В результаті чиновники закуповували у своїх постачальників за відкати продовольство за завищеними цінами, а городянам віддавали найгірше. Природно, у продовженні цього свята були зацікавлені всі, хто наживався на епідемії, насамперед чиновники та лікарі. Усі випадки захворювання будь-якою хворобою оголошувалися чумою.

"Карантинна контора намагається всі прості хвороби показати чумними", – писав контр-адмірал Сальті, який служив у цей час у Севастополі. Адмірал Грейг свідчив: "Протягом 5 місяців люди не чули, щоб хворіли та вмирали природною смертю, а хто б не захворів у командах чи вдома, оголошувалися за чуму".

Усіх хворих звозили в бараки на Павловський мис, де вони утримувалися в таких умовах, що швидко вмирали. У найбідніших районах міста застосовувалась дезінфекція хлором. Тобто городян ще й отруювали. При цьому "дезінфектори" отримували 2,5 рубля на добу – 75 рублів на місяць за умови щоденної роботи. Карантинні комісари – по 5 рублів, головлікар та інспектор карантину – по 10 рублів на добу. Початкова платня звичайного військового лікаря на той час становила 171 рубль на рік.

Для підвищення захворюваності лікарі влаштовували мешканцям морські купання у холодній воді. У результаті, у червні 1830 року жителі найбідніших районів міста не витримали й повстали, гарнізон став на бік повсталих. Губернатора, його чиновників та лікарів натовп роздер. Повстання швидко придушили, але "епідемія" у Севастополі за дивним збігом одразу припинилася.

Уривок з книги "Севастопольская страда" С.Н. Сергеева-Ценского. Глава 7 "Казнокрады". 

Джерело

Про автора можна прочитати тут.