Західна миротворчість ризикує призвести до більшої та гіршої війни пізніше. Нарешті, ключові країни НАТО вирішили дозволити українським пілотам розпочати навчання на F-16. США також дали зелене світло Нідерландам і Данії для початку передачі цих військових літаків Україні. Ця новина настільки ж приємна, наскільки обурливою є затримка.
Навчання займе місяці, а рішення могло бути прийняте ще 18 місяців тому, або навіть раніше. Це та ж сама сумна історія, яку ми спостерігали з танками, системами ППО, високоточними боєприпасами та іншим озброєнням. Поки західні країни вагалися, Росія встановлювала мінні поля, і гинули українці.
Про це у своїй статті на сайті CEPA (Center for European Policy Analysis) пише Едвард Лукас,відомий журналіст і автор книжок про Росію, раніше – старший редактор The Economist, який займався темою Центральної та Східної Європи з 1986 року.
Едвард Лукас (англ. Edward Lucas), 1962 р. н.
Згідно з нещодавно оприлюдненими американськими оцінками, загальна кількість жертв у цій війні становить близько півмільйона. З російського боку кількість загиблих становить 120 тисяч, 170-180 тисяч отримали поранення. З українського боку – 70 тисяч загиблих і від 100 до 120 тисяч поранених. Це – приголомшливі втрати, набагато більші, ніж за десятиліття бойових дій, що послідували за розпадом Югославії. Так, Владімір Путін несе відповідальність за кожну із цих смертей. Але відповідальність мають також і західні лідери, які не змогли його зупинити.
Попри таку жахливу ціну, українці не втомлені війною. Вони знають, що означає життя в російському полоні. А от Захід дедалі частіше відчуває себе втомленим. Постійні витоки інформації та публічні спекуляції свідчать про те, що скептицизм щодо шансів України на рішучий прорив у нинішньому наступі зростає. Також немає жодних ознак того, що російські військові невдачі (не кажучи вже про кількість жертв) ведуть до політичних змін у Москві. Дехто побоюється, що війна може тривати так ще рік, а то й більше. Чи не краще було б розглянути можливість укладення мирної угоди?
Плани – принаймні в їхніх умах – зрозумілі. Україна отримує членство в НАТО або еквівалентні гарантії безпеки в обмін на відмову, принаймні зараз, від територій, що перебувають під російською окупацією.
Така угода може спрацювати в тому сенсі, що Україну, можливо, вдасться схилити до її прийняття. Але вона не спрацює в ширшому сенсі. Росія вважатиме це своєю перемогою. Вона вдерлася в іншу країну і захопила її територію. Захід кліпнув оком першим. Путін був би задоволений. Захід, можливо, тимчасово вирішив би свою українську проблему, але не набагато більшу проблему, яка стоїть за нею. Починаючи з 1990-х років Захід мав вибір: протистояти Росії зараз або пізніше. Він завжди обирав зволікати та в результаті стикався з набагато гіршою загрозою.
Цього разу все буде не інакше. Чому Кремль вважає, що НАТО серйозно ставиться до захисту України після припинення вогню? Якби Західний альянс не був готовий ризикувати ескалацією проти Росії, надаючи Україні збройну підтримку (навчання і постачання озброєнь), то чому він пішов би на ризик прямої конфронтації? Справді, Путін може цілком обґрунтовано сумніватися в тому, що НАТО серйозно ставиться до захисту будь-кого зі своїх членів.
За оцінками західних розвідок, Росії знадобиться від трьох до п'яти років, щоб відновити свої сили після припинення бойових дій (Європі, за сприятливих припущень, знадобиться десять років). Після цього Кремль шукатиме іншу ціль, можливо, ще один шматок України, або, можливо, країни Балтії.
Захід, швидше за все, стане слабшим, а не сильнішим, коли прийде це наступне випробування. Україна буде травмована і, можливо, справедливо розлючена на своїх невірних друзів. Багато європейців можуть дійти висновку, що було нерозумно провокувати Росію. США, зі свого боку, знизять плечима і перемикнуть свою увагу на Китай.
Найкраща альтернатива цьому похмурому сценарію проста – надати Україні зброю, необхідну для перемоги над Росією, і водночас чинити реальний тиск на Кремль. Перемога все ще можлива. Але ми повинні хотіти її так само сильно, як і українці.
Стратегія палінгенезії полягає не в тому, щоб поборювати старий світ, а в тому, щоб використовувати його як ресурс для власного розвитку. Чеснота милосердя дозволяє вчитися у ворогів і...
