Як виглядає мозок психопата – інтерв'ю з інтелісом професором Джеймсом Феллоном

- Пане Феллон, після результатів сканування вашого мозку, нам не слід було б сидіти в садку без свідків...

Так. У мене мозок психопата, гени психопата та сімейна історія, сповнена жорстоких психопатів. У принципі, від психопатів варто триматися подалі. Знаєте, Олександро, я ось спробую вас згвалтувати. А вас, Мартіне – застрелити. Не зараз, але тримаю у планах (сміється). Якщо ж серйозно, то я не небезпечний. Незважаючи ні на що.

- Як ви з'ясували, що у вас мозок психопата?

2005 року один із моїх колег попросив мене зробити висновок щодо сканованих знімків мозку засуджених убивць. Як невролог я мав оцінити, чи злочинець має серйозні мозкові порушення. Для цього я отримав стопку знімків мозку вбивць разом зі знімками мозку людей без кримінального минулого. Я повинен був відрізнити вбивць від звичайних людей, лише виходячи із цих знімків. На одному зі знімків було виявлено всі ознаки вбивці-психопата. Як я потім з'ясував, то був знімок мого власного мозку.

- Який вигляд має мозок психопата?

У вбивць недостатньо активовані фронтальна та скронева області мозку. Це зони, що відповідають за емпатію та самоконтроль. Можливо, у них відсутні моральні обмеження та механізми, що стримують імпульсивність. І, звичайно, не активовані зони, які відповідають за стрес та занепокоєння. Все це призводить до байдужої поведінки.

- Неприваблива характеристика власного мозку. Ви були шоковані своїм відкриттям?

Спочатку я виявив це смішним і посміявся разом зі своїм технічним лаборантом, який знає мене не один рік. Так, я був невинним вченим, а не серійним убивцею. І я сказав собі: ні, такого не може бути. Моя теорія – нісенітниця. І продовжував свою роботу. Також я подумав, що мій колега жартома підмінив знімок.

Сімейна історія

Мене тоді більше цікавило дослідження хвороби Альцгеймера. У сім'ї моєї дружини було кілька дуже ранніх випадків цього захворювання. І через це я просканував свій мозок, щоб отримати порівняльний матеріал. І можливі нові відомості про мій мозок тоді не були у фокусі моєї уваги.

Через декілька місяців на одній із вечірок у нас вдома я розповів про це своїй матері. Вона засміялася і сказала мені, що по сімейній лінії мого батька було сім убивць. Одна з них – Ліззі Борден, яка завдала своєму батькові та мачусі 40 ударів сокирою. Це змусило мене замислитись.

- Чому ваша мати розсміялася? ви ж їй розповіли, що у вас мозок убивці.

Так у неї був привід підколоти сім'ю мого батька, тому що вона знає мене і розуміє, що я не злий демон. Психопатія – це розлад особистості

- Що ви думали про психопатів до того, як з'ясували, що самі є таким?

Для мене психопати були жорстокими, неврівноваженими, байдужими майстрами маніпуляцій. У багатьох психопати асоціювалися з Ганнібалом Лектером, жорстоким убивцею з фільму «Мовчання ягнят». Але таких, звісно, ​​мало.

- А як ви бачите їх тепер? Як наука визначає цей термін?

Психопатія – це розлад особистості. Загалом, психопати не здатні любити. Вони – маніпулятори та великі брехуни. Вони можуть мати неймовірний шарм і залишатися в екстремальних стресових ситуаціях абсолютно холодними. Вони імпульсивні, їм невідоме почуття провини і вони не жалкують за скоєне.

Існує перелік ознак, тест Хаера, в якому всі ці ознаки оцінені в контексті життєвих обставин. Максимальна сума за ознаками – 40 балів. Їх набирає найяскравіший психопат.

Розрізняють первинних та вторинних психопатів. Він такий від народження – «пістолет заряджений», і він може вистрілити будь-якої хвилини. Така людина нічого не відчуває по відношенню до інших людей. І це проявляється ще у дитинстві.

Психопати виявляють велику готовність до насильства та дефіцит емпатії, у них відсутні гени, відповідальні за стресостійкість.

Але вони зрештою не обов'язково вбивці. Якщо в дитинстві з ними не поводилися жорстоко, залишається мала ймовірність того, що вони розвиватимуться порівняно нормально. У нас були чудові президенти, які були психопатами.

