Засновник Гіперборії вічно юний Купало – Аполлон – Гермес – Ной: реконструкція міфу про перенародження світу (+аудіо)

Аудіоверсія статті на Ютубі

«Освячуйся! Озброюйся! Плодися!»
(Гіперборійська еволюційна тріада)

Показати попередні статті

Фрагментація міфу та його реконструкція

Слово «міф» (міт) означає «мітка», «карб», «пам’ятка», «послання». Мета будь-якого міфу полягає в тому, щоб дати нащадкам зрозумілу модель розв’язання деякої вкрай важливої та періодично повторюваної життєвої проблеми.

Для того, щоб передати інформацію своїм сучасникам, досить виголосити промову. Щоб передати інформацію нащадкам на сотню років, треба написати книгу. Натомість передача інформації на тисячі років можлива тільки у формі міфу, тому міф – це дуже важлива річ для довгострокової еволюції людства.

Для кращого збереження міф розкладається на спеціалізовані фрагменти, які далі живуть власним життям і пробивають собі шлях у майбутнє власною силою. Подібним чином біле світло розкладається на кольори спектру. Якщо міфологічну райдугу фрагментів правильно зібрати докупи, то знову буде «біле світло» первинного повідомлення, зашифрованого в цьому міфі.

Фрагментація та наступна реконструкція – це універсальний принцип донесення послань у дуже далеке майбутнє в умовах потужного інформаційного шуму та шкідливої протидії. Саме цей принцип застосував Ісус Хрестос для донесення до сучасного людства Доброї Новини (Благої Звістки) – послання про стратегію перенародження світу. Для надійного донесення цієї надважливої інформації крізь два тисячоліття євангельський текст було розділено на чотири частини. На наших очах завершується дефрагментація цього тексту та усвідомлення його сенсу. Реконструйований текст представлений на сторінці «Добра Новина Ісуса Хреста, Сина Божого – Євангеліє без вставок і спотворень».

Згідно з наведеним вище принципом фрагментації, транспортування в «розібраному» вигляді ефективніше й надійніше, ніж транспортування готового до вживання виробу. Цей принцип «конструктора» нині широко застосовується при транспортуванні різних виробів – від меблів до невеликих літаків, а також для прихованого переміщення зброї та подібних речей – окремими частинами та різними шляхами, щоб ніхто не здогадався про кінцевий задум. Схоже, що передавання знань в далеке майбутнє також надійніше робити у вигляді окремих компонентів.

Застосування принципу «конструктора» має ще одну перевагу: людина, яка самостійно зібрала виріб з розрізнених деталей, краще розуміє роботу цього виробу і краще може дати йому раду. Скажімо, людина, яка власноруч зібрала літак, буде для нього достатньо кваліфікованим користувачем. Подібним чином людина або спільнота, яка реконструювала знання, глибше розуміє їхній сенс і краще може їх застосувати.

Нарешті, завдяки принципу фрагментації вищі знання можна тримати у всіх на виду, у відкритому доступі. Вважається, що коли прийде повнота часу, то спільнота, якій це справді необхідно, самостійно здійснить реконструкцію, тобто знайде фрагменти, очистить їх від забруднень і збере в цілісну картину.

Вищі знання (паравіда) завжди активні – вони завжди спрямовані на самореалізацію. Тому спільнота, яка засвоїла вищі знання, негайно перетворюється на творчу силу, спроможну творити нові світи.

Як ми вже з’ясували та обговорили в попередніх статтях, заснування нового світу, відомого як Гіперборійська цивілізація (інші назви – Арійська, Трипільська), відбулося групою просвітлених людей чисельністю близько двох тисяч осіб під лідерством богочоловіка, відомого під різними іменами – Ной, Купал-Аполлон, Єрмій-Гермес, Ману, Зіусудра, Утнапіштім, Рама, Яма, Їма, Таргітай, Баал, Крішна. Кожне з цих імен робить наголос на одному з аспектів багатогранної діяльності тієї ж самої особи. Відтак кожне з цих імен є фрагментом первинного міфу, який несе сучасному людству загальну модель заснування нової цивілізації.

Ной, тобто «вічно юний»

Ім’я Ной (Йона) означає «новий, юний», а пов’язана з ним історія описує заснування нової цивілізації, «офіційним» початком якої вважається 5508 рік до н.е. – так зване «сотворення світу». Це збігається з часом Циркумпонтійської катастрофи, відомої як Великий Потоп, що відбувся у 55 столітті до н.е., а також часом появи найдавнішої трипільської кераміки, наприклад, з поселення Бернашівка на Вінничині.

Згідно з книгою «Буття» (9:28-29), після Великого Потопу Ной прожив ще 350 років і помер у віці 950 років. Враховуючи, що книга «Буття» густо нашпигована профанічними вставками, це повідомлення може означати, що Ной залишався молодим і бадьорим протягом майже тисячі років. А коли справа заснування нової цивілізації була завершена і стала йому не цікава, він передав її своїм наступникам, яких навчив і добре підготував, а сам зайнявся чимось іншим.

Згідно з книгою «Буття»: «Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив». Тут прямо не говориться про те, що Ной був боголюдиною, тобто сином Божим (людиною п’ятого рівня розвитку, реалізованим Homo triplex). Проте фраза «Ной з Богом ходив» вказує на те, що його свідомість була відкрита до внутрішнього бога, що властиво триплексам (людям четвертого і п’ятого рівня).

Тисячолітня тривалість життя Ноя підтверджує, що він належав до Homo triplex і щонайменше був людиною четвертого рівня – «лебедем». У триплексів процеси відновлення успішно компенсують процеси зношування, тому вони можуть залишатися юними («йонами») стільки, скільки вважають за потрібне.

