавжди усунути залежність від російських енергоносіїв і, таким чином, позбавити Володимира Путіна можливості використовувати енергетику як засіб для просування своїх імперських планів. Це дуже важливо, і це відкриває величезні стратегічні можливості на роки вперед, але тим часом ми сповнені рішучості зробити все можливе, щоб переконатися, що наслідки всього цього не лягли на плечі громадян наших країн або, якщо вже на те пішло, в усьому світі".

Зовсім недавно Вікторія Нуланд висловила задоволення з приводу загибелі найновішого з трубопроводів. Виступаючи на слуханнях у сенатському комітеті з міжнародних відносин наприкінці січня, вона сказала сенаторові Теду Крузу: "Як і ви, я думаю, що адміністрація дуже задоволена тим, що "Північний потік-2" тепер є, як ви любите говорити, шматком металу на дні моря".

Джерело має набагато більш приземлений погляд на рішення Байдена зруйнувати понад 1500 миль газопроводу "Газпрому" з наближенням зими. "Що ж, – сказав він, говорячи про президента, – мушу визнати, що у цього хлопця є пара яєць. Він сказав, що збирається це зробити, і він це зробив". (Ця диверсія де-факто спрацювала на підвищення поваги до Байдена. – НО). На запитання, чому, на його думку, росіяни не відповіли, він цинічно відповів: "Можливо, вони хочуть мати можливість робити те саме, що робили США.

"Це була гарна історія для обкладинки, – продовжив він. – За цим стояла таємна операція, яка залучала експертів у цій галузі та обладнання, яке працювало за таємним сигналом. Єдиним недоліком було рішення зробити це".