З історії одного розведення військ. Уроки Сухумі

Підписання 27 липня 1993 року договору про припинення вогню між грузинами і абхазами, за посередництва Росії мало ПОВЕРНУТИ МИР (виділення моє – І.Л.) в цей красивий куточок планети. Грузини повірили в цей договір, а так само в запевнення російський політиків, які гарантували виконання цього договору.

За договором грузинська сторона повинна була вивести війська і важку техніку (яка так заважала абхазам взяти Сухумі) за межі Абхазької автономної республіки, абхази ж повинні були відвезти свої війська на 30 км від лінії розмежування, віддати затвори від гармат російським спостерігачам, а так же вивезти з Абхазії всіх північно-кавказьких добровольців і найманців з Росії.

Перестрілки припинилися (...) Люди боялися сподіватися, але все ж поступово почали повертатися додому. Почалося поступово відновлення будинків, пошкоджених війною. (...) Тисячі людей, які відвезли своїх дітей подалі від бомбардувань в центральну Грузію, повернулися привізши з собою все своє рухоме майно.

Почали в повну силу працювати все установи, школи та інститути. На вулицях з'явилися дітлахи. Люди самотужки вставляли вікна, ремонтували свої будинки.

Тим часом грузини виводили війська. Ті з вояків, які були з центральної Грузії зі своїм озброєнням, їхали додому. Ті, які були місцевими жителями – просто здавали свою зброю російським десантникам, які були спостерігачами в районі розмежування.

Важку техніку грузини вирішили вивести кораблями в Поті, для цього зафрахтували кілька великих десантних кораблів у Росії, тим самим оголивши свої позиції за свій рахунок.

МНС Росії вирішив надати допомогу Очамчирському району, а точніше місту Ткварчели. Сотні вантажівок, завантажений, як ми думали, борошном і цукром, проїхали через Сухумі в напрямку Ткварчели без усякого догляду. Це була ще одна помилка нашого керівництва. Під борошном лежали сотні ракет "Градів" і снарядів для танків і гармат, автомати, гранатомети, патрони. Все це дуже посилило Східний фронт абхазів. Більшість супроводжуючих цей вантаж десантників залишилися в Ткварчели "для охорони вантажу", а фактично для підготовки штурму Сухумі з тилу.

16 вересня 1993 року абхазькі формування, дочекавшись, коли останній грузинський танк покине Сухумі, в черговий, але не в останній раз порушили угоди про припинення війни, Росія ж у черговий раз підтримала Абхазію проти Грузії.

Вранці 16 вересня ми встали як зазвичай, я став собиратся в університет, чекав стипендію... Раптом з боку Келасурі (схід Сухумі) стали доноситися звуки розривів. За рік війни слух був натренований на відміну цих звуків від всіх інших, і помилитися було не можна. Це означало тільки одне – знову почалася війна. Ми кинулися до телевізора, як раз йшли московські новини. Москва сухо повідомляла, що абхази, порушивши угоду про перемир'я почали штурм Сухумі і що до них будуть застосовані санкції.

(...)

Почалося масоване бомбардування Сухумі, місто обстрілювали з усіх видів важкої зброї. З нашого ж боку важкого озброєння взагалі не було, все танки і гармати були вивезені далеко в Поті, за 200 км від Сухумі. Більшість автоматів були здані, зброя залишилася тільки у поліцейських, та й у них було мало патронів.

З'явилися перші біженці, хто на машинах, хто на тракторах, хто пішки – вони втекли з сіл навколо Сухумі до центру міста. Вони розповідали, як вранці абхази вривалися в села, розстрілювали молодих чоловіків, захоплювали заручників.

Промайнуло звістка про те, що в селі Ахалдаба, на схід від Сухумі в заручники потрапили близько 300 мирних жителів, в основному жінок і дітей.

Абхази заявили, що якщо грузини спробують відкрити дорогу на Сухумі – ці заручники будуть вбиті, і хоча дорога так і не було відкрито грузинами, всі ці заручники були мученицьки вбиті...

У місті в терміновому порядку почали збиратися народні ополчення, ті місцеві жителі, які під час війни служили в армії, прийшли до своїх військових частинах. Більшість не мало зброї, а якщо і мало – то мисливську. У терміновому порядку їх послали на ті ділянки фронту, де абхази пішли на прорив.

На заході Сухумі, вся лінія фронту, яка проходила в свій час по річці Гуміста була розмінована. Абхазькі танки без труда пройшли через Гумістінскій міст і захопили Ешера.

(...)

До цього моменту в Сухумі прийшла перша допомога – два Су-25 грузинських ВВС спробували бомбити позиції абхазів, спробували, але так і не змогли зруйнувати мости через Гумісти. У Сухумі прилетів президент Грузії Шеварднадзе, який заявив, що ЯКЩО СУХУМІ ВПАДЕ, ТО ВІН ЗАЛИШИТЬСЯ В СУХУМІ (виділення має – І.Л.) і загине в ньому (ага, залишився...) "

(...)

27 вересня 1993 року, у велике православне свято, Воздвиження Хреста Господнього, впав Сухумі, загинули тисячі його православних жителів. Ще вранці у його жителів і захисників була надія що місто вдасться відстояти, тому що через р. Кодорі перейшла підмога. (...) Однак сталося несподіване: абхазькі загони зайшли в місто з різних сторін (...)

Знесилені захисники міста не могли чинити опір, один за іншим здавалися стратегічні об'єкти: залізничний вокзал, ринок, і в підсумку вони вийшли до Будинку уряду, який стали розстрілювати з усіх видів зброї, гаубиць, "зеушек", гранатометів. Будівля загорілася, залишилися там люди до останнього чекали підмоги, але вона так і не прийшла.

В результаті грузинська влада на чолі з Шартава здались абхазам. Але це вам не Європа. На місці абхази розстріляли декілька чоловік, решту засунули в Рафіка і повезли в бік Гудауті. По дорозі машину зупинили, бранців вивели відвели в піщаний кар'єр і розстріляно.

У місті теж тривали вбивства мирних жителів, в основному грузин. В першу чергу вбивали інтелігенцію, лікарів, вчителів... У ті дні загинули тисячі сухумчан.