Євангелія чи Євангеліє? Літературна форма, діалектизм, етимологія

Родова приналежність деяких запозичених іменників і досі є дискусійним питанням в українській мові: абрикос чи абрикоса, зал чи зала, генезис чи генеза, базис чи база, метод чи метода? Навіть словники наводять обидві форми названих слів, інколи розрізняючи їх за значенням, а інколи й ні, пише Слово про Слово.

Грецькі іменники мають граматичний рід, так само як і українські: чоловічий, жіночий і середній. Чи зберігається рід при запозиченні слів з грецької мови на українську чи він змінюється?
 Рід запозичених слів з давньогрецької мови
При запозиченні слів з грецької мови рід запозиченого українського іменника часто збігається з родом грецького слова-оригіналу: Євангеліє (Мт. 4:23), апостол (Рим. 1:1), єпископ (1 Тим. 3:2), євнух (Дії 8:27), єретик (Тит. 3:10), еллін (Ін. 12:20), антихрист (1 Ін. 2:18), диявол (Мт. 4:5), драхма (Лк. 15:8), єресь (2 Пет. 2:1), смирна (Мт. 2:11), миро (Мт. 26:7), гіацинт (Одк. 21:20), псалом (Лк. 20:42), ідол (Дії 7:41), євхаристія, ікона тощо.

Деякі слова набувають іншого роду в українській мові, ніж у мові-оригіналі. Одні грецькі іменники середнього роду стали в українській мові іменниками чоловічого роду: Синедріон (Мт. 5:22), демон (гр. δαιμόνιον, Мат. 17:18), топаз (гр. τοπάζιον, Одк. 21:20), талант (гр. τάλαντον, Мат. 25:24), театр (гр. θέατρον, Дії 19:29), ассарій (гр. ἀσσάριον, Мат. 10:29). Це сталося тому, що в українській мові запозичені слова закінчуються на приголосний, причому «синедріон» ввійшло повністю в такому вигляді, в якому воно є в називному відмінку у грецькій мові, «демон», «топаз», «талант» і «театр» втратили свої закінчення –іон/-он, а «асарій» ще отримало кінцеве -й.

Інші грецькі іменники середнього роду в українській мові стали іменниками жіночого роду: Біблія (Ін. 21:25), лепта  (Мк. 12:42), субота (Мт. 12:1), Пасха (Мт. 26:2). Це пов’язано з тим, що «Біблія» і «лепта» запозичені у формі множини, у якій грецькі іменники мають закінчення -а, а в українській мові таке закінчення мають іменники жіночого роду. «Субота» і «Пасха» прийшли до нас з арамейської мови, в якій останнє -а є означеним артиклем, а в українській мові воно стало закінченням жіночого роду. З іншого боку, грецьке «алое» (Ін. 19:39) жіночого роду набуло в українській мові середнього роду через закінчення -е.

Рід запозиченого грецького слова «Євангеліон»

Таким чином, загальною тенденцією є збереження роду при запозиченні, а відхилення від цієї тенденції має чітке пояснення. Якщо грецьке «євангеліон» є середнього роду, і, відповідно, українське «Євáнгеліє» так само, то звідки взялася форма жіночого роду «Євангéлія»?

Згідно з «Історичним словником українського язика» за редакцією Е. Тимченка (Київ, 1930) вперше хитання роду в цьому іменнику засвідчено в Пересопницькому Євангелії, написаному 1561 р. Так, у ньому в Євангеліях від Матвія і Марка зустрічається форма «євангеліє», а в Луки – «євангелія». Наприклад:

и  проповѣдаль  и(м),  єν (г)лїє  цр(с)твїа (Мт. 4:23)

м‘ного тыжь и иныхь рѣчїи напоминаючи  єν(г)лїю  людємь  проповѣдаль  (Лк. 3:18).

 «Словник староукраїнської мови» XIV-XV ст. (Київ, 1977) подає тільки форму «Євангеліє».

Я. Рудницький в «Етимологічному словнику української мови»  (Вінніпег, 1962-1972) наводить такі форми: євáнгеліє, діал. євангéліє,  євангéлія (Стрий). Зверніть увагу на позначку діал. у цьому словнику: укладач словника, Ярослав Рудницький, виходець із Львівщини, багато років працював у наукових установах та університетах Західної Європи, а потім Канади, ідентифікує форму «євáнгеліє» як основну, а «євангéліє» і «євангéлія», як говорили в його рідному Стрию, – як діалектні.

«Словник української мови» в 11 томах (http://sum.in.ua/) та «Словник іншомовних слів») http://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/u/book/sis.pl?action=alpha&Qry=%AA#Є) наводять лише форми середнього роду, а в «Словниках України» (http://lcorp.ulif.org.ua/dictua/) можемо побачити обидві форми – «Євáнгеліє» і «євангéлія».

У перекладах Нового Завіту українською мовою маємо такий розподіл: у Куліша, Огієнка та Хоменка вживається «євангéлія» (в останнього – в Одк. 14:6 «євангеліє»),  у Філарета та Духонченка – «Євáнгеліє» (в останнього – у Дії 15:7 «Євангелія»), у Турконяка – чергуються «Євангелія» і «Євангеліє», але останнє вживається частіше.

У науковій літературі вживається форма «Євангеліє»: Остромирове Євангеліє, Пересопницьке Євангеліє, Луцьке Євангеліє, Волинське Євангеліє тощо.

Відповідь на питання про походження форми «Євангéлія» знаходимо в «Етимологічному словнику української мови» у 7 томах (Київ, 1982). У ньому наведено це слово в різних слов’янських мовах: у болгарській і російській – евáнгелие, у білоруській – евáнгелле, у польській – ewangelia, у чеській – evangelium, у словацькій – evanjelium, у верхньолужицькій – ewangelij, у нижньолужицькій –  ewangelij, у македонській – евангелие, у сербохорватській –  jевáнђелиjе, евáнђелиjе, евáнђелье, у словенській – evangelij.  Як бачимо, у більшості слов’янських мов цей іменник має середній рід, рідше чоловічий, і тільки в польській мові він має жіночий рід. Відтак, форма «Євангéлія» пояснюється саме впливом польської мови на західноукраїнські говори, де ця форма поширена. Зазначимо, що в південно-східному наріччі поширена форма «Євáнгеліє». Принагідно нагадаємо, що основу української літературної мови становлять середньонаддніпрянський і слобожанський діалекти південно-східного наріччя.

«Євангéлія» далеко не єдиний випадок, коли в результаті впливу польської мови в західних говорах вживається форма жіночого роду на противагу загальноприйнятій формі чоловічого роду: метод – метода (пол. metoda), оркестр – оркестра (пол. orkiestra), бензин – бензина (пол. benzyna), катехізис – катехиза (пол. katecheza), клас – кляса (пол. klasa), суп – зупа (пол. zupa).

Отже, «Євангелія» – це діалектна форма, а літературна форма – «Євангеліє». Саме тому вона вжита в Новому українському перекладі.