Таким чином, ім’я Ной (Йон) та пов’язане з ним оповідання наголошують на таких аспектах, як заснування нової цивілізації та вічна молодість. Очевидно, що Ной мав багатьох учнів, яких тривалий час навчав і наближав до свого рівня, тобто поряд з Ноєм була група «лебедів» – людей четвертого рівня розвитку, «універсальних людей». Сам Ной, найімовірніше, був людиною п’ятого рівня – боголюдиною, сином Божим, хрестом.

Легенда про Ноя відповідає давнішому шумерському міфу про Зіусудру («Життя довгих днів»), який також пережив Потоп і здобув біологічне безсмертя – завдяки своїм чеснотам і як винагороду за успішну працю з заснування нового світу.

До сказаного можна додати, що Ной мав дітей і дуже багато нащадків, був гарним організатором та містобудівником.

На картинах його зображують старим дідом, але це помилка, адже він був вічно юним, про що говорить саме його ім’я – Ной, або Йон, тобто юний, юнак, юнга, вічно новий (нестаріючий).

Найважливіше в цьому міфі те, що Ной народився у старому світі, але здійснив палінгенетичний перехід, став засновником нового світу й нової раси. З факту вибухового демографічного зростання випливає, що початковий народ Ноя («гіперборійці») володів не лише супердовголіттям, а й суперплодючістю.

Їма: гіперсексуальність та суперплодючість

У традиції зороастризму засновник нового світу – Ной – фігурує під іменем Їма (Джамшид). Згідно з «Авестою», цар Їма був засновником культури, землеробства та релігії. Він напряму спілкувався з Агура Маздою – Творцем Всесвіту, тобто був сином Божим – боголюдиною (хрестом, спасом). Йому приписують винахід музики, календаря, будівництво багатьох міст, поділ народу на варни, запровадження законів та влаштування судів. Зокрема, Ной-Їма побудував зразкове місто – «вару», яке було розраховане на 1900 осіб і мало три кільця забудови. Такі міста здавна позначають терміном «троя» або «триполіс», тобто «потрійне місто», «тримістя».

У міфі про царя Їму розповідається про те, що за його правління «добрі люди жили в достатку, не хворіли й не старіли. Батько і син ходили разом, і кожен з них був не старший п’ятнадцяти років», що привело до бурхливого зростання населення – розповідає авестійська книга «Вендідад», опублікована в американському виданні «Священних книг Сходу» Макса Мюллера 1898 року.

Повідомлення про п’ятнадцятирічний вік викликає здивування. Річ у тім, що найбільшої фізичної функціональності людина досягає значно пізніше, а саме у тридцятирічному віці. Золота ера царя Їми була розквітом, що несумісно з підлітковою, по суті, ще дитячою незрілістю. Отже, в міфі про Їму йдеться не про те, що дорослі люди цього народу виглядали на 15 років, адже це неможливо. А про що? 

Можемо здогадатися, що йдеться про інтенсивність відновлюючих життєвих процесів, характерну для 15-річного віку. З погляду сучасної науки, в цих добрих (правильних) людей інтенсивно продукувалися стовбурові клітини, які, як відомо, забезпечують постійне оновлення організму й запобігають старості. Згідно з приблизними оцінками, у порівнянні з дитячим віком при досягненні тридцятирічного віку частка стовбурових клітин зменшується у 30 разів, а при досягненні п’ятдесятирічного віку – у 50 разів. Сенс наведеного вище повідомлення «Авести» полягає в тому, що для перебування у стані вічної молодості й щоб виглядати на 30 років, активність стовбурових клітин має відповідати віку 15 років. Умовно кажучи, щоб виглядати молодим, активність стовбурових клітин має удвічі перевищувати звичну норму.

З цього повідомлення «Авести» також випливає, що добрі люди нового народу відчували підвищений статевий потяг, властивий підліткам 15–19 років, що й заохочувало до інтенсивного розмноження, вибухового зростання населення і розширення ареалу його проживання. Тобто після досягнення найвищого функціонала, властивого молодості (30–40 років), люди далі залишалися юними (наче їм 19–30 років), адже перебували в режимі інтенсивного відновлення та високої репродуктивної активності, властивих 15-річним підліткам.

Про важливість активного відновлення стовбурових клітин ми вже говорили у статті «Вічне життя: 7 необхідних компонентів режиму керованої молодості». Щодо стрімкого зростання плодючості, то вона забезпечувалася на рівні фізіології, адже протягом усього дорослого життя люди, подібно підліткам, відчували підвищений статевий потяг. Такий природний стимул ефективніший, ніж релігійна чи ідеологічна мотивація, оскільки працює автоматично. Звідси важливий висновок: омолодження народу неминуче веде до його бурхливого кількісного зростання.

Важливо, що міфи про світотворців Зіусудру, Їму, Ноя та Ману є різновидами первинного міфу про Великий Потоп, Великий Перехід і засновування нового світу.

Вара (місто-троя) Їми була побудована у країні, що мовою Авести називається «Ар’янам Вейджа». Цей вираз перекладають як «Арійський простір», а також як «Арійський зародок, ядро» (від авестійського «ваеджо» – зерно, початок, насіння). Верховним засновником Арійського Простору вважався сам Агура Мазда, який творить світ за допомогою думки та священних слів (Агура – «горішній», «верховний», Мазда – мислитель, повелитель думки, мудрець) – докладніше у статті «Ной, вара і Великий Потоп». В античній традиції ця країна арійського зародку називалась Гіперборія, а засновником Гіперборійської (Трипільської) цивілізації вважався Аполлон Гіперборійський.