Психопати – чудові лідери. Білл Клінтон є щось на зразок покровителя психопатів. Усі президенти, окрім Барака Обами, були протестовані на основі тесту Хейра.

– Це науково достовірна методика?

Так, і дозволяє виявити багато деталей про президентів. За їхньою біографією, проявами та рішеннями. Нормальні люди уникають загальної уваги, психопати ж насолоджуються увагою до себе.

Психопати – чудові лідери. Вони безстрашні та приймають рішення без емоцій. Ці психопатичні властивості найпомітніше виявлялися у Теодора Рузвельта. Слідом за ним іде Джон Кеннеді. Третім номером – Франклін Рузвельт, четвертим – Білл Клінтон.

- А де у цьому списку перебуває Барак Обама?

Звісно наприкінці. Він виявляє деякі психопатичні властивості, але вони не такі сильно виражені. Він, можливо, набрав би за тестом Хаера 10 балів із 40.

- А ви стільки?

Десь 20 балів. Я в «прикордонній зоні», вторинний психопат. У нас є гени, які «роблять» із нас психопатів. Але на відміну від первинних психопатів, у нас відсутній той причинний фактор, який перетворює на вбивцю. Таким фактором можуть бути побої, а також цькування у школі.

- Як розпізнати вторинного психопата?

У своїй основі ми дуже схожі. Ми майже не реагуємо на стрес і досить байдужі. Нам невідомі жодні моральні обмеження. Але ми функціонуємо у суспільстві в середньому нормально. Подивіться на мене, я не належу до кримінальних кіл. Незважаючи на те, що до всіх моїх вад, у мене є «гени війни».

Вони формують схильність до агресії, насильства при дефіциті емоційної емпатії та співчуття до інших. Найчастіше цей ген присутній у чоловіків, оскільки зазвичай пов'язаний з Y-хромосомою. Це «заряджає пістолет», але «гачок спускає» зовнішнє середовище – можливо, вже з дитинства. Є дуже серйозні підтвердження, що жорстоке поводження в дитинстві грає вирішальну роль. Мені ще не траплявся жоден жорстокий вторинний психопат, який у дитинстві не пережив би насильства на собі.

- З вас не вийшов убивця, тому що ваші батьки вас не били?

Так, і це справді несподіванка. І тому мої «погані» гени і мій мозок не привели мене до вбивства. Можливо, тому, що я завжди отримував від життя те, що хотів від нього. Якби у мене відібрали мою роботу або мою жінку, хто зна, чи залишився б я таким. Подивимося що буде далі.

Два перші роки життя – дуже важливі для формування нашого мозку. Передня частина мозку відбиває всю інформацію, що береться ззовні. Якщо я народився у дружній обстановці, мені не потрібно боронитися. Любов може оберігати таких дітей від такої їхньої схильності.

Мені подобається одна весела історія: я згадую двох сусідських дітей, які приходили до нас додому подражнити нашу дочку. Дрібниця, але я хотів їх провчити. В мені це сидить. Я в одних трусах помчав до сусідів і гаркнув: «Я вб'ю вас». Їхня мати мало не зомліла, я так і не зрозумів, чому.

- Як відреагували ваші близькі, коли ви нарешті розповіли їм про свій знімок мозку?

Вони ж не дослідники. Власне, всі вони сказали лише «О, цікаво!». Діана, моя дружина, сказала: «Я знаю тебе все моє життя, і ти мене жодного разу не вдарив. Цей знімок – дуже дивний, але я знаю, який насправді ти».

- Чи почала ваша дружина боятися вас?

Ні. Але мій син сказав, що іноді не знав, чого від мене чекати. В люті я жахливий і дійсно вселяю страх. Я великий, дужий чоловік. Діана також сказала, що пізнала темні сторони мого характеру.

- Як це виглядає? ви справляєте враження доброзичливого пана.

Оманливо. Деякі речі я заберу із собою у труну. Поки ми тут із вами сидимо, у моєму мозку постійно крутиться програма: як я можу з цим упоратися? Я хочу цих людей схопити. Я приємний у спілкуванні. Люди до мене тягнуться – мені ж вони байдужі. Коли ми завершимо розмову, я вже завтра забуду про неї. Не забуду тільки того, хто стане на моєму шляху.

- Що ви маєте на увазі?