Занадто мало, надто пізно: Україна платить кров'ю, проте українці не втомлені війною – Едвард Лукас
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Західна миротворчість ризикує призвести до більшої та гіршої війни пізніше. Нарешті, ключові країни НАТО вирішили дозволити українським пілотам розпочати навчання на F-16. США також дали зелене світло Нідерландам і Данії для початку передачі цих військових літаків Україні. Ця новина настільки ж приємна, наскільки обурливою є затримка.
23082301.jpg
Навчання займе місяці, а рішення могло бути прийняте ще 18 місяців тому, або навіть раніше. Це та ж сама сумна історія, яку ми спостерігали з танками, системами ППО, високоточними боєприпасами та іншим озброєнням. Поки західні країни вагалися, Росія встановлювала мінні поля, і гинули українці.
Про це у своїй статті на сайті CEPA (Center for European Policy Analysis) пише Едвард Лукас, відомий журналіст і автор книжок про Росію, раніше – старший редактор The Economist, який займався темою Центральної та Східної Європи з 1986 року.
Згідно з нещодавно оприлюдненими американськими оцінками, загальна кількість жертв у цій війні становить близько півмільйона. З російського боку кількість загиблих становить 120 тисяч, 170-180 тисяч отримали поранення. З українського боку – 70 тисяч загиблих і від 100 до 120 тисяч поранених. Це – приголомшливі втрати, набагато більші, ніж за десятиліття бойових дій, що послідували за розпадом Югославії. Так, Владімір Путін несе відповідальність за кожну із цих смертей. Але відповідальність мають також і західні лідери, які не змогли його зупинити.
Попри таку жахливу ціну, українці не втомлені війною. Вони знають, що означає життя в російському полоні. А от Захід дедалі частіше відчуває себе втомленим. Постійні витоки інформації та публічні спекуляції свідчать про те, що скептицизм щодо шансів України на рішучий прорив у нинішньому наступі зростає. Також немає жодних ознак того, що російські військові невдачі (не кажучи вже про кількість жертв) ведуть до політичних змін у Москві. Дехто побоюється, що війна може тривати так ще рік, а то й більше. Чи не краще було б розглянути можливість укладення мирної угоди?
Плани – принаймні в їхніх умах – зрозумілі. Україна отримує членство в НАТО або еквівалентні гарантії безпеки в обмін на відмову, принаймні зараз, від територій, що перебувають під російською окупацією.
Така угода може спрацювати в тому сенсі, що Україну, можливо, вдасться схилити до її прийняття. Але вона не спрацює в ширшому сенсі. Росія вважатиме це своєю перемогою. Вона вдерлася в іншу країну і захопила її територію. Захід кліпнув оком першим. Путін був би задоволений. Захід, можливо, тимчасово вирішив би свою українську проблему, але не набагато більшу проблему, яка стоїть за нею. Починаючи з 1990-х років Захід мав вибір: протистояти Росії зараз або пізніше. Він завжди обирав зволікати та в результаті стикався з набагато гіршою загрозою.
Цього разу все буде не інакше. Чому Кремль вважає, що НАТО серйозно ставиться до захисту України після припинення вогню? Якби Західний альянс не був готовий ризикувати ескалацією проти Росії, надаючи Україні збройну підтримку (навчання і постачання озброєнь), то чому він пішов би на ризик прямої конфронтації? Справді, Путін може цілком обґрунтовано сумніватися в тому, що НАТО серйозно ставиться до захисту будь-кого зі своїх членів.
За оцінками західних розвідок, Росії знадобиться від трьох до п'яти років, щоб відновити свої сили після припинення бойових дій (Європі, за сприятливих припущень, знадобиться десять років). Після цього Кремль шукатиме іншу ціль, можливо, ще один шматок України, або, можливо, країни Балтії.
Захід, швидше за все, стане слабшим, а не сильнішим, коли прийде це наступне випробування. Україна буде травмована і, можливо, справедливо розлючена на своїх невірних друзів. Багато європейців можуть дійти висновку, що було нерозумно провокувати Росію. США, зі свого боку, знизять плечима і перемикнуть свою увагу на Китай.
Найкраща альтернатива цьому похмурому сценарію проста – надати Україні зброю, необхідну для перемоги над Росією, і водночас чинити реальний тиск на Кремль. Перемога все ще можлива. Але ми повинні хотіти її так само сильно, як і українці.
Ми знаємо, що відбувається: Підготовка до СКК «Вибори-2024»: у Демпартії США знайшли причину затримок зі зброєю для України
Добре, що деякі західні аналітики розуміють ситуацію і пишуть про це. Едвард Лукас – саме такий.
Зверніть увагу
Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь