Закоханість, кохання, дуальність, інтим... Чомусь же розділяють ці поняття… Створюють теорії кохання логіки, щоб розібратися у своїх почуттях, етики ж просто кохають: відверто, як є, і саме у них від любові до ненависті – один крок, адже палітра почуттів – безмежна. Інтимом називають статеві стосунки, а насправді інтим – це повна душевна відкритість і довіра. Секс може бути і без кохання, і без інтиму, ситуацій різних – безліч. Тільки при цьому такі стосунки не приносять того задоволення, яке можливе у закоханості і любові. Є пари, які люблять і поважають один одного, а за якихось причин сексуальних стосунків не мають. І, повірте, не страждають від того: «Це всього лиш поклик природи, і його не відчуваєш, коли роботи вдосталь», - цитую.

Тож чому ж таки розділяють закоханість і кохання, любов «справжню» і просто любов?

Згадайте кожен свій досвід. Ви, певне, не раз закохувалися. А потім – охолодняли від розчарувань. Закоханість триває недовго, на жаль, а про кохання, ні, про любов кажуть: вічна. І це не перебільшення.

Закохавшись, ми у стані ейфорії обожнюємо свого партнера, і, щоб не руйнувати свій приємний стан ейфорії, закриваємо очі (свідомо!) на його недоліки, бо ж через них і приємний стан втрачаємо… Ми в закоханості радіємо наперед зустрічам, уявляючи, як це буде піднесено і приємно. Ми насолоджуємося присутністю партнера, адже отримуємо флюїди від того, що він нам подобається, а ми – йому. Така собі поверхнева гра: «Давай подобатись одне одному, щоб нам обом було приємно й радісно. Тож відчуваєте егоїзм і самообман?: «Щоб нам було приємно разом, будемо намагатися подобатись одне одному». Якщо щось у партнері не до вподоби, або, гірше того, дратує – починаємо підсвідомо вимагати від нього інших проявів: адже ж хочеться, щоб подобався. І наростають претензії. Знову егоїзм: «Якщо я так хочу, то стань таким, як я хочу! Бо хочу я, щоб ти мені подобався і з тобою було приємно»…

Та ж сама вимога і з іншої сторони: «Ти повинен працювати над собою, бо ти і такий, і сякий». А скринька просто відкривається: поруч просто не ті люди, і вимоги у них – до іншого партнера, не до того, хто зараз поруч.

Себе змінити можна. Але так, як того прагнеш саме ти, а не твій партнер. Партнер може це або приймати, або ні. Не подобається – іди, шукай за своїм баченням і рівнем, і не роби із Журавля Синицю, чи навпаки…

Тож не будемо ганятися за примхливими флюїдами радості і гормонами щастя ендорфінами, будемо краще створювати це щастя власноруч. Тоді і любов знайдемо, а не тимчасову закоханість.  І відчуємо її: глибоко – у душі, у серці, вона наповнить все наше єство, вона прийде обов’язково, якщо ми будемо до неї готові. Приготуватися як? Пізнати себе. Заглянути у найпотаємніші закутки своєї душі, відчути свою душу і її потреби.

Задоволення різноманітні дає саме життя – не потрібно прагнути ейфорії у стосунках з іншими: ви можете мати її у стосунках із самим собою Як? Ми можемо жити у мирі і гармонії із собою, а можемо – у стані війни. Не даремне Лев Толстой назвав свій роман «Війна і мир» - він образами своїх героїв розбирався зі станом власної душі, у якій – чи то мир, чи війна… Мабуть, війна панувала, якщо з дому пішов… А себе не знайдеш ніде інде, як у самому ж собі.

Прислухайтесь уважно і до інших: якщо судять про когось, значить, говорять про себе. І через спілкування Ви вже бачите стан їхньої душі і їхніх потреб.

Як налаштувати власну душу? Якщо у ній – війна, простежте, що Вас непокоїть, чим або ким Ви невдоволені, що або хто обурює, піднімає хвилі невдоволення й агресії. Кажуть, що якщо не подобається щось у комусь, значить, Ви самі маєте такі ж риси, але не хочете цього у собі бачити, і людина поруч Вам на це вказує. Простежте це і посміхніться собі: як тільки побачите, Вас попустить. І більше спокою прийде. Адже мир і любов – це бездонна глибина спокійного моря, це – сонячний штиль душі, а всі хвилі і шторми – то всі інші почуття, які часто підмінюють нам справжню любов і руйнують і душу, і життя – і тоді незатишно і нам самим, і оточуючим. А якщо це рідні? Навіщо ж травмувати одне одного, пояснюючи це тим, що від любові все це? Так, ми не байдужі, але ж і не любов до інших це – якщо у нас претензії до них.

«Кожен вибирає по собі: жінку, і релігію, й роботу» Тож, щоб вибрати по собі, треба пізнати себе і задоволити потреби психіки, що можливо лише з дуалом. Своїм дуалом. Є й чужі: адже ми вибираємо не тільки людину з певним типом психіки, а й з певною душею. Душею рідною, з якою, злившись, можна створити гармонійний союз обох, більший, ніж просто один плюс один… та найбільше щастя – щастя реалізації. І формула його проста: реалізація сильних сторін і захист слабких. Від дуала – захист, від Вас самих – реалізація. Тож не потрібно уповати на долю і на партнера – треба брати відповідальність на себе. Відповідальність – це впевненість, дорослість, знання, чого ти насправді хочеш, виконання свого завдання за покликанням,  це сповнене сенсом і глибокою радістю життя. Ніякий партнер – навіть дуал не зробить цього замість Вас самих. Перший крок – знання свого типу – основи вашої психіки, Другий крок – реалізація сильних сторін в улюбленій справі, і бажаний – для повної гармонії – дуальність.

Ви, відчувши любов у душі своїй – любов і до себе, і до Світу, і до людей, і до життя, і до його божественної цілісності і суті, станете тим щасливим осередком, до якого потягнуться люди. Ви будете випромінювати любов до всього – і прилетить ваш Журавель, повірте. Синиць ми беремо від невпевненості, страху, від стереотипів мислення. І робимо тоді нещасними одразу трьох людей: Вас самих, вашого партнера і вашого Журавля… А Журавлі чекають на Вас, відкрийте свою сповнену любові душу!