Ельфійський цикл виховання людини

Згідно з Авестою, «Через сорок років від пари людей народжувалась пара людей... І ці люди жили прекрасним життям у тій варі, яку побудував Їма». У зороастрійській книзі Майньо-і-Хард (The Book of the Mainyo-i-Khard) про це говориться так: «і кожні сорок років від однієї жінки й одного чоловіка народжувалась одна дитина». Очевидно, що одна чи навіть дві дитини на сорок років – це погано, адже веде до вимирання, проте у книгах це представляється як велике досягнення царя Їми. Тоді як це розуміти?

Річ у тім, що в наведеному фрагменті йдеться не про народження людини, а про народження надлюдини. Ця думка потребує пояснення.

Поміркуймо, скільки треба витратити часу для виховання повноцінної людини? Щонайменше 60 років, адже дітей зазвичай виховують не тато і мама, а дідусь і бабуся. Якщо врахувати, що дітей народжують у 20 років, а виховання до повноліття триває умовні 20 років і його здійснює старше покоління у віці 40 років, то виходимо на 60 років.

В чому полягає головна причина того, що внуків виховують не батьки, а дідусі й бабусі? Річ у тім, що молоді батьки некомпетентні у справі виховання дітей – вони не мають для цього ні досвіду, ні часу, адже зайняті роботою, причому роботою неефективною через брак того ж самого життєвого досвіду. Натомість дідусі й бабусі мають досвід виховання дітей, час і бажання, діють без метушні, адже вміють відрізняти важливе від неважливого.

А яким чином народ царя Їми зміг скоротити цикл виховання до 40 років? Річ у тім, що «добрі люди» цього народу були безсмертними, відтак володіли великим життєвим досвідом, зокрема щодо виховання дітей, і вміли діяти вельми ефективно. Завдяки цьому умовно 20-річні батьки САМІ виховували своїх дітей протягом 20 років, в результаті мінімальний цикл «народження» нової безсмертної людини скорочувався з 60 до 40 років. Дідусів і бабусів не залучали до виховання, тому що у безсмертних їх нема – вони всі вічно юні.

З цього повідомлення випливає ще один висновок: у безсмертних батьків-«лебедів» не народжуються одразу ж безсмертні діти-«лебеді» (ельфи). Щоб дитина здобула безсмертя, їй разом з її батьками необхідно докласти зусиль і здійснити палінгенезію (друге народження), тобто перехід з третього на четвертий рівень розвитку. Саме про таке народження «раз на 40 років» розповідають згадані вище священні книги зороастризму. Згідно з цією вказівкою, при правильному вихованні дитина спроможна стати «лебедем» у віці приблизно 20 років, тобто після досягнення статевої зрілості, або ж фізичного повноліття.

Для наступного переходу – від «лебедя» до боголюдини – необхідна психічна зрілість, яка досягається у віці приблизно 30 років. Згідно з Євангелієм, коли Ісусові йшов 30-й рік, то він уже був боголюдиною.

Біологічний бар’єр тривалості життя

Тривалість життя Ноя та Їми значно перевищила звичну тривалість людського життя. Маємо розуміти, що «звична тривалість» – це тривалість життя біологічної основи людини. Кожний вид живих істот має притаманну йому тривалість життя. Проте людина, яка є втіленим духом, може вийти за межі біологічного автоматизму. Вихід за межі людини та перетворення на надлюдину – це і є палінгенезія, тобто «друге народження». Це те, що Ісус Хрестос пообіцяв своїм учням: «Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в ПАЛІНГЕНЕЗІЇ стократно одержите і ЖИТТЯ ВІЧНЕ успадкуєте» (Матвій 19.28–29).

Палінгенетичний перехід людини з третього на четвертий рівень розвитку – це вихід з режиму біологічного (тваринного) автоматизму і перехід до режиму керованої молодості. Якщо Їма і Ной прожили понад 900 років, значить вони володіли чеснотою (звичкою) вічної молодості.

Згідно з наявними даними, найбільша офіційно зафіксована тривалість життя людини становить 135 років. З цього випливає, що тривалість життя людини понад 150 років вказує на те, що вона перейшла в режим керованої молодості, отже здійснила палінгенезію (перенародження) і перейшла на четвертий рівень розвитку, тобто стала вічно молодою універсальною людиною (лебедем, елбедем, ельфом).

Люди третього рівня вмирають від старості у віці до 150 років. Перевищити бар’єр 150 років можуть тільки ті люди, які є вічно молодими, тобто можуть залишатися молодими стільки, скільки бажають. Умовно кажучи, якщо людині 100 років – вона стара, якщо людині 150 років – вона вічно юна. Слово «вік» означає великий проміжок часу, наприклад, тисячу років, тому його не треба плутати зі словом «нескінченність».

Цю думку підтверджує згадана вище зороастрійська книга «Майньо-і-Хард»: «Вони живуть там 150 років; деякі кажуть, що вони ніколи не вмирають» (цитується за книгою «Авеста Вендидад. Перевод А. Г. Виноградова». – 2024). Запитання: так усе ж таки «150 років» чи «не вмирають»? Відповідь, якщо 150 років, значить не вмирають, адже подолали біологічний бар’єр і вийшли на рівень надлюдини (лебедя, ельфа, універсальної людини, Гомо триплекс).

Релігія і псевдорелігійні культи

Як ми вже знаємо з попередніх статей, після здійснення палінгенетичного переходу людина відновлює зв’язок зі своїм внутрішнім богом – «Щасливі чисті серцем, бо вони бога побачать». Відновлення такого зв’язку називається «релига» («ре» – повторення, «лига» – зв’язок). Теорія і практика відновлення зв’язку з внутрішнім богом називається «релігія».

Метою релігії є здійснення палінгенезії, тобто відновлення зв’язку з внутрішнім богом, перетворення на універсальну людину і входження в режим керованої молодості – «вічного життя»: «Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії у сто разів більше одержите і життя вічне успадкуєте».

