Найважливіша і світоглядна частина. Готуйтеся. Довга. Можливо остання. Виключно для розумних і для нашого роду, батьків і дітей.

Тепер стане зрозуміло для чого я всі ці лекції затіяв. Прошу читати і поширювати. Розкриваю таємницю загадкового українського "Цоб-цабе" , і чому це "собкання" таке важливе.

Тільки в Україні були такі означення і "команди" для волів. В Україні, яка через ці смішні слова тягнеться через тисячоліття аж до тих часів, коли людина вперше приручила дикого тура-вола і протягнула плугом першу борозну на Землі. 

Ще в розпіареному "древньому Єгипті" не було ніяких пірамід і міст з фараонами і жерцями, в сакральному Межиріччі ще не розміщувався казковий Едем-Рай, а в Україні ( яка тоді ще дійсно не мала цієї ,порівняно сучасної, назви) вже існувало "оране" землеробство.  Ще праотець праотця праотця праотця Авраама не побачив першого верблюда,шумери не придумали свого Бога, який вмирає і відроджується, а в Україні вже були величезні хліборобські мегаполіси- міста на 2000 двоповерхових будинків(!). Тільки в одному Майданецькому поселенні, віком більше 6000 років(!) розкопано стільки. 

Чому я називаю цю землю Україною а не "Оріяною" , "Руссю", "Скитією", чи ще якоюсь романтично- містичною вигаданою назвою? Та тому що наша мова і поняття Світу зберегли свою тяглість від тих часів і того способу життя, чого немає у інших народів.

Наш народ через свої праслова, мову, означення і реакції на Всесвіт ,через ланцюжок своїх предків - батьків - дідів -пращурів тягнеться і живе тут на своїй землі аж до тієї першої борозни ,першої посіяної зернини і першого хліба, який був спечений саме тут.

Це не сучасні єгиптяни-араби, які захопили Єгипет в 14 столітті, а тепер хваляться перед враженими туристами пірамідами і древніми руїнами, які були збудовані не їхніми предками, чи навіть (для сміху) сучасні "русскіє", які не тільки чужу історію привласнили, але і свою самоназву вкрали у сусідів всього якихось 300 рочків тому. 

У нас малюнки на писанках і вишивка на сорочках точно повторює ті ж візерунки,які є на глечиках Тал'янок і Майданецького, хати побудовані тим же способом, сакральні вірування, праслова, назви і спосіб обробітку землі, все те, що є основою життя, теж унікальні і точно вигадані тими першими орачами і погоничами волів - турів. Так само, як тільки в зоряному небі України був Чумацький шлях.)))

Нові загадки

Ви не задумувалися над цим Космогонічним явищем? Адже не кожен народ може створити такий вагомий світоглядний внесок у картину Всесвіту! Інші народи користуються чужими "очима-поглядами" на будову Світу, називаючи Чумацький шлях "млєчним путьом", Великий Віз - "бальшой мєдвєдіцей", а Стожари- "Плєядамі", Чепіги - "Оріоном",а Дівку -"Орлом".))))

От вам нові загадки. Самі з цього зробите. Наприклад - Яку Дівку Орлом називають? )))

Такий же важливий погляд на свій Світ мають, наприклад чукчі, використовуючи більше двадцяти (!) назв снігу. Для всіх сніг та й сніг, а вони бачать двадцять Світів через сніг.  От вам і мова.

Це дійсно не просто слова-звуки, а цілий код життя. Для простоти розуміння - як програма для комп'ютера. Невеличка відмінність у коді - і комп вже працює неправильно і погано. 

Розмовляєте суржиком, втрачаєте багатство своєї мови - і ваш мозок і психіка теж "працює неправильно", спрощуючи і збіднюючи навколишній Світ, який тисячоліттями творився багатьма поколіннями ваших предків.

Як писала Ліна Костенко - "скарби ще є, допоки їх шукають. Як перестануть - отоді вже все!"  Зрозуміли про що я?

Поки зберігаєте і шукаєте свої "скарби" - прадавні слова-символи, свою культуру, "бережете мов свічечку свою літеру Ї",- доти ви є особистостями у цьому світі, суб'єктами а не об'єктами Всесвіту.

Доти ви існуєте. І ваш рід і ваші діти не "зникнуть як обри". Народи не вимирають насправді - вони просто розчиняються у інших народах, які потім гордо демонструють піраміди, зроблені чужими руками і розказують на берегах річки Мокші про "Кієв-мать гарадоф русскіх".

Чужинці захоплюють ваші землі, вбивають ваших чоловіків-оборонців, гвалтують ваших жінок, які народжують вже не ваших дітей, а воїнів для чужого фараона-хана-імператора.  Одвічна боротьба за виживання між народами .Боротьба між інфекцією і лейкоцитами, якщо хочете, між клітинами і вірусами, які перебудовують інфікований організм під себе і своє виживання-поширення.

Поєднання Мікро і Макро Космосів

На обороні цього стоїть ваша мікро і макрокосмічна імунна система- ваша мова і культура.

Лише вона є визначальним маркером "свій-чужий", який дозволяє виживати у цій одвічній боротьбі за існування, і визначає хто відправить у майбутнє своїх дітей, а хто стане поживним гумусом для чужих.

"Цоб-цабе"

Повертаємось до цоб-цабе. Всі знають що це право-ліво, чи ліво-право (ніхто толком не пам'ятає). Але саме це і є головним в розумінні звідки в українців взялася така назва.

Справа в тім, що воли самі йти в ярмі не дуже хочуть. І воліють (яка гарна назва поняття!) краще постояти і поремигати. Тому їх треба поганяти і направляти. Для цього і є погонич.

Орач - налягає на чепіги, притискаючи гостре рало до землі, щоб орати борозну, в яку сіяч потім кине зерно,а погонич веде волів за налигач (мотузку, якою прив'язані - налигані воли). Воли саме "круторогі", спеціально виведеної "української сірої" породи, яка була вся знищена за наказом більшовиків під час "колективізації".

"Круторогі"- це загнуті круто вгору щоб віл не поранив сусіда- вола в ярмі, коли буде крутити головою.

Так от - погонич веде волів, вірніше тягне ПРАВОЮ - сильною рукою. Відповідно іде ЗЛІВА від волів.
Слова "цоб" і "цабе" звучать правильно "соб" і "сабе"- про це вже писали тут. Відповідно є поняття в українській мові "собкати" - смикати. "Чого ти його собкаєш туди-сюди?" Нічого не нагадує? А напружитись? )))

Отже, коли погоничу треба направити волів вліво то він тягне їх "к собі"- тобто "собкає". А як вправо - то "від себЕ" - тобто "сабе"- "цабе" !
Звідси і "соб-сабЕ" - "цоб-цабе". 

Це мені пояснював старий дід, який ще сам орав волами і був погоничем. Так просто і водночас так важливо.

Отак через слова і нашу мову, ми маємо нашу пам'ять, гідність і смисл існування в цьому світі. Дякую!