Я отримую задоволення від помсти. Це – абсолютна психопатія. Для цього я можу вичікувати роками. Якщо хтось мене бісить, я так не залишаю. Я розраховуюся з ним із хірургічною холоднокровністю. Є люди, які через мене втратили роботу. Я можу дуже сильно псувати людям життя. Люди, яким я помстився, часто не підозрюють, чиїх це рук справа.

- Які ще риси становлять вашу демонічну суть?

Нездатність відчувати емоційний зв'язок із іншими людьми. Холодність, відсутність інтенсивності переживань та почуттів. Я ніколи не був дійсно емоційно пов'язаний.

- Чи здатні ви любити?

Вважаю, я знаю, що я люблю Діану. Але з нею, як і з усіма іншими, я ніколи не був справді емоційно пов'язаний. Я захоплююсь нею, у нас є спільні цілі та цінності. Але я її ніколи не розумів. Вона для мене завжди була як якийсь інший представник Всесвіту.

- А що ви відчуваєте до свого сина та двох доньок?

Спочатку вони були для мене ляльками. Іграшками. Пізніше, як подорослішали, стали друзями. У мене ніколи не було почуттів, які бувають у нормальних батьків. Я завжди був готовий весело провести ніч, сидячи з ними в барі. Свого онука я навіть одного разу забув у готелі, виразно розуміючи, що я роблю. Гаразд, забудь його, подумав я і пішов.

– Отже ви були поганим батьком. Як вашим дітям вдалося вирости добрими людьми?

Я думаю, вони були спантеличені. Моя середня дочка і досі працює над цим. Що дітей здебільшого дратує, то це коли я в барі з кожним незнайомцем розмовляю з тією самою теплотою, як і з ними. Я поводжуся з ними не погано, але й ні з ким не поводжуся особливо добре. Це для моєї дружини та дітей – справжнє катування.

- Чи брали ви своїх дітей на руки?

Так часто. Не тому, що відчував до них щось. Тільки тому, що так завжди робила моя мати. Тому що так заведено.

- У вас багато друзів. Що людям подобається у вас?

Це завжди якийсь досвід. Вони насолоджуються моїм товариством. Я веду себе не як професор. У моєму віці люди вже не танцюють на столі, що я роблю у прямому розумінні. Хоча у цьому є певний ризик.

- Можете навести приклад?

Безліч (сміється). Минулого року я працював в Університеті Найробі. Одного разу в клініку прийшла людина, у якої з носа та вух сочилася кров. Можливо, він мав марбурзьку лихоманку, смертельну хворобу. Як я чув, він прибув із району гори Елгон та печери Кітум. Я подумав: там є грандіозні слони. Я одразу зрозумів: хочу туди.

- Незважаючи на небезпеку неминучого зараження?

Мені було абсолютно байдуже. Мій брат якраз приїхав до мене, я також взяв його з собою, не розповівши йому про пацієнта, що стікав кров'ю. Вночі нам довелося рятуватися від левів. Мій брат мало не збожеволів, а мені було весело. Ми також побували у печері. Там були зграї кажанів, і, можливо, це було те саме місце, де заразився той чоловік. Пізніше, коли мій брат дізнався про це, він впав у шок. Він досі мені не довіряє. Але також вважає, що це був приголомшливий досвід.

- Як вам вдається схилити будь-кого до того, що він, власне, не хоче робити?

Давайте поїдемо сьогодні ввечері в місто, я вам це покажу (сміється).

- Скільки вам знадобиться часу, щоб ми почали танцювати на столі?

Це виходить швидко. Будемо відвертими: люди хочуть, щоб інші з ними погано поводилися і робити те, що їм не дозволено. Я створюю атмосферу, в якій ви здорово почуваєтеся та в якій можете насолоджуватися, повністю розслабившись.

- І ніхто не помічає, що ви його просто використовуєте?

Учасники знають, що це не по-справжньому, але вони шукають моєї близькості. У мене є енергія, яка відсутня у їхнього партнера. І я приводжу їх до моментів, у яких вони можуть на щось наважитися. Наприклад, у мене є один приятель, який вже давно збирався розлучитися. І після однієї нічної вилазки зі мною він розпочав шлюборозлучний процес. Я також роблю добро.

– Не кожен це оцінить таким чином. А скільки друзів ви вже втратили через таку поведінку?

Декілька. Я не зловмисник, це не умисна гра. Але має місце психологічне насильство. До мене навіть приходила дружина одного нобелівського лауреата і сказала: не смій більше з'являтися у компанії мого чоловіка. Вона зрозуміла, що я з ним лише граю.