Будь-яка система, яка не спрямована на здійснення палінгенетичного переходу, не є релігією. Задля точності мислення такого роду нерелігійні системи необхідно називати псевдорелігійними культами. Називати «релігіями» нерелігійні системи – це або невігластво, або шахрайство.

Купал–Гаполло, тобто «захисник народу»

Як ми вже говорили, ім’я Купал складається з двох слів: «купа» (копа, група, громада, народ) і «пал» (захисник, воїн). Тобто Куппал, Купал або Купало – це захисник народу. В гелленській мові це ім’я набуло найбільшого поширення у формі Аполлон – пишеться Ἀπόλλων, вимовляється Гапóллон або Гапóлло.

Що відомо про Купала-Аполлона?

1. Походив з Гіперборії (Трипільської України), тому його називали Аполлон Гіперборійський.

2. Він був сином Божим, тобто боголюдиною, і напряму спілкувався з Творцем Всесвіту – Зевсом.

3. Матір’ю Аполлона була титаніда Лето (Лада, Латона). Слово «титаніда» означає, що вона належала до допотопної (доарійської) людської раси – раси атлантів («титанів»), тобто жителів Атлантиди (від Альтланд – стара земля, старий світ). Отже, Аполлон також первинно належав до раси титанів-атлантів, але здійснив палінгенетичний перехід і став засновником нової – арійської – раси.

4. Аполлон мав дітей від багатьох жінок, в тому числі німф (ельфійок – вічно молодих жінок четвертого рівня розвитку, «лебедів»).

5. Мав учнів, яких підняв до рівня «лебедів» і з якими подорожував, передусім по Гіперборії (подібно як Ісус подорожував з учнями по Галілеї та Галілейському морю).

6. Був покровителем вищих знань (паравіди, правди), науки, магії, красномовства, гармонії та порядку, справедливих законів, містобудування, архітектури, будівництва, яснобачення, пророцтва, цілительства та усіх мистецтв, передусім музики, танцю, пісень та поезії. Був покровителем переселенців-колоністів, засновником громад і полісів.

7. Був винахідником музичних інструментів.

8. Аполлон вічно юний і прекрасний – ідеал чоловічої краси.

9. Захищав людей як вправний стрілець з лука, тому головним магічним атрибутом Аполлона була стріла. Воював на стороні троянців проти греків. На функцію захисту вказує саме ім’я «Гапóлло», яке походить від «Куппáло» і означає «захисник народу».

10. Опікувався вихованням та освітою дітей, допомагав юнакам переходити до дорослого життя.

11. Епітети Аполлона: сонцесяйний, цілитель, предок, вождь, захисник, рятівник, музагет (покровитель муз).

12. Володів технологією телепортації й передав її своїм учням. Так, жрець Аполлона Абаріс Гіперборійський умів телепортуватися за допомогою «стріли Аполлона».

Сукупність широкого спектра описаних вище якостей – від носія вищих знань до засновника полісів та захисника людей і домашніх тварин – відповідає ролі основоположника нової цивілізації та нової раси. Богочоловік Купал-Аполлон був світотворцем, патріархом і захисником нової раси – подібно до Ноя, Їми, Ману та Зіусудри.

Життєві ролі та імена

Кожному з нас доводиться протягом життя грати різні соціальні ролі – учня, сім’янина, майстра, керівника, колекціонера, експерта, мецената тощо. Якщо маємо справу з видатною особистістю, то про кожну з її ролей можна написати окрему книжку. При читанні цих книжок може виникати враження, що кожна з них розповідає про різних героїв, особливо якщо їх називають різними іменами. Наприклад, члени сім’ї можуть називати його «батьком», співробітники – «шефом», члени духовної громади – «учителем». Якщо ж це письменник, то він може виступати під різними літературними псевдонімами. В результаті та ж сама людина може мати багато різних імен. Кожне ім’я робить наголос на певній соціальній функції та сприймається як ім’я іншої людини.

Саме так і сталося з іменами богочоловіка, під лідерством якого відбувся попередній цивілізаційний перехід від старого світу Атлантиди (альт-ланд, «стара земля», Борія) до нового світу Гіперборії (Трипільська цивілізація). Кожне з імен робить наголос на певному аспекті його особистості: Ной – вічно юний, Зіусудра-Утнапіштім – довгоживучий, Рама-Яма-Їма – боголюдина, Таргітай – сильний юнак, Ману – першолюдина, Куппало-Аполло – захисник, Єрмій-Гермес – святий, Баал – господь, Крішна – красень. Кожне ім’я розкриває іншу сторону особистості та є своєрідним пазлом у розумінні цілісної картини діянь першозасновника нового світу. Погляньмо, яку нову інформацію несе ім’я Єрмій-Гермес. Що про нього відомо?

Єрмій-Гермес, тобто «святий»

1. У старому світі (до Потопу) він був атлантом (титаном) і мав ім’я Тот. У новому світі Гіперборії його називали Єрм, Єрмій, Гермес, тобто «святий».

2. Подібно до Аполлона, Гермес є сином Божим (сином Зевса – верховного Бога, творця Всесвіту), тобто боголюдиною. Гермес «дуже сильно поєднує в собі людське і божественне» – розповідає грекомовна Вікіпедія. Гермес передавав людям накази, отримані від Зевса.

3. Матір’ю Гермеса була титаніда Майя, дочка титана Атланта.

4. Мав багато дітей від різних жінок, в тому числі від німф (ельфійок) і богині (боголюдини) Афродіти.

5. Мав багато учнів. «Вважається першим вчителем людського роду. Саме він познайомив людство з письмом і наукою, навчив користуватися розумом (правильно мислити)» – розповідає грекомовна Вікіпедія.

