І ось ти у вирі подій, де зведено справжні барикади і ходять, оберігаючи спокій Майдану, дозорці, де пахне димом, і сконденсувався воєдино український дух і десь там, в узвишші, зливається з волею Бога.
Всю ніч пантруєш біля барикади, не відчуваючи холоду й будучи готовим дати відсіч несподіваному наступу беркутні чи провокативним діям тітушок, що час від часу забігають погрітись до розкладеного тобою багаття. Спостерігаєш, як одного з них виносять, бо він намагався залізти в чиюсь кишеню. Але тобі байдуже до нього – твоя місія, щоб яскравіше горіло багаття, біля якого позмінно гріються тисячі людей, які приїхали сюди, як і ти, – за покликом власного серця (не за гроші, як дехто вже говорить сьогодні). Навіть безцільне, на перший погляд, сидіння біля бочки народжує відчуття, що звідси ти не підеш доти, доки не розженеш цю темряву, що наступає звідусіль. Дещо змерзлі, але з теплими усмішками дівчата, місце яких не на барикадах, підсилюють це почуття. Тебе підтримують тисячі вогників, що спалахують щогодинно після святих слів “Слава Україні”- “Героям слава” і на мить пронизують темряву, символізуючи перемогу світла.
Як і всім, тобі холодно (на вулиці -9), але ти майже цього не відчуваєш, бо якась невидима сила прикувала тебе до цього енергетично потужного місця, яким є Майдан, і ти готовий віддати себе всеціло за безпеку людей, які ще вчора для тебе були зовсім чужими. Відчуваєш себе маленькою частинкою того великого організму, що зветься Майдан, який магнетизує щирістю і бажанням творити щось світле і добре, якому, здається, під силу все. У тебе народжується відчуття, що це з глибин віків постала Запорізька Січ, народилася нова генерація козаків, яка від сьогодні розростатиметься й діятиме всупереч усім бажанням зупинити цей рух чи задушити його. І, як засвідчують останні події, найменша спроба придушення породжуватиме більшу силу спротиву. Після побиття студентів зо листопада на Майдан прийшли тисячі, а далі – мільйон...
Ти відчуваєш, ні – вже впевнений, що з такими козаками творитимеш майбутнє, що саме нині ось тут, на головній площі Києва, народилось нове українське суспільство, з прогресивним мисленням, духовно зріле, яке здатне змінити лице України, і не тільки. Вже знаєш, щоб там не було попереду, ти зобов’язаний іти отак разом і далі, щоб достеменно змінити державу, ім’я якої Україна.
Ні слова про спокій! Ні слова про втому!
Хай пісні лунають бадьорі і гучні...
Хоч ніч облягає - та в пітьмі глибокій
Вже грають-палають досвітні вогні...
Товариші, друзі. Бадьорі й завзяті
Єднаймо відсталих плечем до плеча!
Гей, хто нам посміє шляхи замикати?
- Горять наші очі, як вістря меча.
Ми вийшли давно вже у путь нам відому,
- Хай кулі ворожі назустріч летять.
- Ні слова про спокій! Ні звуку про втому!
- Злітаймо - у вищий простір життя!
Братайтеся, єднайтеся зі світлими - це сила!
Коментарі
Ні слова про спокій! Ні слова про втому!
Хай пісні лунають бадьорі і гучні...
Хоч ніч облягає - та в пітьмі глибокій
Вже грають-палають досвітні вогні...
Товариші, друзі. Бадьорі й завзяті
Єднаймо відсталих плечем до плеча!
Гей, хто нам посміє шляхи замикати?
- Горять наші очі, як вістря меча.
Ми вийшли давно вже у путь нам відому,
- Хай кулі ворожі назустріч летять.
- Ні слова про спокій! Ні звуку про втому!
- Злітаймо - у вищий простір життя!
Братайтеся, єднайтеся зі світлими - це сила!
Ваш вірш - це чудовий клич до дій та росту, щоб піднятись "у вищий простір життя". Дякую, Олеже! Так тримати!
Творімо разом мову Сенсар!
Оксанко, це ти написала цей гарний текст? І вірш мені подобається!
Так, п. Анатолію, це моє відчуття Майдану, яке сформувалося після кількадобового перебування там мого чоловіка.
Творімо разом мову Сенсар!
Спокійний, надихаючий, теплий, зрозумілий тим, хто перейнявся змінами на краще.
Дякую, пануню Оксано! )))
П.С. Шкода, що ті, хто мав би розуміти високі стремління людей говорять про "Хто дав їм право?" посилаючись на Хреста...
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
А що ВИ, п. Арсене, хотіли почути іншого від російського православного духовенства - вони ж відверто працюють на Москву. Греко-католицькі і православні (Київського патріархату) священики стоять на Майдані разом із народом, підтримують його і захищають. Можливо, саме дзвони Михайлівської церкви зупинили цих монстрів у ніч 11 листопада.
Між іншим, навіть на цьому сайті є гравці, які вважають, що люди стоять на Майдані, бо їм платять. Але це їх рівень, з такими не звершиш великих справ.
Творімо разом мову Сенсар!
Революція гідності зматеріалізувалася у січ на Київському майдані. Попри євроінтеграційні гасла ця січ є дуже україноцентричною. Людина, яка попадає на майдан задля цікавості, покидає його українцем в серці, із запаленим вогнем честі, гідності, справедливості (Цифр.-10). Майдан повинен існувати подовше, адже щодня він переплавляє у своєму горнилі тисячі представників народу України та перетворює їх на українську націю. Це дивовижно спостерігати як дорослішає твоя нація. Радіймо цьому здвигу, адже він дасть можливість реалізувати перехід нації у наступний, вищий простір подій.
Хай буде!
Все тільки починається!
Хай буде. Наснаги вам.
Хай буде Ща з Тя! І з Мя :)