- Як ви почуваєтеся вечорами на самоті на дивані?

Знову ж таки я перебуваю у своєму спокійному від почуттів світі, не їм і не п'ю. Алкоголь допомагає мені зблизитись з людьми. В принципі, самі собою вони мене не чіпають. Я ніколи не підпишуся на зустріч «на двох», тому що не отримаю від неї гострих відчуттів. Мені потрібна велика сцена.

- Чи відчуваєте ви іноді себе самотнім?

(Довго мовчить) До цього моменту я ніколи так себе не відчував. Але якщо подумати – багато років тому я мав одну знайому, дуже самотню, і в мене було багато спільного з нею. Гадаю, я відчував її самотність. У мене була панічна атака, що було, мабуть, проекцією її страхів. Це був єдиний випадок у моєму житті, коли я відчув щось на зразок емпатії. Це було боляче.

- Чи сумуєте ви за цим почуттям?

Важко сказати. Протягом одного дня я б із задоволенням поспівчував іншим людям. Але самі почуття виходять слабкі.

- Ви колись плакали?

Не часто. Але є одна шалена річ. Коли я бачу розумово відсталу дитину, у мене відразу підступають сльози. Це не піддається контролю. Це найбільша емоція, на яку я здатний. Я з цього приводу розмовляв із одним психологом. Він вважає, що це зумовлено минулим досвідом. У юнацькі роки я розвозив медикаменти з аптеки мого батька і постійно зустрічався з розумово відсталими дітьми. Напевно, тоді я був більш чутливим, ніж сьогодні. Спогади є причиною сліз.

- Але що ви повинні в такі моменти відчувати?

Можливо, сум. Але лише як спогади, які довгий час палили мій мозок.

- Коли один із Ваших дітей розбивав коліно, що ви відчували?

Взагалі нічого. Жодних емоцій. Але я завжди чудово надавав першу допомогу. Усі плачуть, а я обробляю рану як машина. Тобто я дуже корисна людина.

- Чи відчуваєте ви біль?

Не так, як звичайні люди. Я дивлюсь крізь лупу і надрізаю собі передпліччя. Всі стоять з відкритими ротами, а я дивлюся тільки в лупу і думаю: цікаво, що там усередині. Чисто анатомічний інтерес.

- Чи змінили ви свою поведінку, коли з'ясували, як ви впливаєте на інших?

Саме це я намагаюся робити. Я веду себе так, як моє оточення чекає від нормальної людини.

- Що це конретно означає?

Я веду себе як зацікавлена ​​та дбайлива людина. Але це лише спектакль. Власне обман.

- І ваша сім'я задоволена цим?

Так, чим я був дуже здивований. Вони показують, що цінують мої зусилля. Та я все ще добре вмію розважати. Раніше я просто кидав людей, сьогодні вже ні. І всі вони щасливі.

Замість того, щоб віддаватися своєму природному імпульсу, я спочатку замислююсь. Це дуже сповільнює мої реакції, але допомагає.

– Вам подобається таке життя?

Тепер не так весело, це – ціна тому.

- Як з вашого досвіду: чи можуть психопати справді змінитися? Чи можуть пізнати почуття?

Вилікувати нас точно неможливо. У те, що «поганого хлопця» можна змінити, вірять лише юні наївні дівчата: тому вони виходять заміж за злочинців, щоб ті потім стали хорошими людьми. Це – нісенітниця.

- Ви вважаєте, що такі люди як сексуальні маніяки не піддаються терапії.

Ви можете їх оскопити та паралізувати частину їхнього мозку. Це єдине, на мою думку, що може дійсно допомогти.

- Чому ви переконані, що психотерапія не принесе жодних результатів?

Я не вірю у те, що можна змінити базові емоції. У будь-якому разі я не став би на це розраховувати. Смертна кара – теж не рішення. Але я проти того, щоби таких людей знову випускати на волю. Їх треба оправляти кудись подалі, де вони можуть застосувати свої сили для того, щоб вижити. Справді, небезпечні молоді люди не піддаються адаптації.

- Це декларація безсилля цілої галузі.

У цих злочинців відсутнє усвідомлення хибності своєї поведінки. Вони не здатні тримати свою агресію під контролем тривалий час. Я завжди це порівнюю з почуттям, коли виникає позив до сечовипускання. Людина може стримуватися, але в якийсь момент обов'язково має дістатися туалету.

- Чи має психопат-злочинець свободу волі в принципі?

Я сказав би, що ні. Тому що він не здатний зупинитися у своїй поведінці. Зло виходить неминуче.

- Тобто залишаються лише превентивні заходи: якомога раннє виявлення психопатів.

Правильно, але цього, на жаль, не відбувається. Для цього ще потрібно докласти багато зусиль, які варті того, щоб ці молодики не завдали стільки шкоди. Подивіться на мене, я вже точно готовий щось змінити. Але я єдиний, у кого це вийшло, я поводжуся так, як слід.

«Від батька до сина»

Привіт Джиме! Це – мій син.

Джим Феллон: Привіт, я – психопат молодший.

Джеймс Феллон: Джим, чи виникало в тебе таке почуття, що я не маю емоційної прихильності до тебе?

Джим Феллон: Так, зрозуміло, і досі. Ти завжди був поруч із нами. Але емоційно ти завжди на відстані витягнутої руки. Це було важко справді відчути зв'язок із тобою. Це було жорстко, але мене цілком влаштовувало, тому що з тобою можна було отримати багато задоволення.

- Чим була для вас звістка про те, що у вашого батька мозок психопата – шоком або проясненням?

Джим Феллон: Це допомогло мені краще зрозуміти деякі речі. Я зрозумів, що ним рухає. І це, звичайно, все спрощує.

Джеймс Феллон: Емоційний мозок моїх дітей багато в чому не задіяний. Як і мого внука. Звичайно, я їх просканував. Всі вони трохи схожі на Люка Скайволкера – їх важко вивести із себе. Моя дружина Діана зовсім інша: її знімок показує, що вона ніколи не розслаблюється.

- Чи варто про всяк випадок сканувати мозок усіх дітей?

Це дорого. І потім уявіть собі наслідки, якщо дитина буде ідентифікована як психопат. Усі її ненавидітимуть і боятимуться. Мені такі ідеї не до вподоби.

- А який правильний напрямок?

Було б достатньо, якби у нас були лікарі та молодший медперсонал, здатні розпізнати у дітей тривожні симптоми. Коли дитина дивиться на інших крижаним та відсутнім поглядом. Якщо помітили таке, то повинні подбати про те, щоб такі діти не зазнали жорстокого поводження або цькування. Таким чином, можна перешкодити тому, щоб вони стали справжніми психопатами. Йдеться принаймні про тих 20-25%, що мають таку схильність.

- Чи може соціальне оточення змінити те, що закладено генами?

Так. Одна з найчутливіших фаз впливу на мозок із боку зовнішнього середовища – вік від 18 до 23 років. У цей час дозріває верхня частина мозку, лобова частка та її з’єднання. Це також період, коли, наприклад, виникає шизофренія чи депресія.

Перша фаза таких процесів спостерігається в 2-3 роки, коли ми формується з неймовірною інтенсивністю. Якщо у цьому віці з психопатом будуть жорстоко поводитися, то невеликі шанси на те, що його поведінку можна буде скоригувати до норми.

- У психопатів є також і позитивні сторони: згідно з одним дослідженням, вони дуже сильні у прийнятті фінансових рішень. З чим це пов'язано?

Тому що їм не заважають емоції. Їм байдуже, що підказує їм нутро. Вони бачать лише факти.

- Уоллстріт - підходяще місце для психопатів.

Абсолютно вірно, найкраще. Свої гроші потрібно довіряти фінансовим експертам із холодним розумом.

- Чому ви оприлюднили інформацію про те, що ви психопат?

Це сталося через непорозуміння. Мій колега мене запитав, чи я маю бажання взяти участь в одній їх TED-дискусій, відео-лекції. Це звичайно спокусило мій психопатичний мозок. Я, власне, мав розповісти про дослідження стовбурових клітин. Але знайшов це нудним і розповів про знімок мого мозку.

Пізніше мій колега дзвонить мені і каже: «Привіт, ти потрапив на ютуб. Відеоролик уже набрав 30 тисяч переглядів». Нічого дивного, з такою назвою «Дослідження душі одного вбивці».

- Чи не зашкодило оприлюднення цього знімку вашій репутації як вченого?

Не думаю. Я чув від багатьох колег: ми завжди це знали і завжди тобі це говорили – ти психопат. Їм просто не було ясно, наскільки вони мали рацію.

Джерело

Оригінал статті: «Das Boese in mir», Stern, No 18, 2014