6. Був покровителем вищих, таємних знань (паравіди), філософії, науки, магії, астрології, алхімії, красномовства, яснобачення, пророцтва, родючості, плодючості, статевих зносин. Був покровителем мандрівників. Дав людям закони.

7. Винайшов ліру та навчив грати на ній Аполлона.

8. Вічно юний і прекрасний – ідеал чоловічої краси.

9. Уособлення святості та плодючості. Найдавніші статуї, присвячені Гермесу – герми – декларують принцип, що святих людей має бути багато, тому їм треба активно розмножуватися. Зображення радісного Гермеса з фалосом відповідають свідченням Авести про те, що люди царя Їми навіть у зрілому віці володіли високою репродуктивною активністю, так наче вони були п’ятнадцятирічними підлітками. Шапка, шолом або капелюх, часто присутні на статуях Гермеса, первинно могли символізувати німб святого.

10. Вічно юний Гермес вважався покровителем дітей та юнацтва, гімнастики та спортивних вправ.

11. Епітети Гермеса: Атлантіад (Ατλαντιάδης, оскільки його мати, титаніда Майя, була дочкою титана Атланта), Трісмегіст (Ἑρμῆς ο Τρισμέγιστος, тричі могутній), Кріофор (Κριοφόρος, «той, хто несе ягня», в сенсі «покровитель стад»), Пропілей (Προπυλαίος, захисник брам і кордонів), Провідник духів померлих (Ψυχοπομπός), Воїтель (Πρόμαχος), Білий (Hermès Leukós), Оратор, Охоронець, Швидкий.

12. Володів технологією телепортації, тому його вважали ідеальним посланцем («вісником богів») і зображали з крильцями на сандаліях і на шоломі.

Аполлон і Гермес

Очевидно, що функціонал Гермеса мало чим відрізняється від функціонала Аполлона. Вони обидва є синами Божими, а їхні матері були титанідами (належали до допотопної раси атлантів). Обидва мали багато жінок, дітей та учнів, були носіями вищих знань та магії, дали людям закони, соціальну структуру, музичні інструменти та інші винаходи.

Аполлон був покровителем грецьких колоній, а Гермес – покровителем мандрівників. Обидва були вічно юними та прекрасними. Обидва допомагали дітям та юнакам. Обидва володіли телепортацією. Обидва засновували міста та захищали своїх людей. Мали спільне походження – з Атлантиди, тобто зі старого світу Борії. Обидва поширювали вищі знання і творили новий кращий світ – Гіперборію, тобто Вищу Борію.

Відмінність між ними полягає лише у більшому «підсвічуванні» окремих аспектів діяльності тієї ж самої боголюдини. Аполлон Гіперборійський – більш серйозний, раціональний та войовничий, натомість у Гермеса – більше гумору та кохання. З погляду Гіперборійської еволюційної тріади «Освячуйся! Озброюйся! Плодися!» в Аполлона більше виражений компонент озброєння, а в Гермеса – святості та плодючості. Так, Аполлон брав участь у воєнних діях на стороні троянців, тому його зображали з луком, а його головним атрибутом є стріла. Натомість Гермес радів життю і поширював життя, тому зображався веселим, жартівливим і з фалосом, адже святих людей має бути багато.

Міфологічна пара «Гаполло-Аполлон» і «Єрмій-Гермес» відповідає парі «Купало» і «Ярило». Святкування Ярила і Купала є двома аспектами магічної обрядовості, спрямованої на збільшення життєспроможності народу. Ярило – це весна, початок, зародок, тому тут більше емоційності та юнацької безпосередності, притаманної Гермесу. Натомість Купало – це вже літо, розквіт та молодість, тому тут більше стриманості, організованості та порядку, властивих Аполлону – про це у статті «Навіщо Ісус пішов з учнями на свято Купала аж до Витавари на Йордані – Школа Ісуса Хреста (+аудіо)». До речі, словом «купало» називають обрядову ляльку, що уособлює Купала, подібно як словом «герма» називають статуї Гермеса.

Як бачимо, міфи про Аполлона та Гермеса є двома виразними складниками єдиного міфу, який зазнав фрагментації, після чого кожний фрагмент жив своїм життям, видозмінювався, обростав багатьма фантастичними вигадками – і власною силою пробивав собі дорогу в майбутнє. Цікаво, що навіть безглузді та вкрай чудернацькі вигадки лише додавали сили цьому міфу – як для поширення в часі та просторі, так і для збереження його первинного змістовного ядра.

Як звали засновника Гіперборії

Наведеної вище інформації досить для початкової реконструкції найголовнішого міфу – про цивілізаційний перехід, палінгенезію та модель світотворення. Хай там як, а ми вже маємо головні фрагменти цього міфу, вони очищені від нашарувань і мають виокремлене змістовне ядро. Кожен фрагмент має своє ім’я, яке відображає особливу прикмету головного світотворця або одну з його соціальних функцій:

Купало (Гаполо, Аполлон) – захисник народу;
Гермес (Герм, Єрм, Єрмій) – святий;
Ной (Йон) – юний;
Зіусудра (Утнапіштім) – довгоживучий;
Ману – першолюдина, першопредок;
Таргітай – сильний юнак;
Рама (пом’якшені форми – Яма, Їма) – поєднувач божественного Ра і матеріального Ма, боголюдина;
Баал – господар, господь;
Крішна – красень.

Ми не знаємо особистого імені засновника Гіперборії, даного йому при народженні. Можливо, це ім’я Рама (Яма, Їма). Згідно з епосом Рамаяна, ім’я Рама пояснюють як «той, хто дарує радість». Це подібно до імені Ісус, яке означає «ясний, світлий».

З другого боку, головним народним святом Гіперборії було свято Купала, яке донині відзначається на літнє сонцестояння 22–25 червня. Тобто українці пронесли крізь сім тисячоліть первинну форму одного з епітетів боголюдини – Купал, тобто «захисник народу» («купа» – множина, зібрання, громада, народ; «пал» – захисник, богатир). Через кілька тисячоліть на території Геллади (Давньої Греції) цей епітет набув форми Гаполло-Аполлон-Аполло. Найімовірніше, що культ Аполлона Гіперборійського разом з гермами Гермеса принесли у ті краї пелазги з Гіперборії ще у третьому тисячолітті до н.е.

Святий Купало – це Єрмій і Гаполо

Отже, гелленські Гермес і Аполлон – це та ж сама особа. Не важко здогадатися, що геллени отримали від пелазгів одне з первинних імен богочоловіка, яке звучало як Святий Купало. Геллени це сприйняли як імена двох осіб, відтак «Святий» (гелл. Ἱερός, читається ієрос – святий, священний, божественний, сонячний) став Єрмієм-Гермесом, а «Купало» перетворився на Гаполо-Аполлона. Причому обидва – Гермес і Аполлон – вважалися синами Зевса (синами Божими, боголюдьми). Подібним чином в Індії з’явились рідні брати Крішна і Баларама, які також вважались синами Божими – аватарами Вішну.

Брахма – Вишній і Святий

Треба сказати, що подібне роздвоєння – це типова ситуація, коли віддалені народи сприймають зовнішню інформацію без розуміння її сенсу. Так, коли індуси дізналися від гіперборійських аріїв про Бога-Творця Всесвіту – Святого Вишнього Брахму – то перетворили його на трьох окремих богів, яким дали імена Сіва (Шива), Вішну та Брахма. При цьому наділили їх різними функціями, мовляв Брахма (Brahmā) творить, Вішну (viṣṇu) зберігає, а Сіва (śiva – благий, милостивий) руйнує.

Бувають і відверто кумедні ситуації. Коли у 2017 році загинув донецький бойовик «Ґіві», то російські ЗМІ заявили, що в цій справі є два замовники – «Зорін і Шкіряк, представники українського істеблішменту». Насправді Зорян Шкіряк – це одна особа (український політичний та громадський діяч).

Ельфійський шлюб

Як ми вже говорили, богочоловік Аполлон-Гермес мав багато жінок і багато дітей. Для того, щоб виховати дитину свого рівня розвитку, батькові й матері треба докласти значних зусиль протягом щонайменше 20 років, доки дитина досягне повноліття і зможе здійснити палінгенезію (друге народження). Для такого виховання батькам необхідно перебувати у шлюбі. Отже, Аполлон-Гермес мав послідовну низку шлюбів, які завершувалися після досягнення їхньої мети – здійснення їхніми синами та доньками палінгенетичного переходу.

Це розуміння надлюдського шлюбу дозволяє краще зрозуміти сенс людського шлюбу.

Шлюб – це сімейний союз чоловіка і жінки, спрямований на самореалізацію членів подружжя і виховання дитини на рівні, який не нижчий ніж рівень батьків. Для того, щоб сім’я досягла цієї мети, зазвичай потрібні умовно 60 років, адже доводиться долучати дідусів і бабусь. З цього випливає, що нормальний людський шлюб укладається на все життя. Про це прямо сказав Ісус Хрестос: «І підійшли до нього фарисеї, і, спокушаючи його, спитали: Чи можна чоловікові відпустити свою жінку з якої-небудь причини? Він відповів їм: Хіба ви не читали, що Творець від початку створив їх, чоловіка і жінку, і мовив: тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і вони будуть двоє єдиним тілом, – так що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло. Що, отже, Бог злучив, людина хай не розлучає». Отже, повноцінний, правильний шлюб – це довічний союз. У житті бувають різні форс-мажорні обставини, проте укладання шлюбу (одруження) передбачає його нерозривність протягом усього життя. Коли чоловік жениться, то це на все життя. Коли жінка виходить заміж – то це на все життя.

Так це працює у сімплексів (людей першого рівня) і дуплексів (людей другого і третього рівнів), які зазвичай живуть до ста років. Натомість триплекси (люди четвертого і п’ятого рівнів) можуть жити тисячі років, а мету шлюбу досягають за умовні 40 років, адже самостійно виховують своїх дітей. Тож у триплексів можлива ціла низка шлюбів, у кожному з яких вони дотримуються подружньої вірності, об’єднують наявні ресурси, реалізують свій потенціал, здобувають новий досвід, плекають дітей і разом радіють життю.

Тобто ельфійський та боголюдський шлюб укладається не на все життя, а на час досягнення його мети. Ось як про це висловився Ісус Хрестос: «Сини цієї епохи женяться й виходять заміж. Ті ж, що удостояться осягнути тієї епохи, не женяться і не виходять заміж, та й вмерти вже не можуть, бо вони є синами Божими – воскресіння сини сущі». Ті, що осягнули «тієї епохи» – це ті, що здійснили палінгенезію (воскресіння) і стали безсмертними «лебедями» (початковими триплексами) з можливістю наступного перетворення на «синів Божих» (реалізованих триплексів). Слова «не женяться» і «не виходять заміж» означають, що триплекси долають біологічне обмеження, продиктоване умовно столітнім бар’єром людського життя.

Якщо підсумувати, то шлюб людей (дуплексів) укладається на одне життя, натомість шлюб надлюдей (триплексів, лебедів) – на будь-який час, необхідний для досягнення мети конкретного шлюбу. Так що «ельфійський шлюб» може тривати і сорок років, і чотириста, і тисячу – скільки забажають вічно молоді чоловік і жінка.

Дефрагментація міфу про Великий Перехід

А тепер спробуймо скласти докупи згадані вище фрагменти та поглянути на загальну картину первинного міфу про перенародження (палінгенезію) світу. У центрі кожного фрагмента перебуває богочоловік – лідер-засновник нової цивілізації, яку називають Гіперборійською, Арійською, Трипільською. Оскільки ми не знаємо імені лідера-засновника нового світу, то називатимемо його просто «Лідер» – з великої букви. Отже...

1. Був старий світ – цивілізація Борія (тобто «потужна, міцна, енергійна»), або Атлантида (від альт-лан – «стара земля»). Її населення називали борійцями, атлантами, титанами. Цей старий світ зіпсувався – він накопичив критичну масу помилок, заплутався в суперечностях і почав деградувати. Цивілізаційна криза сформувала соціальний запит на заснування нової цивілізації. Відтак народження нового світу стало гостро необхідним для продовження людського роду, тому представлено у міфах як воля Божа.

2. Зародок нового світу – чистого і святого – було сформовано в середовищі старого світу – брудного та гріховного. Нова цивілізація виростала зі старої подібно до того, як із загниваючої цибулини виростає новий зелений паросток. До цього абсолютно здорового паростку не пристає старий бруд та старі недуги. Понад те, новий паросток сміливо і впевнено використовує стару цибулину як корисний ресурс для свого розвитку.

3. Поштовхом до заснування нового світу став природний катаклізм – Великий Потоп, по-науковому – Циркумпонтійська катастрофа, що відбулася у 55 столітті до н.е. Новий народ чисельністю до двох тисяч осіб було сформовано до Потопу. Згідно з Авестою, для його формування Лідер здійснив добір людей, які були фізично та морально бездоганними, без найменших вад. Це були кращі з атлантів (борійців, титанів). Великий Перехід відбувся б і без цієї природної катастрофи, проте затоплення серцевини старого світу «спалило мости» і розвіяло усі сумніви щодо рішення покинути цей старий світ і започаткувати світ новий. Згодом принцип «спалювання мостів» увійшов у культуру нового народу, який протягом трьох тисячоліть практикував ритуальне спалювання своїх старих міст.

Ще раз наголосимо, що нова культура не з’явилася на порожньому місці. Духовні, організаційні й технологічні зародки Арійської цивілізації визрівали в середовищі допотопної Борії. З виходом у вільний простір Ар’яна Вейджі ці зародки нового життя скинули ланцюги старого світу і здійснили стрімкий цивілізаційний стрибок.

4. На час переходу від старого до нового світу Лідер уже був вічно молодою боголюдиною, адже Ною до початку Потопу було 600 років. Отже, Лідер мав досить часу для формування нового народу і піднесення його до свого рівня.

На час Великого Переходу від Борії-Атлантиди до Гіперборії-Трипілля новий народ повністю або частково складався з людей четвертого рівня розвитку – вічно молодих «лебедів» (елбедів, ельфів). Звідси легенди, що гіперборійці були безсмертними, тобто жили стільки, скільки вважали за потрібне. Аполлон подорожував з групою «лебедів», тобто зі своїми учнями, які були вічно молодими. Подібним чином Ісус подорожував зі своїми учнями, здійснюючи їх навчання та спільно радіючи життю.

5. Керована молодість нового народу забезпечувалась високою активністю відновлюючих процесів. У дорослих «добрих людей» співвідношення між процесами зношування та відновлення було таким, як у підлітків 15–19 років. Тобто Лідер навчив своїх людей технології палінгенезії (другого народження), важливим компонентом якої була активізація стовбурових клітин. Наслідком такої активізації стало посилення статевого гону та різке підвищення рівня дітонародження. У поєднанні з високою культурою плекання дітей і перебуванням у Просторі волі це привело до перманентного демографічного вибуху і постійного розширення Арійського простору. Згідно з даними археології, всього за тисячу років нащадки невеликого трипільського племені гіперборійців – першого етносу Арійської раси – опанували майже всю правобережну Україну.

6. Оскільки Ной на час Великого Потопу вже мав 600 років, значить він принаймні за 500 років до нього вже здійснив палінгенетичний перехід, став початковим триплексом (лебедем, ельфом) і перейшов у режим керованої молодості. Протягом наступних 500 років він вийшов на п’ятий рівень розвитку і став реалізованим триплексом – боголюдиною, сином Божим.

7. Лідер народився борійцем (атлантом, титаном), адже матір’ю Аполлона-Гермеса була титаніда. Звісно, у Лідера був земний батько – Ламех у Ноя, Дашаратха у Рами, Вівахвант у Їми. Батько також був борійцем. Після того, як Лідер здобув боголюдську свідомість і став сином Божим, в уявленнях людей його метафізичний батько витіснив фізичного батька на другий план. Тому про Аполлона-Гермеса говорили як про сина Зевса – Творця Всесвіту, пам’ятали про його матір, але забули про батька.

Як бачимо, фрагменти міфа про Аполлона-Гермеса зберегли пам’ять про земну матір Лідера, а фрагменти з Потопом – про земного батька. Подібним чином Ісус мав батька Йосипа і матір Марію, проте в уявленнях людей він був передусім сином Божим. В ході багаторазової трансляції міфу зазвичай відбувається його спрощення, тому божественний батько (Творець Всесвіту) неминуче витісняє земного батька, який вважається менш важливим і менш цікавим, ніж божественний батько.

8. Усі фрагменти первинного міфу говорять про те, що Лідер був засновником нової цивілізації – він започаткував громади та міста (за зразком глинобитної фортеці-вари з трьома кільцями забудови – так званої «трої»), поширив знання та мистецтво, здійснив багато ключових технічних винаходів, навчив технології керованої молодості (вічного життя) та бойовим методам самозахисту.

9. Лідер заснував нову соціальну структуру на чолі з організацією вічно юних «лебедів» (варною Ганса), яка опікувалася трьома арійськими варнами. Вчення про варни зафіксоване в індоарійських «Законах Ману». Згідно з ним, члени кожної варни спеціалізуються на виконанні відповідної соціальної функції, сенс якої випливає з самої її назви. На санскриті, що походить від прадавньої української мови, згадані варни називаються:

• «брахмана» (від Брахма – «бог неба і землі», скорочено «б-ра-х-ма» – це титул Творця Всесвіту),
• «ксатрія» (від кореня *кес – меч, звідси «кіш» – військова одиниця, «кесар» – цар, імператор),
• «вайсія» (від кореня *віс – діловитість, бізнес).

Ці гіперборійські терміни збереглися в українській мові у словах «врахман, рахман» («святий мудрець»), «козак» (мечник, воїн), «косак» – великий ніж, «весь» – село, господарство (латинське «vici» – селянське господарство, староанглійське «bisig» – активність, діловитість, бізнес).

10. Лідер був не просто вічно молодим, а вічно юним. Цей стан юності забезпечувався тим, що процеси відновлення тіла відповідали підлітковому віку 15-19 років. Нагадаємо, що юність відповідає віку 19-30 років, адже статева зрілість настає після 19 років. Наступна фаза – молодість – це пік розвитку людини, що відповідає віку 30–40 років: у 30 років людина перестає рости і вже має сформовану та стійку психіку.

Особистість засновника Гіперборії

Як бачимо, лідером-засновником нового світу була реальна людина, яка здійснила палінгенезію і навчила цій базовій технології свою спільноту. Поширення технології «вічної молодості» говорить на користь того, що Лідер не народився вже готовим триплексом, натомість доклав власних зусиль і здобув особистий досвід переходу з третього на четвертий рівень розвитку. При цьому його матір і батько також володіли особистим досвідом такого переходу, тому й змогли успішно передати його своєму сину.

Очевидно, що Лідер, будучи людиною, перебував у гущі своєї спільноти та особисто спілкувався з її членами. Він мав людське ім’я, за яким до нього зверталися його співвітчизники. Тобто Лідер перебував у прямому контакті з сотнями людей.

Але далі відбулося дещо загадкове: люди почали взаємодіяти з ним дистанційно – без прямого контакту, звертаючись до нього своїми молитвами, при цьому отримуючи від нього реальну допомогу – як у вигляді порад, так і у вигляді реальних дій. Так, невидимий Аполлон захищав троянців енергетичними стрілами, а невидимий Гермес давав мудрі поради та реально сприяв бізнесу.

Що відбулося? А відбулося те, що Лідер, який особисто спілкувався з сотнями людей, з якогось часу почав дистанційно спілкуватися з мільйонами людей, які до нього зверталися за іменами Купало-Гаполло-Аполлон (захисник), Гермес-Єрмій (святий), Ной (юний), Рама-Яма-Їма (дарувальник радості), Ману (першопредок, зразкова людина), Таргітай (сильний юнак), Баал (господь), Крішна (красень).

Евгемеризм: усі боги були людьми

Уявлення про те, що боги колись були людьми, не є новим. Існує ціла теорія тлумачення міфів, згідно з якою релігія виникла з культу померлих або живих «великих людей» – евгемеризм. Прихильники евгемеризму вважають, що міфологія і релігія є результатом сакралізації історії. Згідно з цією теорією, боги та інші міфологічні персонажі – це фантастично проінтерпретовані реальні особи, а міфи – трансформовані історичні оповіді.

Теорія названа за іменем давньогрецького філософа Евгемера (гелл. Εὐήμερος), що жив при дворі македонського царя Кассандра у кінці IV ст. до н. е. Своє вчення він виклав у творі під назвою «Святе письмо» (Ιερά άναγραφή – читається «ієра анаграфе»). Подібні погляди на походження міфів мали й інші мислителі, але вплив Евгемера виявився найбільшим.

Отже, маємо справу з феноменом, коли тілесна боголюдина стає безтілесним «богом». Важливо зрозуміти, що відбувається і як це працює? Про це поговоримо у наступній статті.

Висновки

1. Міфи про Купала, Аполлона, Гермеса, Ноя, Зіусудру, Раму, Яму, Їму, Таргітая, Ману, Баала, Крішну є фантастично доповненими фрагментами оповіді про богочоловіка, який у 55 столітті до н.е. став лідером-засновником нової цивілізації.

2. Лідер, який піднявся до рівня боголюдини, сформував новий народ і передав йому технологію вічної молодості. Ця технологія критично необхідна для виходу зі старого світу і заснування світу нового, адже для формування нової расової спільноти необхідно кілька століть.

3. Центральним моментом технології вічної юності є входження в особливий режим самовідновлення з параметрами, які характерні для підліткового віку 15–19 років.

4. Наслідком перебування в режимі вічної юності є підвищена статева активність, завдяки якій досягається висока народжуваність та перманентний демографічний вибух, необхідний для розвитку нової раси. Омолодження народу неминуче веде до його бурхливого кількісного зростання.

5. Для того, щоб прожити понад 150 років, треба стати вічно юним.

6. Людський шлюб спрямований на одне життя. Надлюдський шлюб – це послідовність різних шлюбів, кожен з яких має тривати не менше ніж двадцять років – до повноліття дитини.

7. У безсмертних батьків не народжуються одразу ж безсмертні діти. Щоб дитина здобула безсмертя, їй разом з її батьками необхідно докласти зусиль і здійснити палінгенезію (друге народження), тобто перехід з третього на четвертий рівень розвитку.

8. Реконструкція міфу про палінгенетичне оновлення світу в поєднанні з настановами Євангелія відкриває сучасній людині шлях до здобуття вічної молодості та нового перезаснування світу.

Харцизи - Лебеді